34. Еймундова сага
Михайло Грушевський
Сага заховалась в кодексі, званім Flateyarbók, себто з острова Флатей, коло Ісландії, писанім 1387 p.; догадуються, що ісландський оригінал, з якого вона списана, міг належати до кінця ХІІІ або початку XIV в. Коли записана була ся сага, невідомо (можливо – спочатку мовою латинською); в певній мірі вірний і згідний з історичними відомостями зміст її міг би вказувати на час значно раніший від XIV в., хоч знову значні недокладності роблять неможливою гадку про запись сучасну. Приваблені правдоподібністю її, деякі (як Сенковський, Рафн) хотіли навіть на основі її поправляти оповідання літописне, але се було б забагато, і справедливим зостається погляд, висловлений з поводу неї перед сорока роками Погодіним (Исследования, І, с. 287), що деталі саг здебільшого невірні, але важна загальна картина побуту і ролі на Русі скандинавів. Текст саги був виданий з латинським перекладом в Копенгагені р. 1833, а потім – з перекладом латинським і французьким в Antiquités russes, t. II, звідки й подаємо переклад; з інших перекладів цікавий – Сенковського [Eymunder Saga] з його увагами в рос[ійській] «Библиотеке для чтения», 1834, І.
1. Звідси починається історія про Еймунда
і про короля Олафа
Був король на ім’я Ринг, володів в Упландії, в Норвегії; край його звався Рингарики; був він розумний, ласкавий, привітний і дуже багатий; він був сином Дага, сина Ринга, сина Гаральда Красноволосого, а в Норвегії ті роди, що себе від нього виводять, уважаються за найкращі й найславніші. Було в Ринга троє синів, всі мали титло королівське: старший Ререк (Hraerekr), другий Еймунд, третій Даг; всі вони вславились проворством, в батьковім імені споряджали військові походи і в пірати ходили, і тим здобули собі честь [Генеалогічні відносини осіб, що виступають в сагах, представляються так (див. таблиці в Antiquités russes, т. I):
Тоді королем Упландії був Сигурд, Кабан прозвищем, мав він за собою Асту, дочку Гудбранда, мати короля Олафа Св.; сестра її була Торні, мати Гальварда Св., і Ізрида, бабка Торера Стенгського. Олаф, син Гаральда, і Еймунд, син Ринга за молодих літ виховувались вкупі й були майже однолітки. Вони призвичаїлися до всіх справ, що дають честь людям, і пробували то в короля Сигурда, то в короля Ринга, батька Еймундового. Як Олаф їхав в Англію, Еймунд поїхав з ним; був разом з ними Рагнар, син Агнара, сина Рагнара Rykil, сина Гаральда Красноволосого, і багато інших значних людей. Що більше країв вони звідували, то все більша слава і честь їх ім’я осявала, що засвідчила справа з Олафом Св., а його ім’я славне було по всіх краях північних.
Він, заволодівши Норвегією, опанував всі округи королівства і князів тих округів різними способами повитискав, як то переказали люди освідомлені, а свідчить за нього й історія; відомо, що він ранком одного дня позбавив власті п’ятьох королів, а всього відняв власть у одинадцяти королів тубільних, як свідчить Стирмер Мудрий [За сього Стирмера згадано було вище.]; одних побив, других покалічив, інших вигнав з королівства. Ся руїна окошилася й на Рингу, Ререку і Дагу, а Еймунд з князем Рагнаром, сином Агнара, тим часом як се діялось, бавились піратством.
Ринг і Даг, втікши з королівства, довго бавились військовими походами, потім пішли на схід в Готію, і там довго правили. Короля Ререка осліплено, і він пробував з королем, поки не напав на нього підступом, посіявши незгоду між його двірськими, так що вони почали бити одні одних, а сам на свято Вознесіння напав на самого короля Олафа всередині церкви Христової і розсік одежу шовкову, що одягнений був король, але за Божою поміччю король не був убитий. Король Олаф, розсердившися з того, віддав його Торарину, сину Невюльва, щоб він його за добрим вітром відвіз до Гренландії; але корабель прибило до Ісландії, і Ререк пробував у Гудмунда, старшини в Медрувеллі, на Ейафіорді, і вмер в Кольфскіпні.
2. Про Еймунда і Рагнара
Скажемо попереду, що Еймунд з Рагнаром пізніше трохи вернулись в Норвегію, тимчасом як Олаф перебував в дальших округах. Почувши про вищезгадані справи, Еймунд поскликав мешканців на збір і так сказав: «Трапились після нашого від’їзду в сім краї важні справи; втратили-сьмо своїх родичів, і деякі з них з соромом вигнані з краю; відібрані в нас славні і значні родом кревні, і з того нам жаль і шкода, тепер один король панує над Норвегією, що давніше кілька держало, хоч я й думаю, що королівство, де панує мій товариш Олаф, прийшло до доброго володаря, не вважаючи, що де в чому щодо власті поступає він занадто прикро. Сподіваюся, що він вчинив би мені велику честь, виключивши титул королівський».
Тут приятелі обох стали радити Олафу, щоб він звернувсь до Олафа і попробував, чи не схоче він і королівського титулу йому признати, але Еймунд сказав їм: «Я супроти Олафа боротися не буду і не стану по стороні його ворогів, але для тих важних справ, які межи нами стались, не можу на те пристати, щоб мав, зрікшися свого титулу, здатися йому на ласку. Що ж, на вашу думку, нам зостається, коли не хочемо й до згоди йти з ним, ані до боротьби ставати? Я знаю, що якби ми з ним згодились, велику б мені показав він честь за те, що я на його власть не хочу нападатись, але то мені дуже непевно, чи ви, мої товариші військові, стерпите, як побачите ваших родичів зневажених? А хоч би мене стали ви підбивати, то прийшлося б терпіти, бо мусили б наперед (йому) присягнути й присяги тієї вірно дотримати».
Тут вояки Еймундові питають: «Що ж ти думаєш робити, коли думаєш, що не можна й на ласку здаватись, ані з королем миритися, що треба й із останніх маєтностей іти на вигнання, а до ворогів не приставати?» А Рагнар каже: «Дуже мені слова Еймундові по душі, бо думаю, що не треба нам своїм щастям супроти королевого мірятись; на мою думку, треба нам подумати, щоб полишивши маєтності і втікши, стати чимсь вищим від інших купців».
Тоді Еймунд: «Якщо схочете послухатись моєї поради, я вам оповім свій замисел, як хочу. Почув я, що вмер Валдамар, король Гардарика, держави східної. Королівство його перейшло тепер до трьох синів, мужів преславних, але королівство він між синами нерівно розділив, бо один дістав більше, ніж інші; один зветься Буризлав (Burizlafr), найстарший, що найбільшу спадщину одержав, другий Яризлав, третій – Вартилав; Буризлав держить Кенугард (Київ), найліпшу частину цілого Гардарику, Яризлав – Голмгард (Новгород), а третій – Палтеску (Полоцьк) з усіма належними округами. Тепер між ними нема згоди, бо той, що одержав найбільшу й найліпшу частину, незадоволений своїм і уважає то за кривду своєї власті, що менше має, ніж батько, і уважає себе пониженим супроти своїх предків [З усіх синів Володимира сага знає тільки Святополка, що зве Буризлавом (дуже можливо, що вона помішала се ім’я з іменем його тестя і союзника в війні – Болеслава) і Ярослава. Третій – Вартилав, як правдоподібно догадуються, є Брячислав Полоцький, син Ізяслава († 1001). Тут Київ виступає найліпшим і найголовнішим паєм, нижче (гл. II) в такій ролі виступає Новгород. Оповідаючи про незадоволення Святополка, сага незвичайно щасливо попадає в саму глибину його мотивів, а разом – взагалі збирателів давньої Русі: метою було сполучити наново землі держави Руської, розділеної між братами.]. Тепер думка така, якщо ви згодитесь, щоб туди їхати, звернутися до сих королів і пристати до котрогось, а особливо до тих, хто хоче своє королівство ціле заховати і задоволений тим, що батько наділив. Ся справа одчинить вам стежку і до слави і до багатства, і так ухвалимо собі сей замір».
Всі до сеї думки пристали; було там багато таких, що охочі були до прибитку, а в Норвегії боялися помсти за різні неправди, і за ліпше мали йти з вітчини, аніж зоставатись на утиски короля й ворогів; тому пристали до Еймунда й Рагнара, і з великим, дужим і славним військом рушили на Східне море, кинувши Норвегію. Король Олаф не знав про те, поки вони не поїхали, й жалкував, що з Еймундом вони не побачились: «Розійшлися б, казав, кращими приятелями; природно, що він має на мене серце; от і пішов з Норвегії чоловік, якому я найбільшу честь показав би, окрім титула королівського». Коли ж хтось оповів йому, що Еймунд казав на зборі, засвідчив (Олаф), що завсіди він вмів знайти корисну пораду. Та про се нема чого ширше оповідати, вертаємось до Еймунда і до ярла Рагнара [Се оповідання гарно представляє нам причини тієї міграції скандинавських вікінгів, що заповняла «варягами» руські дружини X – XI в. Королі скандинавські позбавляли дрібніших конунгів (королів) їх земель, а ті ставали в головах полків, що йшли грабувати сусідні краї, або ставали кондот’єрами, і в такій ролі приходили на Русь. Наші джерела не знають Еймунда, але знають, напр., аналогічного Гакона (Якуна), помічника Ярослава 1024 р. (Іпат. л[ітопись], с. 103). Тут годиться зауважити характерну річ, що в сагах Русь, руська династія з’являються чимсь чужим для норманів, нема натякання на традиційну міграцію русі з Скандинавщини: се один з доводів антинорманістів.].
3. Еймунд приходить в Гардарик
Не спиняючись в дорозі, прийшов Еймунд з своїми в Голмгард до короля Яризлава, і за порадою Рагнара, перше до Яризлава звернулися. Конунг Яризлав був посвоячений з Олафом, королем шведським, мав за собою його дочку Інгігерду. Довідавшись про їх прихід, послав конунг предложити їм безпечне мешкання в його королівстві й закликати до конунга на славний пир, і вони прийняли радо сі запросини. За столом конунг і жінка пильно розпитували за Олафа, сина Гаральдового, короля Норвегії; Еймунд сказав, що можна б багато сказати в похвалу самого й його вдачі, що довго вони були товаришами – і в вихованні, й на війні; та нічого не сказав про прикрі для нього справи, про які попереду згадали. Все, що бачили вони в конунга, дуже подобалось Еймунду й Рагнару, теж і в жінці, бо була дотепна до справ і щедра, а конунг Яризлав, хоч за щедрого взагалі не уважався, володар добрий, великого духу [Що Ярослав був швагром Олафа, наші літописі не кажуть, бо й взагалі про шлюби князівські тих часів мало що знаєм; догадуються, що Інгігерда звалась хрещеним іменем Ориною, і в ім’я її патрона збудовано в Києві монастир Св[ятої] Орини. Характеристику Ярослава чисто дано з погляду дружинника-кондот’єра; був нещедрий!].
4. Умова Еймунда з королем Яризлавом
Запитав їх конунг, куди вони простують? Відповіли: «Прочули-сьмо, що тобі, пане, з причини братів приходиться боятися за своє панство; а ми вигнані з вітчини й рушили на схід, в Гардарик, з тим, щоб звернутися до тебе й інших братів, предложити свою службу тому, хто найбільше схоче показати нам слави й честі; бо ми хочемо придбати собі багатства й слави, а від вас мати честь і гідність. Думали ми, що й ти, маючи братів – ворогів, що наступають на честь твою, захочеш собі приєднати завзятих людей; ми ж обіцяєм за певною нагородою підняти оборону сього королівства, а від вас побирати золото, срібло й добрі убрання; коли ж ти не хочеш зараз нашої умови прийняти і нашу поміч відкинеш, ми то все від іншого короля дістанемо».
Конунг Яризлав відповів: «Дуже мені потрібна ваша поміч і порада, бо ви, нормани, і розумні і сміливі, та не знаю, що ви зажадаєте з нашого добра за свою службу». Еймунд на те: «Перше – щоб нам спорядив хату і поклопотався, аби мали ми з твоїх найкращих запасів усе, що нам потрібно». «На се пристаю», – каже конунг. «З сією умовою, – каже Еймунд, – полк наш готовий слухати твого розказу, ходити на чолі твого війська й державу твою боронити; опріч того, маєш давати кожному воякові унцію срібла, а кожному стернику ще півунції». «Сього не можу», – каже конунг. «Але можеш, пане, – каже Еймунд, – бо замість срібла візьмем хутра боброві й соболині, й інші речі, що легко роздобути в твоїй державі, і сі речі цінуватимем ми самі, а не вояки наші; і як буде здобича, тоді нам даватимеш сі гроші, а як буде спокій, то удержання зменшується». Король на се пристав, і ся умова мала стояти дванадцять місяців [Сі й дальші умови норманів з Ярославом дишуть правдою і представляють виразно тогочасні відносини; з одного боку бачимо бажання виторгувати якнайбільше, користаючи з обставин, з другого – дешевим коштом задовольнити, ба й спекатись норманів. Се нагадує переговори Володимира з варягами після здобуття Києва: «Рѣша Варязи Володимиру: се градъ нашь, и мы прияхомъ и, да хощемъ имати окупъ на нихъ по 2 гривны; и рече имъ Володимиръ: пожьдете, даже вы куны сберуть, за мѣсяць; и жьдаша за мѣсяць, и не дасть симъ, и рѣша Варязи: съльстилъ еси намъ, да покажи ны путь въ Грѣкы, – онъ же рече; – идите» (Іпат., с. 52). На перший раз Еймунд в сазі задовольняється платою унції (себто 1/6 гривні, що була півфунтом) срібла, удержання 600 норманів Еймундових коштувало, отже, звище 200 грив[ень]; се нагадує ті 300 грив[ень], що мали за часи Олега новгородці платити на удержання залоги варязької «мира дѣля». Потім, користаючи з обставин, побільшили вони плату в 12 раз – по унції золота = 2 грив[ні] срібла (золото рахується для того часу з сріблом як 12 :1).].
5. Еймунд має побіду в Гардарику
По сій умові Еймундові вояки повитягали кораблі й безпечно їх поуставляли. Конунг Яризлав звелів їм збудувати кам’яницю й обвішати шовками червоними; наділив їх всяким добром потрібним щедро; щодня тішились і бавились вони весело з конунгом і його жінкою. Недовго вони тішились такою честю, коли прийшов лист від конунга Буризлава до конунга Яризлава такого змісту: просить він кілька округів і торгових місць, близьких до його панства, щоб вони платили йому невеликі податки.
Конунг Яризлав оповів конунгу Еймунду, що хоче від нього брат, а той відповів: «Не можу в сій справі дати тобі доброї ради; як хочеш боротися, то маєш нашу поміч готову; добре було б не дратувати твого брата, поки можна, але як він по сій уступці, як я сподіваюсь, ще більш зажадає, можеш тоді вибирати – чи відступити йому своє панство, чи силою його боронити і битись з братом, якщо уважатимеш можливим оборонити свою землю. Далеко безпечніше відступити, що він жадає, але таку ухвалу багато уважатимуть за боязку, не гідну конунга, та й не знаю – на що б ти мав тримати заграничне військо, як не звіряєшся на нас; але в сій справі вибір тобі полишаю».
Конунг каже, що не може й думати, щоб мав відступити своє панство без боротьби. Тоді Еймунд: «Ну, то скажи послам свого брата, що ти хочеш боронити свою державу, та й не давай йому часу збирати війська, бо розумні люди кажуть, що битися вигодніше в своїй, як у чужій землі». Посли, вернувшись, оповіли своєму конунгові, що Яризлав нічого не хоче відступити брату з своєї держави й готовий битися, якщо він на його державу нападе. «Мабуть, – каже конунг, – сподівається звідкись помочі, коли постановив з нами боротися; чи, може, які заграничні люди прийшли до нього й порадили йому боронити державу?» Посли сказали: «Чули, що є там конунг норманський з шести сотками норманів». «То вони, певно, йому й порадили се», – сказав Буризлав і став збирати військо. Конунг Яризлав по всій державі посилає стрілу, вісницю війни; так обидва конунги стягають свої війська. Вийшло так, як і думав Еймунд – конунг Буризлав повів своє військо на брата за свою границю.
Там, де стрітились вони, був великий ліс, на березі якоїсь річки; тут стали вони обозами, між ними була річка, а число війська в обох небагато різнилось. Конунг Еймунд і його нормани стали собі шатрами осібно, і так стояли спокійно чотири ночі, не виступаючи на битву. Рагнар і каже: «Чого ми тут ждемо, чого маємо так сидіти?» «На думку нашого конунга, – відповів Еймунд, – військо вороже занадто мале, та його заміри здаються нещасливими». Пішли вони до конунга Яризлава і спитали, чи він постановив не битись?
Конунг сказав: «Здається, маємо військо добірне, велике числом, і можемо на нього спуститись». «Я не такої думки, пане, – відповів Еймунд, – перше, як ми сюди прийшли, то в шатрах (у ворогів) було помалу вояків, і табір більш для виду був розпросторений, ніж скільки мали війська; та тепер бачу інакше: мусять або побільшувати число шатрів, або спати без шатрів, тим часом у тебе багато вояків розбіглося по своїх краях, так що, видко, не треба спускатись на військо». Конунг спитав, якої ж він думки, і Еймунд сказав: «Все нам погіршилося, сидячи – втратили побіду, але я з норманами тим часом не гуляв: річкою, проти води, поприводили ми всі свої кораблі з зброєю; ми посідаєм на них з військом, покинувши порожні шатри, і нападемось на ворогів ззаду, а ви якнайскорше виводіть лавою військо». Так і зробили; з обох боків затрубили на битву, підняли корогви, виставили вояків до битви; зійшлися війська, почалась гаряча битва, і скоро прийшло до великої бійки.
Конунг Еймунд з Рагнаром вдарили сильно на конунга Буризлава, напавши на нього ззаду несподівано. Сталася велика битва, багато побито, військо Буризлава розірвано, почався біг; Еймунд перейняв його військо й стільки побив ворогів, що довго було б вичисляти їх імена. Ворог розбитий побіг, не дбаючи про боротьбу. Кого доля зберегла в битві, спасаючись, тікали в ліси й поля. В тім пополоху повстала чутка, що й конунга Буризлава вбито. Яризлав з тієї битви здобув велику здобич; більшість сю побіду ставили на честь Еймунду й норманам, і з того здобули вони велику славу. А сталось се задля справедливості справи, бо Ісус Христос справедливо рішив сю справу, як інші всякі. По сьому вернулись в свої краї, і конунг Яризлав не тільки заховав свою державу, але й здобич дістав з сеї битви [Оповідання саги про боротьбу Ярослава з Святополком в тім сходиться з оповіданням літописі, що й тут, і там вона зведена на три великі битви (на Дніпрі, на Бузі й на Альті); описану тут битву можна б уважати за Любецьку, деякі й подробиці подібні: битва десь між Києвом і Новгородом, війська стояли довго (в літописі аж 3 місяці), битву почало військо Ярослава (в літоп[исі] – новгородці), переїхавши на другий бік. Але й літопись не вичисляє всіх битв (вона тільки побіжно згадує, що перед Альтською битвою «Поиде Ярослав на Святополка, а побѣди Ярославъ Святополка, и бѣжа Святополкъ въ Печенѣгы» – (Іпат., с. 101), а на сагу можна ще менше здатись: вона оповідає про похід Святополка на Новгород (2-а кампанія), а про се літопись, певно, оповіла б, якби таке було; не кажу вже, що сага проминає цілком війну з Болеславом (Сенковський об’ясняв се дефектом, але се неправдоподібно). Цікаво, що прихід Еймунда на Русь, як уважати на події, що його викликали, мав по хронології північній статись по р. 1018, отже, серед боротьби Святополка з Ярославом. Але Рафн уважає вступ до саги пізнішим додатком.].
6. Порада Еймунда
Решта літа й дальша зима перейшли спокійно, і нічого не трапилось значного. Конунг Яризлав панував над обома державами за порадою й працею Еймунда. Нормани мали велику славу й вплив, даючи безпечну оборону конунгу своїми порадами й побідами над ворогами. Але конунг, скинувши брата, уважав їх поміч менш потрібною, а спокій – певним, і перестав давати їм плату. Коли ж прийшов день, уставлений для платні, Еймунд звернувсь до Яризлава й сказав так: «Ми пробули в твоїм панстві, пане, якийсь час; тепер вибирай – чи мусить умова наша й далі тривати, чи хочеш, щоб наш союз скінчився, і ми перейшли до іншого володаря, – бо плата нам проволікається». Конунг відповів: «Тепер ваша поміч мені не так потрібна, як давніше, а таку плату давати, яку вимагаєте – то великий видаток».
«То правда, пане, – сказав конунг Еймунд, – бо відтепер буде платитись воякові унція золота, а стерникам – півмарки золота». «Ну то я хочу умову скасувати», – каже король. А Еймунд йому: «Нехай так буде, як хочеш, та тільки, чи знаєш ти напевне, що Буризлава нема живого?» «Думаю, що певне», – каже конунг. «Ну то певне, – каже Еймунд, – його могила гарно оздоблена; (скажи ж), де то його могила?» «Ми сього напевне не знаємо», – відповів конунг. «А то б тобі, конунг, випадало б знати, де могила такого славного брата, – сказав Еймунд, – та тільки догадуюсь, що вояки то розславили, аби тобі догодити, а ти й досі не дізнавсь». «Що ж ти можеш певнішого оповісти, щоб тому мав більше я вірити?» – питає конунг. «Дійшла чутка до мене, – каже Еймунд, – що конунг Буризлав сієї зими перебував в Біармії [Біармією нормани звали край по Північній Двіні і далі на схід; сю назву порівнюють з Перм’ю наших літописей, територією перм’яків і зирян. В літописі Святополк після першої війни тікає в Польщу, і поляки виступають його союзниками в другій кампанії, як в третій печеніги (хоч Титмар доводить, що печеніги брали участь і в другій війні), отже, в сазі з’являються біарми намість поляків.], живий; запевно оповідали, що він тепер опоряджує військо на тебе, і се мені здається правдоподібнішим». «Коли ж, на твою думку, – питає конунг, – нападе він на наш край?» «Кажуть, що буде за три тижні», – відповів Еймунд.
Прочувши таке, конунг Яризлав не схотів зоставатись без помочі норманів, тому умови відновлено на 12 місяців. Тоді конунг питає: «Що ж тепер чинити? Збирати військо та битись з ними?» Еймунд на те: «Така й моя думка, як хочеш обороняти Гардарик від конунга Буризлава». Тоді Яризлав питає: «Чи сюди скликати військо, чи послати проти них?» Еймунд на те сказав: «Все військо, яке можна стягнути, треба скликати до міста; як зійдеться військо, тоді дамо пораду, яка до тієї справи покажеться кориснішою».
7. Битва між братами
Отже, конунг Яризлав розіслав по всій державі звістку про скликання війська, і велика сила селян стікалась до нього. Конунг Еймунд, пославши своїх до лісу, велів рубати дерева, везти до міста і складати на стінах; гілляки дерев велить поставити перед стінами, щоб стріляти не можна було на місто, зробити за стіною великий рів і, вийнявши звідти землю, сповнити водою, а потім, положивши дерева зверху, так приряджує, що й сліду тої роботи не видко було, і земля здавалась нерушеною. По сьому прочули, що Буризлав напав на Гардарик і йде до міста, де були конунги.
Конунг Еймунд міцно спорядив дві брами, де ухвалено було оборонятись, і як потреба – виступити з міста. Ввечері, перед тим днем, як ждали ворожого приходу, конунг Еймунд звелів жінкам стати на стіни, позабиравши всякі, які мали, дорогі речі, в убраннях якнайліпших, а золоті гривни підняти на палицях, щоб звернути увагу ворогів. «Бо я думаю, – казав, – що біарми охочі до дорогоцінних речей, і як заблище на сонці золото і виткані золотом червоні убрання, то поїдуть до міста швидко і безпечно». Зроблено, як він сказав.
Буризлав з військом, вийшовши з лісу, наблизився до міста; вояки, побачивши блиск над містом, тішаться, що поспіли раніше, аніж чутка про них дійшла. Летять сміливо, без розваги, і велика сила люду попала в рів, і пропала. Конунг Буризлав, що їхав ззаду, побачивши, як його вояки погинули, сказав: «Мабуть, облога вийде трудніша, як ми сподівались, видко сі нормани добре вміють радити». Поки оглядався, кудою легше до міста приступити, помітив, що блиск той показний зник, бачить, що всі брами зачинені, опріч двох, а до сих трудно приступити задля міцного спорядження й великого числа оборонців.
Тут піднявся крик бойовий, в городі готуються до битви; конунги – Яризлав і Еймунд кождий при своїй брамі; починається гаряча битва, з обох боків багато згинуло вояків. Де був конунг Яризлав, такий був напад, що пробились крізь браму, що він боронив; самому конунгу тяжко ногу вразили [До порівняння з сею подробицею наводять глузування війська Святополкового з новгородців під Любечем: «Что придосте с хромцемь сим а ви плотници суще, а приставишь вы хоромъ рубить нашихъ», але дехто читає: хоромцем, і тоді Ярослав замість кулявого стає теслею, разом з новгородцями.], і багато побито, поки ту браму здобули. «Справа стає погана, – сказав конунг Еймунд, – бо конунг вражений, і багато наших побито, а вороги здобули дорогу до міста». «Ти вже, – каже, – Рагнар, роби що хочеш – або сю браму борони, або іди на поміч конунгові». Рагнар каже: «Я тут зостануся, а ти йди до конунга, бо там треба щось порадити».
Еймунд, отже, пішов туди з великим військом і побачив, що біарми вже пройшли в місто; зараз задав бійку криваву, й багато з вояків Буризлава побито. Конунг Еймунд, підбодривши своїх, напав на ворогів з запалом і сильно, рідко коли така довга битва траплялась. Що зосталось живого з біармів, повтікало з міста, побіг і конунг Буризлав, з дуже великою шкодою. Конунг Еймунд з своїми вояками гнали бігунів до лісу, вбили хорунжого конунгового; і тут чутка рознеслась, що й конунга вбито. Велику побіду здобуто. Еймунд сею битвою придбав собі велику славу. По сьому якийсь час був спокій, вони пробували у конунга в великій повазі, тішились шанобою у всіх; але плата знов приходила від конунга пізно і тяжко, не платилось по умові.
8. Про Еймунда
Трапилось якось, що Еймунд звернувсь до конунга і просив, щоб він виплатив удержання, як личить могутньому конунгу: «Думаю, – сказав він, – що тою побідою здобув ти для свого скарбу більш здобичі, ніж скільки належить до плати, і се ти, здається нам, зле робиш, хоч ти й думаєш, що не потребуєш нашої оборони й помочі». Конунг на те сказав: «Та справа йтиме, відай, добре і без вашої запомоги; ви мені вчинили велику послугу, але знов кажуть мені, що ваші вояки дуже забагливі щодо всього». Еймунд на се йому: «То що ж з сього всього, пане? Ти ж один маєш сю справу рішити; адже ж з моїх людей багато думають, що втратили дуже: інші стратили руки чи ноги, чи інше що, інші мали шкоду в зброї, і мусять давати великі видатки, тобі випадало б становище наше поліпшити; тепер вибирай що хочеш – або з нами, або без нас зоставайся». Конунг на те: «Не хочу я вас відсилати, але й грошей не обіцяю, коли нема й страху війни».
Еймунд на се сказав: «Нам треба грошей і наші не хочуть служити за саму страву; ліпше вже підем до іншого якого конунга та будемо здобувати слави. І так воно правдоподібно, що твоєму королівству не загрожує жаден напад; але чи напевне ти знаєш, що конунга вбито?» «Уважаємо се за правду, бо корогву його в себе маємо», – сказав конунг. Еймунд питає: «То й могилу його знаєш?» «Ні», – сказав конунг. Еймунд каже: «Сього не знати – се не дуже мудро». «А що ж ти знаєш за се певнішого від інших, що уважають се за певне?» – пита конунг. «Та волів втратити корогву, як життя, – каже Еймунд, – думаю я, що втік він цілий і перебув зиму в Турції; постановив він знову воювати з тобою і привести непереможне військо з турків, білокуман і багатьох інших диких народів [Турки, Турція є, мабуть, відгомін торків, що з кінцем X в. присунулись до руських границь і були союзниками Володимира в поході на болгар; в білокуманах Сенковський бачив білокуманів, термін невідомий; скоріше – се сполучені назвиська тієї ж самої орди: половці-кумани (порівн. форми Blawen, Plauci), але вони не виступають в інших джерелах так рано, з початку XI в. В літописі Святополк біжить «в печеніги» (що виступають його союзниками р. 1018 в Титмара); торки і половці могли заступити в сазі їх місце в пізнішім переказі (з 2-ї пол[овини] XI в.).]. Ще правдоподібніше чув я, що він постановив зректися християнства і, відібравши в тебе Гардарик, обидві держави залюднити тими варварськими народами. Як сей замір він виконає, певно він вижене соромно тебе з усіма родичами».
«А скоро він прийде з тим диким народом?» – питає конунг. «За півмісяця», – сказав Еймунд. «Що ж маємо чинити?» – пита конунг; вже ж я не можу зостатись без твоєї оборони». Рагнар умовляв, аби йшли, а конунг нехай сам собі радить, але Еймунд сказав йому: «Дорікатимуть нам, як конунга лишимо в такій небезпечності; коли ми прийшли до нього, він спокоєм тішився, і я не хочу так його лишати, щоб по нашому відході спокою не мав, але поновимо умову на 12 місяців, з тим що матимемо побільшену платню по умові. Та тепер треба над справою подумати: чи стягати військо, чи волієш пане, щоб ми, нормани, самі боронили твоє панство, а ти сидітимеш спокійно, і тоді тільки до свого війська звернешся, як нас поб’ють?» «Так і зробіть», – каже конунг.
Еймунд на те: «Не дуже поспішай з сею справою, пане; є ще інший спосіб – щоб мати зібране військо (з обох) і тим, на мою думку, більше здобудеш собі честі. Ми, нормани, першими не побіжимо, та знаю, що багато є на се готових з тих, що на піки ворогів кидаються, і не знаю, чи ті, що тепер найбільше підбивають (до битви), чи з’являться вони в рішучу хвилю. Що ж маємо, пане, чинити, як зійдемося з військом конунга, чи його вбити чи ні? Адже не буде ніколи кінця сим бучам, поки ви обоє живете».
Конунг відповів на се: «Того вже не буде, щоб я вас намовляв до битви з конунгом Буризлавом, а потім скаржився на тих, що його вбили». Після сього вернулись собі додому, не сказавши нічого до війни готувати, і се найбільше дивувало всіх, що така небезпечність наступає, а до війни зовсім не готуються. І трохи пізніше приходить чутка, що конунг Буризлав вступив до Гардарика з великим військом з силою дикого люду. Конунг Еймунд удавав, ніби про се нічого не знає й жадної чутки не чув: багато казали, що він не відважається битися з Буризлавом.
9. Еймунд вбив конунга Буризлава
Одного дня раненько Еймунд покликав свого родича Рагнара й ще десять чоловік, сказав їм осідлати коней, і виїхало їх дванадцять, не взявши більш нікого, всі інші зостались собі; в тім числі був ісландець на ім’я Бьорн, Кетік з Гарду, ще один на ім’я Аскель і двох торків; взяли ще одного коня без їздця, наладувавши зброєю й їжею. Всі вбрані були купцями й поїхали кіньми, і ніхто не знав, з якої-то причини вони поїхали і яку штуку собі замислили. В’їхали в якийсь ліс, йшли ним цілий день, аж на ніч вийшли з лісу й прийшли до великого дерева, навколо була гарна поляна рівна. Еймунд каже: «Тут спинимось; я дізнавсь, що конунг Буризлав сю ніч буде тут ночувати і стане шатрами».
Обходячи дерево і поляну, зауважили, де найбільш вигідне місце для шатра. «Отут, – каже Еймунд, – стане табором конунг Буризлав; я чув, що він має звичай, якщо можна, ставити своє шатро коло лісу, щоб мав куди тікати при потребі». Еймунд дав шнур чи канат (людям), велів приступити до дерева, що там стояло, а один мав вилізти на гілляки і обв ‘язати їх шнуром. Так і зробили. Тоді нагнули дерево, так що гілляки доставали до землі, і так дерево перегнули аж до самого долу. «Се мені подобається дуже, – сказав Еймунд, – з сього можемо мати велику користь». Нарешті витягнули канати і прив’язали їх кінці. Се вони зробили до шостої години пополудні, і почувши, що вже військо конунга надходить, пішли до коней в ліс. Але бачили велику силу війська, гарний віз, окружений великою купою люду, а перед ним несли корогву.
Попростували до лісу, вступили на поляну і, як догадавсь Еймунд, поставили шатро на вигіднішому місці, а всі вояки стали шатрами з обох боків поздовж лісу; так забавилися, аж стемніло. Шатро конунга було розкішне й майстерно зроблене, з чотирма відділами, вгорі високий шпиль, і на кінці його золота куля з короговкою. А все, що військо робило, бачили з лісу, та стояли нерухомо і мовчки. Як стемніло, засвітили світло в шатрах, з того догадались, що прибираються до вечері. Конунг Еймунд і каже: «В нас мало їжі, се зле; отже, піду в їх табір роздобути страви». Прибрався старцем, бороду цапину прив’язав спираючись на дві палиці, йде в шатро конунга і випрошує їжі, звертаючись до всіх людей, заходив і в найближче шатро; здобувши багато подякував за неї й пішов з великим запасом страви з обозу. А там, випивши й з’ївши всмак, затихли.
Тоді конунг Еймунд розділив своїх людей по половині: шістьох лишив в лісі, щоб стерегли коней і мали готових для наглої потреби, а сам з рештою пішов з лісу в обоз безпечно. Тут Еймунд каже: «Рагнвальд (Rögnvalldr), Бьорн і ісландці – ідіть до дерева, що ми нагнули, – і дав кожному по сокирі. – Ви, – каже, – вмієте добре вдаряти, от тепер треба, аби-сьте показались». Коли підійшли до того місця, де були прив’язані гілляки, конунг Еймунд сказав: «Третій нехай стане тут, на стежці, що йде до поляни; він не має нічого чинити, тільки держати шнура і пустити, коли ми його потягнемо, держачи за другий кінець; і як все впорядкуємо, як треба нам, той, кому я ту справу доручу, вдарить держальком сокири по шнуру, а той, що тримає шнура, мусить уважати, чи він трясеться тому, що ми тягнемо, чи тому, що вдарено; і як даний буде знак, потрібний і важний для доброго виконання справи, той, що тримає шнура, дасть знак; тоді гілляки дерева підрублять, і воно нагло і з силою двигнеться». Вони й зробили, як було сказано.
Конунг Еймунд і Рагнар, разом з Бьорном прийшли до шатра, зробили з шнурка петлю й ратищами наділи її на короговку, що була на шпилю конунгового шатра, і вхопилась вона за кульку; все се зробили потиху, по шатрах всіх міцно спали, втомлені дорогою та впившись звечора. Зробивши се, понатягали за кінці шнури і умовились, що мають робити. Конунг Еймунд підійшов ближче до конунгового шатра, щоб бути поблизу, як його піднімуть. Вдарили по шнурку, той, хто держав, помітивши, що шнур задрижав, дає знак, щоб рубали. Підрубане дерево міцно й високо підскочило, і здерши з землі конунгове шатро, далеко закинуло в ліс, погасивши все світло, яке було всередині.
Конунг Еймунд ще звечора докладно зауважив, де в шатрі спав конунг, туди й кинувсь він і вбив нагло конунга й багато інших. Взявши голову конунга Буризлава, він з своїми людьми втікли в ліс, і не піймано їх: воїни Буризлава, що зостались живі, були перелякані з такого надзвичайного випадку. Конунг Еймунд з своїми людьми втікли кіньми й раненько приїхали до міста; прийшов до конунга Яризлава й оповівши йому про смерть конунга Буризлава, каже: «Отсе, пане, його голова, якщо можеш пізнати». Конунг, побачивши голову, почервонів. А Еймунд каже: «Отже, ми, пане, з норманами вчинили таке славне діло; ти ж споряди розкішний і поважний похорон своєму братові».
Конунг Яризлав сказав на се: «Дуже ви швидко зробили сю справу, що так мене діткнула; самі вже й похорон спорядіть. Але що ж його військо тепер робитиме, як ти думаєш?» Еймунд каже: «Догадуюсь, що вони зберуться і будуть один на одного думати, бо вони не помітили нашого приходу; так спираючись і, не вірячи один одному, поділившись, розійдуться вони; тому мало хто з них, на мою думку, поклопочеться коло похорону конунга».
Нормани рушили з міста і тією ж дорогою поїхали лісом, аж приїхали до табору: сталося так, як догадувавсь конунг Еймунд: все військо Буризлава розійшлось, поділившись через суперечку. Конунг вийшов на полянку: тут лежало тіло конунга, всі його покинули; заходились вони коло похорону, приложили голову до тулуба й одвезли тіло додому; і так багато дізналось про похорон Буризлава. Тоді весь народ присягнув Яризлаву, і так став одиноким конунгом над державою, що попереду вдвох держали [Оповідання про смерть Святополка – зразок тих хитрих штук, якими пишаються наївно саги. Оборонці саги доводили, що се оповідання заслугує більшої віри, як літописне про те, що Святополк десь втік в західні землі й там пропав, але певне такий факт, як смерть Святополка в поході, був би на Русі відомий.].
10. Еймунд іде від Яризлава до його брата
Минуло тим часом літо без ніякого значного вчинку, і удержання було незаплачене. Деякі нагадували конунгу тяжку смерть його брата, казали що нормани вже тепер уважають себе вищими від конунга. Як прийшов день платити гроші, нормани пішли до конунгової спальні; конунг привітно їх прийняв і спитався, чого так рано хочуть? Конунг Еймунд відповів на се: «Може бути, ти вже, пане, не потребуєш нашої помочі, то заплати нам плату належно, совісно». Конунг на те: «З причини вашого приходу сюди повстали важні справи». «То правда, пане, – каже Еймунд, – бо без нашої запомоги зістався б ти без панства, а щодо смерті твого брата, то зроблено було то за твоїм дозволом».
«Що ж ви тепер задумуєте?» – спитав конунг. «А чого б ти найбільше не хотів?» – пита Еймунд. Каже конунг: «Сього не знаю». А Еймунд: «А я добре знаю; найбільше би ти не хотів, щоб ми пішли до твого брата Вартилава, а ми до нього й ідемо, і йому всяку поміч дамо, а ти, пане, зоставайся здоров». З тим скоренько вийшли й пішли до кораблів, а ті вже зовсім були готові. «Отсе пішли скоро й без моєї волі», – сказав конунг Яризлав. «Якби прийшлось тобі з Еймундом боротись, то мав би суперечника тяжкого», – промовила його жінка. Конунг на те: «Добре було б його позбавитись». «Се треба б скорше, поки вони тобі ще не наробили сорому», – сказала жінка.
По сій мові вона з ярлом Рагнвальдом, сином Ульфа, взявши небагато людей, попростували до кораблів Еймунда і норманів, що стояли при березі. Прийшла звістка, що конунгова хоче говорити з Еймундом, Еймунд і каже: «Не звіряймось, бо вона розумніша від свого чоловіка, та не можу їй розмови відмовити». «То й я піду з тобою», – каже Рагнар. «Не треба, – відказав Еймунд, – тут нема страху, з ними нема більшого числа, як у нас». Еймунд був в плащі з торочками і мав в руці меч; сіли на якомусь горбку глинцюватім, і конунгова з ярлом Рагнвальдом так близько сіли коло нього, що майже на його одежі сиділи. Конунгова й каже: «Отсе зле, що ви з конунгом так розійшлись; з охотою б взялась би до сього, щоб між вами була згода, а не незгода». Тим часом і Еймунд, і вона не давали рукам спокою: той розв’язував торочки свого плаща, а та зняла рукавицю й підняла над головою.
Еймунд зрозумів, що тут є підступ, і дійсно – вона намовила людей, щоб його вбили, і піднята рукавиця мала бути знаком. Ті скоро підбігли, але їх помітив Еймунд скоріше, ніж вони поспіли, і скорше, ніж сподівались, піднявся, лишивши плаща; і так його не могли впіймати. Побачивши се, Рагнар і люди з ним, один по одному, позбігали з кораблів на землю й хотіли вбити тих, що конунгова жінка наслала, але Еймунд сього не позволив, їх взяли й поскидали з того глиняного горба. Рагнар і каже: «Тепер вже тебе, Еймунде, питати не будем, а їх з собою заберемо». «Се не випадає, – відказав Еймунд, – треба їх вільними відіслати, я так не хочу розірвати свою приязнь з конунговою». Так вона й пішла собі додому, засмучена таким кінцем, а ті собі рушили на кораблях і, не спиняючись в дорозі, прибули в панство конунга Вартилава й прийшли до нього.
Конунг привітно їх прийняв і спитав, що чувати нового. Еймунд розповів все, як було, про початок тієї справи і про те, як пішли вони з панства Яризлава. «Що ж ви тепер думаєте робити?» – пита конунг. Еймунд відповів: «Сказав я конунгу Яризлаву, що підем до тебе; бо думаю, що він хоче твоє панство зменшити, як то брат з ним робив; – отже роздумуй, пане, чи схочеш нас прийняти, чи відіслати, чи потрібуєш нашої помочі». «Певно, що я б хотів вашої помочі, – сказав конунг, – але скільки хочете собі?» «Хочемо мати стільки, скільки мали у твого брата», – каже Еймунд. А король: «То, прошу, дай мені час сказати про се підданим, бо вони дають гроші, хоч видаватиму їх я». На се пристали, і конунг Вартилав, зібравши своїх, оповів їм, яка прийшла чутка за брата – конунга Яризлава, що замишляє на його панство; що прийшов конунг Еймунд, предлагаючи йому свою поміч і оборону.
Ті дуже радили конунгу, щоб прийняв норманів, і так запровадили між собою угоду, і конунг умовився, щоб Еймунд йому помагав порадою, а то з тої причини, що «я, – каже, – й не такий дотепний, як конунг Яризлав, а все-таки брехуни посіяли між вами незгоду, а я з вами буду мати часті наради, а все буду платити за умовою». І так пробували вони в великій честі і повазі у конунга.
11. Згода між братами Яризлавом і Вартилавом
Вийшло, що прийшли посли від конунга Яризлава і допевнялись у Вартилава сусідніх з його краєм сіл і міст. Дано про се знати Еймунду, а той на те: «Ся справа, пане, в вашій волі». Конунг каже: «Тепер так справа стоїть, що мусиш за умовою дати пораду». Еймунд на те: «Мені здається, пане, що від зажерливого вовка треба сподіватись нападу; як се відступимо, ще більш зажадає; нехай посли йдуть здорові. Думаю, що вони мій замір вгадають. А тобі скільки треба часу, щоб військо втягнути?» «Півмісяця», – каже конунг. «То зазнач місце, пане, – каже Еймунд, – де буде битва, і скажи, щоб посли се оповіли своєму конунгові».
Так і зробили, посли пішли; з обох боків військо готується до битви і приходять на назначене місце, на границі обох держав; стали табором і пробули на тім місці кілька ночей. Конунг Вартилав і каже: «Що ж се ми даремно сидимо? Щоб нам побіду з рук не впустити!» Еймунд йому на те: «Лиши то мені! Проволікати – се ще річ не найгірша; ще не прибула конунгова Інгігерда, а та в них дає раду, хоч конунг є вождем війська, тому я постановив стерегтись». «Най буде, як хочеш», – каже конунг. Так сім ночей тримали військо на тім місці. Одної ночі була погода бурхлива і темрява густа; Еймунд і Рагнар вийшли з війська, так що ніхто не знав, і пішли в ліс поза табір Яризлава і там сіли коло якоїсь стежки.
Конунг Еймунд каже: «Сею стежкою їдуть їздці конунга Яризлава; якби я хотів сховатись, то пішов би сюдою, та трохи побудем ще тут». Посидівши якийсь час, каже конунг Еймунд: «Дарма тут сидіти», – і почули далі гук від їздців, і між їх голос жіночий; дивляться: один чоловік їде попереду жінки, а другий – позаду. Конунг Еймунд каже: «Отсе, як бачу, їде конунгова; станьмо по обох боках стежки, і як над’їдуть, вразіть коня, що їде конунгова, а ти, Рагнаре, хапай її саму».
І вони їхали собі безпечно, аж кінь впав мертвий, а королева зникла; один казав, що бачив, як постать чоловіча перескочила через стежку, але йти до конунга не відважались, не знаючи, чи то люди, чи духи то вчинили; отже, потай додому вернулись і жили тихо. Королева ж до товаришів каже: «Ви, нормани, не перестаєте мене ображати». А Еймунд: «Тобі, пані, в нас буде добре, тільки не знаю, чи прийдеться тобі коли побачити свого конунга!» Після сього вернулись до конунга Вартилава й дали знати, що є королева; той дуже з сього зрадів і сам її стеріг. Другого дня рано королева покликала конунга Еймунда; як прийшов він, каже: «Найкраще буде нам вчинити згоду, я буду посередницею, тільки кажу наперед, що більше буду сприяти конунгу Яризлаву». Конунг Еймунд відповів: «Сю справу має рішати конунг». «Але твій вплив найбільше значить», – каже вона.
Тоді Еймунд пішов до Вартилава й питає, чи схоче мати королеву посередницею між собою? «То здається мені для нас некорисним, тим більше, що вона ж грозилася зменшити мій пай». Еймунд питає: «Чи будеш задоволений, як заховаєш те, що попереду мав?» «А вже», – каже конунг. «Ну то мені здається несправедливим судом, – сказав Еймунд, – як твій пай не побільшиться; бо тобі по браті однаковий належить спадок, що й йому». «Як ти хочеш її посередництва, то нехай так і буде», – каже конунг.
Конунг Еймунд сповістив королеву, що прийнято її за посередницю між конунгами. «Так се сталось за твоєю радою, – каже вона, – і певне ти вже знаєш, як би з найменшою шкодою могло випасти, і який суд мусить бути». «Я не радив такого, щоб тобі честь відбирано», – сказав Еймунд. Засурмили, щоб зійтися; оголошено, що королева Інгігерда має говорити з конунгами і їх військом; війська зійшлись і побачили Інгігерду в полку конунга Еймунда і норманів.
В імені конунга Вартилава предложено, щоб була запроваджена згода за розсудом королеви. Вона призначила конунгу Яризлаву найліпшу частину Гардарика, себто Голмгард; Вартилаву – другу по ній щодо доброти, себто Кенугард з податками й доходами, а ся частина була в два рази більша, ніж він мав попереду; а Палтеску з приналежними округами призначила конунгу Еймунду, щоб він там був конунгом і мав всі доходи з маєтностей, що належали до того панства, в цілості, «бо не хочемо, – каже, – його з Гардарика видаляти; якщо конунг Еймунд лишить спадкоємців, вони по його смерті візьмуть в спадок сю частину держави; а як вмираючи, не зоставить сина, то ся частина перейде до братів; конунг Еймунд має глядіти оборони цілого Гардарика в імені братів, а ті будуть йому помагати своїм військом і своєю властю; конунг Яризлав нехай править Гардариком, ярл Рагнвальд, як і раніше, нехай держить Альдейгюборг».
Таку згоду і розділ держави ухвалив і затвердив весь нарід, з тим що конунг Еймунд і королева Інгігерда всі трудні процеси мали своїм судом рішати.
[Очевидно, маємо тут оповідання про боротьбу Брячислава з Ярославом, розказану дуже коротко в літописі під р. 1021. Брячислав, як Ярослав був в Києві, напав і пограбував Новгород, Ярослав за сім днів поспів з Києва, догнав його і побив на р.Судомирі. Літопись представляє ініціатором сієї війни Брячислава, і дуже правдоподібно, що в тогочаснім розруху на Русі хотів і Брячислав попробувати щастя, як слідом за ним попробував Мстислав. Сага представляє се інакше; цілком невірна звістка її, що Брячислав дістав Київ, зате правдоподібно, що він з Ярославом запровадили якусь угоду, і Брячислав, як бачимо з літописі, зістався при своїй Полоцькій землі. Оповідання саги, що Ярослав зістався в Новгороді, може має своїм джерелом те, що, як оповідає літопись, після битви Листвинської (1024 р.) Ярослав жив якийсь час в Новгороді, в Києві маючи своїх мужів, а сам «не смѣяше в Кыевъ йти, донележе смиристася» з Мстиславом, що мало статись 1026 р. (Іпат., с. 104). Як се припустити, то мали б ми дату, коли кінчилась діяльність Еймунда на Русі – десь 1025 – 1026 pp. Смерть Брячислава літопись кладе під р. 1044, і по нім став князем син Всеслав. Так само не варта віри звістка, що Еймунд князював в Полоцьку, – міг дійсно сидіти десь посадником княжим якийсь час, як і Рагнвальд, се можливо. Взагалі роля Еймунда на Русі побільшена дуже, се певно; якби він дійсно був такий factotum [діяльний] на Русі, то не пройшло б його ім’я без сліду в джерелах руських; се побільшення звичайне в сагах.].
Після сього кождий вернувсь в свій край. Конунг Вартилав по тому прожив не більш трьох літ, захорував і вмер; тішився він великою любов’ю люду. Після його смерті взяв державу його конунг Яризлав і сам один правив обома панствами. Конунг Еймунд правив своїм краєм, але не дожив до старості; вмер від хороби без щадку; смерть його була дуже прикра всьому народу, бо в Гардарику з чужинців не було нікого мудрішого від Еймунда; і ворожі напади не непокоїли Гардарика, поки він в імені конунга Яризлава глядів оборони держави.
Захорувавши, конунг Еймунд віддав своє панство товаришу Рагнару, бо його уважав найбільш відповідним до того; се сталося за дозволом конунга Яризлава і королеви Інгігерди. Рагнвальд, син Ульва, був ярлом в Альдейгюборгу, вони були з королевою Інгігердою в перших; то був также славний князь, платив дань конунгу Яризлаву і дожив до дуже великого віку. Як Олаф Св., син Гаральда, був в Гардарику, пробував у Рагнвальда, сина Ульфа, і була між ними велика приязнь: бо всі значні люди дуже поважали Олафа, як він там пробував, але найбільше ярл Рагнвальд і королева Інгігерда, бо ся любилася потай з конунгом Олафом [Сага за Олафа Св. (в «Геймскринглі») оповідає, що Олаф сватав Інгігерду і вона любила його, але батько її був сердитий на Олафа Св. і видав за Ярослава; сага каже, що Ярослав прийняв Олафа, що втратив був своє королівство, дуже ласкаво і дав йому край Вулгарію (Болгарію, що не належала до Руської держави), частину Гардарика, і вмовляв його й надальше зостатись.].
Примітки
… коли записана була ся сага невідомо… – сучасні дослідники схиляються до думки, що сага була написана наприкінці XIII ст. (Джаксон Т.Н. Исландские королевские саги о Восточной Европе (первая треть XI в.). – М., 1994. – С. 87).
… хотіли навіть на її основі поправляти оповідання літописне, але се було б забагато… – у сучасній історіографії також домінує думка, що до фактів у сагах потрібно ставитися обережно (Древняя Русь в светле зарубежных источников. – М., 2000. – С. 55).
… текст саги був виданий з латинським перекладом в Копенгагені р. 1833… – див.: Eymunder saga. Eymundi et Ragnaris, Norvegicorum principum, tandem Polteskae vel Polociae in Russia dynastorum, vitae et gеsta. – Hafniaе, 1833.
… Вартилав, як правдоподібно догадуються, є Брячислав полоцький, син Ізяслава… – точнішою видається думка Т.Джаксона, що в ньому об’єднані дві реальні особи: князь Брячислав (пом. 1044 р.) та тмутараканський князь Мстислав Володимирович (Джаксон Т.Н. Исландские королевские саги о Восточной Европе (первая треть XI в.). – С. 163).
Біармією нормани звали край по Північній Двічі і далі на схід… – локалізація цієї території залишається дискусійною (Джаксон Т.Н. Исландские королевские саги о Восточной Европе (первая треть XI в.). – С. 197 – 199).
Оповідання про смерть Святополка… – окремі дослідники віддали перевагу версії, наявній у сазі, перед літописною оповіддю, див., наприклад: ЛященкоА.И. «Eymunder saga» и русские летописи // Известия АН СССР. – М., 1926. – Т. 20. – № 12. – Сер. VI. – С. 1081-1086.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 127 – 143.