Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

31. Ях’я Антіохійський

Михайло Грушевський

Ях’я, син Саїда, сина Ях’ї лікар і письменник арабський з 1-ї пол[овини] XI в., був православний грек з Єгипту, родич (свояк) патріарха александрійського Євтихія (по-арабськи – Сеіда ібн Батрика), также славного лікаря й історика († 939/40) і повів далі його «Перлове намисто» – історичну хроніку, доведену до 837/838 pp. З передмови до хроніки Ях’ї знаємо, що в першій редакції написана вона була перед переїздом його до Антіохії (де мешкав потім) в р. 1014/1015, але потім він переробив і доповнив її в Антіохії на основі нових джерел.

До якого часу він довів її, не знати, бо досі відомі рукописі його не мають кінця, доходила напевне до 1031 p.; сам автор – як се є та ж сама особа з відомим лікарем того ж імені з Антіохії, жив ще 1063 р. Працю його недавно відшукав і видав з неї витяги з перекладом російським і коментарем бар[он] Розен під титулом: Император Василий Болгаробойца, извлечения из летописи Яхъи Антиохийского (СПб, 1883); звідти подаємо уривки (с. 23, 177, 180).

Болгари скористали з випадку, що імператор Никифор воював землі мусульманські, і руйнували скрайні його держави, і набігали на сусідні землі. Він пішов на них і побив, завів угоду з Руссю – а вона воювала з ним [Сього з інших джерел ми не знаємо.] – і умовився з нею, що воюватимуть вони болгар і нападуть на них. І розпалилась ворожнеча між ними, і почали вони воюватись між собою. І взяла русь гору над болгарами, і несподівано напала на їх місто Т[ай]с[ай]ру [Д[обродій] Розен догадується, що то Доростол.], столицю їх держави, і взяли двох синів Самуїла, царя болгарського, що там були.

Прочув Цимисхій, що русь, з якою Никифор прийшов до згоди і завів умову про війну з болгарами, збирається йти на нього, воювати з ним і помститися за Никифора. І впередив їх Цимисхій, і пішов на них, і обложив їх в місті Тайсайрі [Д[обродій] Розен догадується, що то Доростол.], що руси взяли у болгарів. І зоставався він там, при тій облозі три роки [Мусить бути lapsus linguae [описка], замість 3 місяці.]. І просив король Русі Цимисхія, щоб він дарував і дозволив йому з людьми, що були при ньому, вийти з міста й вернутись до свого краю. І пристав на те цар, і взяв від нього міста і сусідні твердині, які опанувала була Русь, і взяв від нього обох синів Самуїла, царя болгарів, що були в їх (русі), і від себе іменував начальників до тих твердинь. І вернувся цар до Константинополя [Слова Ях’ї, як бачимо, підтверджують оповідання Льва Диякона про результат війни; мотив помсти за Никифора – то, звісно, помилка. Про різницю хронологічну (971 замість 972 р.) я згадував уже; Ях’я оповідає, що 360 р. гіджри (4/Х 970 – 23/ІХ 971) п’ять місяців єгипетське військо стояло під Антіохією, а Цимисхій якраз тоді був на війні в Болгарії, а вернувшись з Болгарії, пішов на схід і перейшов Євфрат 13/ІХ – 11/Х 972 р. (Розен, Op. c[it.], с. 189 – 194). Болгарська кампанія Цимисхія закінчилась літом, тож се не міг в такім разі бути 972, тільки 971 р.].

І Варда Фока збунтувався явно, і оголосив себе імператором в середу, на свято Св[ятого] Хреста 14 айлуля (вересня) 1298 [Рік т. зв. Селевкідської ери; дата відповідає 987 р. Для пояснення оповідання треба сказати, що Варду Фоку, небіжа імп[ератора] Никифора послано було против Варди Склира, візантійського намісника в східних краях Малої Азії, що збунтувався й оголосив себе імператором зараз по смерті Цимисхія (976 p.). Втративши віру у імператорів, Фока ввійшов у зносини з Склиром, але сього ув’язнив, віддавши під дозор жінки, і себе натомість оголосив імператором. Повстання пішло так щасливо для нього, що швидко (десь при кінці 987 р.) стояв під Константинополем; Хризополь – над Босфором (Скутари), Дорилея – на схід від Пруси (Бруси).], себто 17 джумади 1377, і опанував край греків до Дорилеї і береги моря, і дійшли його війська до Хризополя. І сталася справа небезпечною, і імператор Василь був в клопоті з причини сили його (Варди) військ і побіди над ним (Василем). І перевелися його скарби, і примусила його біда послати до царя Русі – а то його (Василя) вороги – просити, щоб поміг йому в такому становищі. І пристав він на те. І уложили вони поміж себе умову про посвоячення, і оженився цар Русі з сестрою царя Василя [З дальших слів видко, що імператор видав за Володимира сестру вже пізніше, тому сі слова треба розуміти або як пояснення змісту умови, або як згадку про її остаточний результат.], як сей поставив йому умову, щоб він охрестився і вся людність його країв, – а то нарід великий.

І тоді Русь не признавалась ні до якого закону і не знала жадної віри. І послав до нього цар Василь пізніше митрополитів і єпископів, і ті охрестили царя і всіх, кого містили в собі його землі, і послав до нього сестру свою, і та побудувала багато церков в землі Русі. І коли зайшла у них умова про шлюб, прийшли війська Русі также й сполучились з військами греків, які були у царя Василя, і пішли всі разом на боротьбу з Вардою Фокою морем і суходолом в Хризополь [Се оповідання про зносини Візантії з Володимиром Св[ятославовичем] дуже важне, бо йде з доброго джерела. Доки невідомий був текст Ях’ї, воно було знане з переказу (не дуже докладного, що й затемнило справу) у арабського письменника аль Макіна. З оповідання Ях’ї довідуємось, що початок тих зносин пішов від імператора, застрашеного повстанням; Володимир поставив умову, що імператор видасть за нього сестру, імператор – що Володимир охреститься. Тоді Володимир послав своє військо – десь літом 988 р. Але сестра імператора поїхала аж пізніше; порівнюючи з сим дату (виведену з звістки у Льва Диякона), що Херсонес взято після квітня 989 р., об’ясняють, що імператор, перемігши за поміччю Володимира Фоку, протягав час і не посилав сестри (бо на візантійський погляд – шлюб її з Володимиром був великим пониженням), і лише похід Володимира на Херсонес примусив його ту умову сповнити. З сею справою зв’язаний вивід дати охрещення Володимира, і над нею велась нещодавно жива суперечка (розвідки Завитневича, Соболевського, Линниченка).]. І перемогли вони Фоку, і опанував цар Василь край приморський, і забрав всі кораблі, які були у Фоки [Тут проминаю оповідання про поміч, послану Фоці з Грузії.].

І розійшлось те військо, що було з Никифором, сином Фоки, і сам він пішов до своєї матері, а та пробувала в тім замку, де було посаджено Склира. І написав Варда Фока своєму сину Льву, що лишив він намісником в Антіохії, і звелів йому, щоб виправив з міста патріарха Агапія, щоб не пошкодив йому своїми заходами. І запросив його Лев виїхати за місто, давши знати, що хоче з ним поговорити про одну справу, що йому задає клопіт, і закликав также багато з мешканців Антіохії. І вернувся Лев до Антіохії, і не дав вернутися до міста патріарху Агапію й тим, що вийшли з ним разом; було се в суботу 8 адара (марта 989 p.) 1300, себто 23 зу-л-кади 378. І рушив цар Василь, і брат його Ко[н]стантин разом з своїми військами і з військами русі, і стрілися з Вардою Фокою в Абидосі – а се недалеко від берега константинопольського – і побили Фоку, і вбито його в суботу 13 нісана (квітня) того ж року, себто 3 мухаррема 379, і принесено його голову в Константинополь і виставлено. І тягнувся його бунт один рік і сім місяців [Після смерті Фоки жінка його випустила Склира, і той повів справу повстання знову, але імператор завів зносини з ним і приєднав, повернувши і побільшивши йому і його сторонництву уряди й маєтки. Се об’ясняють тими ударами, які понесла якраз Візантія від болгар і від Володимира (похід на Херсонес). Помічний корпус руський, що прислав Володимир, і пізніше зоставався в Константинополі; Ях’я згадує про руське військо, оповідаючи про похід на Сирію 999 р. («Деякі мешканці (Химса) заложились в місцевій церкві Св. Ко[н]стантина, уважаючи себе там безпечними; довідавшись про се, руси з війська його (імператора) підпалили її» – с. 40); відомості є й у інших авторів; про се розправа Василевського – Варяго-русская и варяго-английская дружина в Константинополе XI и XII в. («Журнал Мин[истерства] нар[одного] просв[вещения]», 1874).].


Примітки

арабського письменника аль Макіна – християнсько-арабський історик (1205-1273 pp.).

розвідки Завитневича, Соболевського, Линниченка – йдеться про дослідження: Завитневич В. О. О месте и времени крещения св. Владимира и о годе крещения киевлян // Труды Киевской духовной академии. – К., 1888. – № 1; Соболевский А. И. В каком году крестился Владимир? // ЖМНП. – М., 1888. – № 7; Линииченко И.А. Современное состояние вопроса об обстоятельствах крещения Руси // Труды Киевской духовной академии. – К., 1886. – № 12.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 113 – 115.