9. Білоцерківська угода і третя війна
Михайло Грушевський
«Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?» –
«Почорніло я від крови за вільную волю.
Круг містечка Берестечка на чотири милі
Мене славні запорожці трупом своїм вкрили».
Помітивши, що Хмельницький накладає з різними державами, поляки вже із зими 1650 р. почали й собі готовитися до війни. Перший зачепився з козаками Калиновський, недавно викуплений з татарської неволі. Полковник брацлавський Данило Нечай, славний козак, забрав до свого полку сусідні округи Подільського воєводства; Калиновський казав йому уступитися, Нечай не послухав. Калиновський несподівано напав на його і погромив у м. Красному. Сам Нечай положив там голову. Осмілившися тим, Калиновський пішов на Вінницю, на іншого славного полковника Івана Богуна. Але Богун засів у Вінниці і замучив Калиновського під’їздами.
А тим часом надтягли полки від Хмельницького і погромили польського гетьмана під Вінницею ще краще, як колись під Корсунем: Хмельницького козаки ударили спереду, а Богун з Вінниці вдарив ззаду; поляки перелякалися так, що не тямили себе й кинулися тікати, покинувши все. Розгубили все чисто, тікаючи до Бару, і трохи не пропали від морозу до решти (було то з початком марта місяця). Калиновський зі своїми недобитками утік до короля, що стояв в Холмщині, збираючи в похід шляхту. Був тепер Хмельницькому добрий час вдарити на поляків, поки не зібралися ті шляхетські полки. Але він утратив час, бо конче хотів дочекатися хана. Змусив хана через турецького султана іти йому в поміч, та, як кажуть, силованим конем недалеко заїдеш. Хан сердився, що Хмельницький його через султана змушує силоміць. Довго збирався, аж літом Хмельницький діждався його, та на свою голову. Була се хиба у Хмельницького, що він десь собі все на стороні помочі дуже шукав, а менше пильнував мати силу у себе [в]дома, в своїм народі.
Рушив з ханом. Польське військо тим часом перейшло на Волинь, під Берестечко (недалеко Володимира); досить його вже за той час назбиралося, бо Хмельницький з ханом надтягнув аж в початках липня (іюля). Але спочатку козакам велося досить добре. Козаки закралися вночі в польський табір; багато покололи сонних, поки піднялася тривога. Та все зіпсувала зрада хана. В гарячій битві татари раптом кинули все і побігли. Хмельницький поїхав до хана, аби довідатися, що сталося. Хан толкувався різними причинами, але другого дня, з цілою ордою покинувши табір, пустився геть від Берестечка. Хмельницький із козаками кинувся за ними, щоб його затримати; пригадував присягу, докоряв. Хан казав, що він не тікає, а тільки хоче спинити татар, що почали самовільно тікати. Але Хмельницького від себе не пускав; Виговського, писаря військового, що з козацького табору приїхав довідатися, що з Хмельницьким, хан теж затримав.
Тим часом в війську козацькім наступила тривога – не знали, що сталося з Хмельницьким; до того ж боялися, що татари тепер пустяться на Україну й почнуть знову ясир брати. З полковників ніхто без Хмельницького не хотів взяти команду на себе, бо знали, що Хмельницький сього не любить, і боялися його гніву. Потім казали, що полковник Гладкий за се головою заплатив, що кілька день без Хмельницького командував. Зачали переговори з поляками, але ті зажадали, щоб козаки видали їм гармати і старшину; на се козаки не пристали. Але багато їх тікало з табору; а знайшлися й такі, що передавалися до поляків. Поляки почали добувати козацький табір приступами і гарматною стрільбою; козаки трималися кілька день, потім рішили потиху відступати й почали робити гати на болотистій річці, що була з тилу за ними.
Поляків забавляли битвою, а тим часом гатили болото чим мали – возами, шатрами, кожухами і так зробили гати й зачали переходити. Поляки поставили були заставу на другім боці; але той полк, побачивши козаків, налякався і уступився. Все йшло добре; командував Богун і, мабуть, добре вивів би військо. Але в таборі почався переполох: хтось пустив чутку, що старшина вся втікла і полишила військо на заріз. Без тямку кинулися люди на гати, почали товпитися, одні других скидали в болото. Даремно Богун приїхав умисно з другого берега, щоб заспокоїти, – що нікого не лишать, всі перейдуть, тільки треба порядку. Люди не слухали, робили замішання.
Поляки, помітивши се, ударили на табір. Тут почалася вже безтямна втікачка – кидали все і тікали. Багато при тім народу побито – «мабуть, не було такого, що не вбив би козака», – пише один поляк. Забрали чимало здобичі – «хоч і не так, як козаки під Пилявцями, бо козаки не уживали срібної посуди і не їздили в каретах», – завважає він же. Декотрі козаки при тім боронилися сміливо до упаду, але не помагала хоробрість, як розбився порядок. Той же поляк оповідав, наприклад, що відділ козацький, душ двісті або триста, заложився на острові серед болота і боронився; Потоцький, бачачи їх відвагу, обіцяв помилувати, нехай піддаються, але вони не схотіли. Викинули гроші з гаманців у воду на знак, що будуть боронитися на смерть, і билися до кінця. Коли польське військо наступило і зігнало їх з острова, вони далі в болоті боронилися одинцем. Один добився до човна і відти відбивався косою кілька годин. Сам король «з радістю» придивлявся сьому. Стріляли по нім, але не могли трапити. Нарешті один поляк, теж з косою, розібравшися, пішов на козака і вдарив його косою, а потім прибив списом.
Аж тепер Потоцький помстився на козаках. Посунув далі на Україну, а з Литви гетьман Радивил. Козаки, одначе, боронилися до упаду, і військо польське помалу тільки поступало наперед. Не тільки чоловіки, а й жінки билися, і поляки теж не жалували не тільки чоловіків, а й жінок та дітей. Хмельницький, вирвавшися від хана, збирав військо під Корсунем і знов кликав хана в поміч. Одначе козаччина не була охоча до війни по недавнім замішанні й погромі. Хмельницький вислав до Потоцького лист, згоду укладати. Воєвода Кисіль знов був посередником. Потоцький побачив, як завзято борониться людність, як трудно йде війна, і теж був не від згоди. Тим більше, що найзавзятішого ворога козаччини не стало: Ярема Вишневецький вмер у поході від різачки.
Накінець під Білою Церквою в середині вересня (сентября) 1651 p. договорилися відновити згоду. Хмельницький хотів, щоб була наново Зборівська угода. Потоцький не годився і значно пообрізував ті права, які дано було тоді. Козацького війська тепер мало бути тільки 20 тисяч, і козаки могли мешкати тільки по королівщинах Київського воєводства. Шляхта польська може зараз вертатися на Україну, тільки податків не збиратиме, доки реєстра не спишуть; жиди також можуть скрізь жити і оренди тримати. Орду Хмельницький має відправити і більше з чужими державами зносин не вести.
На Україні дуже нарікали на сю угоду і на Хмельницького, що довів до того Україну. Як в думі говориться:
Ей чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький учинив,
Що з ляхами, із мостивими панами, у Білій Церкві замирив?
Та велів ляхам, мостивим панам,
По козаках, по мужиках стацією стояти,
Та не велів великої стації вимишляти.
То ще ж то ляхи, мостивії пани, по козаках
і по мужиках поставали
Та великую стацію вимишляли…
В різних місцях підіймалися навіть бунти проти Хмельницького. Люди не хотіли приймати панів, не хотіли терпіти насильств і здирств польського війська, що розквартировано на Україні. Багато народу тікало на Слобідщину. Хмельницький потішав людей, що то недовго терпіти, на весну буде знову війна. Як у тій же думі:
Тоді ж то стали козаки у раді, як малії діти,
Од своїх рук писали, до гетьмана Хмельницького посилали,
А в листах прописували:
«Пане гетьмане Хмельницький,
Батьку Зинов наш чигиринський!
За що ти на нас такий гнів положив,
Нащо ти на нас такий ясир наслав?»
Тоді ж то Хмельницький листа читає,
Стиха словами промовляє:
«Ей козаки, діти, друзі, небожата!
Погодіте ви трохи, мало, небагато,
Як од святої Покрови до святого трехдневного Воскресенія,
Як дасть Бог, що прийде весна-красна –
Буде наша вся голота рясна!..»
На весну (1652) Хмельницький справді закликав до себе Орду. Він виряджав тоді сина Тимоша на Волощину на весілля. На дорозі, на Поділлі, стояв з військом Калиновський, і Хмельницький догадувавсь, що він Тимоша з військом не перепустить, бо полякам того весілля не хотілося. Тому пішов назірці за сином. І справді, Калиновський заступив дорогу Тимошеві: сподівався зо всім військом його знищити, а не знав, що Хмельницький з усею силою за ним іде. Напав під Батогом, коло Ладижина, і наскочив на військо старого Хмельницького. Поляки кинулися тікати назад. Самого Калиновського вбито, відтяли йому голову і послали Хмельницькому. Польське військо погромлено так, що ледве яка сотчина з великих тисячів лишилася. Відплатили козаки за Берестечко.
Тиміш пройшов на Волощину, у Ясси, й справив своє весілля. Аз поляками тим чином почалася нова, остання вже війна. Було се літом 1652 р.
Війна ся потяглася довго і марудно. І з польської, і з української сторони те воювання безконечне потомило людей, понищило все військо, скарб і край. Воювали від нехочу, тому що не вміли так погодитися, щоб жити у згоді, – не бачили виходу іншого, крім війни, і воювалися хижо, нелюдсько, нищачи, побиваючи супротивника без милосердя.
На весну (1653) Тимошевого тестя Лупула скинув з господарства його міністр (льоготет), піднявши повстання. Тиміш пішов рятувати тестя. Не на добро йому вийшла ся женячка – наложив він головою за свого тестя у Волощині. Поляки помагали новому господареві, що скинув Лупула; польське і волоське військо обложило Тимоша в Сучаві, а інше польське військо стало на Поділлі, щоб не пустити Хмельницького, коли б пішов сина рятувати. Хмельницькому нелегко було зібрати військо, бо старшина була невдоволена, що він при своїх злиднях мішає Україну в ту волоську справу. Потім Хмельницький ще довгенько чекав хана. Аж під осінь пішов з ханом на Волощину. Але було вже пізно: на дорозі стрів труну, везли Тимоша до батька; з гармати влучили його під час облоги, і смерть прийшла з тої рани.
Польське військо виступило проти Хмельницького.
Довго стояли вони одні против одних. Нарешті поляки знову перетягли хана на свою сторону. Але Хмельницький уже сим не журився, він уже мав проти Польщі інших союзників: саме прийшла вість, що Москва приймає Україну під царську руку і починає воювати з Польщею.
Примітки
…Круг містечка Берестечка на чотири милі – цитата з поезії Тараса Шевченка «Ой чого ти почорніло». Опубл. у виданні: Шевченко Т. Ой чого ти почорніло // Зібрання творів: У 6 т. – К., 2003. – Т. 2: Поезія 1847-1861. – С. 143.
… Та не велів великої стації вимишляти – цитата з української народної пісні «Білоцерківський мир і нове повстання». Опубл. у виданні: Кулиш П. Записки о Южной Руси. – СПб, 1856. – Т. 1. – С. 51; див. також: Українські народні думи та історичні пісні / Упор. П.Павлій, М.Родіна, М.Стельмах. – К., 1955. – С. 118.
…Як дасть Бог, що прийде весна-красна– цитата з української народної пісні «Білоцерківський мир і нове повстання . Опубл. у виданні: Кулиш П. Записки о Южной Руси. – СПб, 1856. – Т. 1. – С. 51; див. також: Українські народні думи та історичні пісні / Упор. П.Павлій, М.Родіна, М.Стельмах. – К., 1955. – С. 118.