Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / Популярні праці / Гетьман Петро Сагайдачний

Гетьман Петро Сагайдачний

Михайло Грушевський

Петро Сагайдачний був один з найславніших гетьманів українських. Мало кого так шанували і славили на Україні, як його. Славився він як щасливий і зручний вождь на війні і як вірний син України, що любив свій народ український щиро і гаряче.

Він родився і виростав під час найгіршого упадку України. Східна Україна на обох боках Дніпра до самого Києва і за Київ, пролежавши довго пусткою по татарських пустошеннях, ледве починала залюднюватися під козацькою охороною. В самім Києві, окрім кількох старинних монастирів, майже ніякого життя не було, а і в монастирях тих всяке життя просвітнє, всяка наука і знання завмерли.

Життя українське купчилося далі на Заході, чи Волині та в Галичині. Та й там завмирало й упадало воно під важким пануванням польським. Українцеві, що держався своєї віри, свого народу українського, не було нікуди ходу – ні в службі, ні в торгівлі, ні в ремеслі. Пани та всякі люди заможні й цікаві покидали свою українську народність, ставали поляками, бо тільки бувши поляком можна було чого-небудь добитися.

Сагайдачний був родом з Галичини, з-під Самбора. Він був цікавий і талановитий чоловік. Коли пішла чутка, що князь Василь-Костянтин Острозький заложив у себе в місті Острозі вищу школу українську (в 1570-х роках), Сагайдачний подався туди і там доходив усякої науки. Потім пішов до козаків, довго жив між ними, бував в різних походах – в Крим і на Молдову, на Чорне море, на землі Московські і Лівонські ходив. Уславився як дуже добрий вояка, і вибрано його гетьманом. Те гетьманування своє прославив він насамперед походом на Крим в 1616 р. – тоді козаки взяли найкріпше місто – Кафу (теперішню Феодосію) і багато невільників українських звідти на свободу визволили.

Потім в р. 1618 уславився Сагайдачний великим походом на Московщину, рятуючи королевича польського Володислава. Того Володислава бояри московські вибрали були царем, а потім відступили від нього. Володислав пішов на Москву з малим військом і не міг нічого зробити. Благав Сагайдачного, щоб прийшов йому помогти. Сагайдачний повів велике військо козацьке, взяв по дорозі багато кріпостей московських і прийшов під саму Москву та штурмував її разом з Володиславом.

А найбільша слава була Сагайдачному і козакам, як він у р. 1621 Польщу рятував від султана турецького. Султан таке велике військо на Польщу привів, що був би Польщі капут, якби козаки не схотіли помогти. Самі поляки признавали, що їх тоді Сагайдачний вирятував, бо цілу війну їх не відступав з великим сорокатисячним військом козацьким, призвичаєним до війни з татарами і турками, що чуда хоробрості показувало на тій війні.

Сагайдачний тому помагав у всякій пригоді полякам, що сподівався за те від короля польського полегші українцям за такі великі та славні подвиги козацькі, за таке рятування. Король справді обіцяв за те різні права і свободи українцям. Але не сповнив того. Розвіялися всякі надії на королівську ласку. Тільки те зосталося українцям, що вони самі собі, з своїх бідних грошиків наскладали та козацькою силою собі од правительства одборонили.

Братства українські по містах закладали, школи заводили, друкарні споряджали, книжки друкували, наказували всім держатися міцно своєї мови рідної, свого народу. Почалося се в Галичині та на Волині, далі перейшло і в Київщину. Тут в сусідстві війська козацького українського, під його охороною було безпечніше всяку таку просвітню та народну роботу робити. Разом з тим як Сагайдачний між козаччиною собі здобував славу та поважання та козаччину до того нахиляв, аби дбала про свою народність і про українські народні справи, разом з тим гурток учених його земляків-галичан заходився в Києві заводити українську освітню, культурну роботу.

Єлисей Плетенецький з Галичини, з-під Золочева, став 1599 р. архімандритом Печерської лаври київської, найбагатішого й найславнішого монастиря, та почав великі доходи сього монастиря обертати на освітні цілі, замість на сите монаше життя. Він заложив при монастирі друкарню, фабрику паперу, словолитню (що робила букви для друку книжок); з різних сторін скликав учених людей – з Галичини головно, бо там заходами братств найбільше розвинулася наука, а в Київщині зовсім була підупала.

1615 р. засновано в Києві братство, а при нім школу, і першим ректором її був бувший учитель Львівської братської школи Іов Борецький (що потім був вибраний митрополитом Київським). Інші учені галичани, як Захарія Копистенський, славний історик, з Перемищини родом, Памво Беринда, славний філолог, автор великого українського словаря, і його брати, Касіян Сакович, подолянин Мелетій Смотрицький, автор славної граматики – разом з Плетенецьким працювали над поширенням науки і освіти.

Великі доходи київських монастирів, що досі йшли марно, обертали вони на школи, бурси, видавання книжок, підтримування людей учених, висилання на науку за границю. Великим помічником і покровителем їх в тім ділі був їх славний земляк Сагайдачний. Під охороною війська козацького не боялися вони ні гніву, ніяких переслідувань короля і панів польських, що сердитим оком дивилися на той український рух, просвітній і громадський. За се славили, любили і шанували Сагайдачного, як найвищого оборонця українського життя, і гірко побивалися за ним, як він умер.

Упокоївся Сагайдачний 5 квітня (апреля) 1622 р. В війні з турками він дістав рану в руку, що не загоїлася потім і привела його до смерті. Окрім того, дуже він був зажурений, що король пошив його в дурні, не зробив нічого доброго для українців за всі ті заслуги і війни, до котрих Сагайдачний заохочував і навіть змушував козаччину, щоб за те добитися від короля полегші для українців.

Та українці вже не потребували королівської ласки, бо виростала їх власна сила – оружна козацька і просвітня – через українські школи і книжки.

Се розумів Сагайдачний і вмираючи записав свій маєток на братство Київське, що вело вищу школу в Києві, і на братську школу львівську, «на науку і освіту дітей і на виховання людей учених вічними часами» – так написано було в його духівниці (завіщанії).


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1909. – 24 грудня. – № 17. – С. 5 – 6. Підпис: М.Грушевський. Стаття написана 23 грудня 1909 р. про що свідчить запис у щоденнику М.Грушевського: «Написав белетристику для «Села»« (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 pp. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп.1, спр. 25, арк. 317 зв.).

Подається за першодруком.

Детально історичний портрет П. Сагайдачного вчений подає у праці «Історія України-Руси» (К., 1995. – Т. VII).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 298 – 300.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 47

Модифіковано : 5.10.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.