Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Дума про Ганжу Андибера, гетьмана запорозького

Михайло Грушевський

Про стару нашу козаччину українську, про діла її та життя тодішнє, окрім різних історичних писань та документів, маємо прегарні пісні, зложені в тих же таки часах або дещо пізніше. їх складали наші співці народні, кобзарі та бандуристи, незвісні на ім’я. Співали їх у війську козацькім і по всій Україні, розносячи славу козацьких діл і пригод. З покоління в покоління передавали вони сі пісні своїм ученикам, і так дійшли вони до наших часів, як жива пам’ять народна про ті колишні часи. Ніхто їх тоді не друкував ані списував, тільки з минулого століття стали їх вчені люди збирати та видавати. Уперве видано одну таку пісню 90 літ тому.

Пісні сі мають свій особливий склад, одмінний од інших пісень, і звуться думами. Одні з них оповідають про боротьбу козацьку з турками й татарами та про неволю турецьку. Інші описують славні війни козацькі з поляками за часів Хмельницького.

Окремо стоїть прегарна дума про Ганжу Андибера, гетьмана запорозького. Вона повідає про внутрішній розділ, який з часом стався в самім козацтві. Козацтво вигнало з України Наддніпрянської і Задніпрянської (Київщини, Полтавщини і Чернігівщини) польських панів. Але скоро завелися нові, свої пани, з козацької старшини. Вони забули, що були такими ж козаками і тільки з вибору військового мали власть. Запаніли, загорнули собі землі, а людям, що осідали на тих землях, казали робити на себе різну роботу. Заводили потроху панщину, таку як за польських панів була, і навіть козаків повертали в своїх підданих. З тої старшини запанілої вийшло теперішнє панство задніпрянське, в Полтавщині і Чернігівщині: царі російські потім їм ті землі потвердили, і різний люд, що на тих землях сидів, за кріпаків їх признали.

І так нова неволя виросла на вільній землі козацькій.

Козацтво рядове, або чернь козацька, як її називали, дуже гнівалася на се не раз і підіймала повстання на ту старшину. Та й знаходилися люди, які таки умисно підіймали козаків на старшину та тим способом здобували собі високі уряди, скидаючи з них своїх супротивників. Особливо ненависть велика до старшини тої, до тих дуків-срібляників (багатирів) або ляхів свійських, була на Запоріжжі, на Січі, бо туди збігалися люди, що найвище любили свободу і над усе ненавиділи всяке поневолення.

Тому і в думі такий ватажок козаків-нетяг (бідних, незаможних) називається гетьманом запорозьким.


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1909. – 1 жовтня. – № 5. – С. 4 – 5. Підпис: М.Грушевський. Стаття написана 25 вересня 1909 р. (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 pp. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 301 зв.).

Подається за першодруком.

Стаття є коротким вступом до публікації «Думи про Феська Андибера» (с. 5 – 6).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 364 – 365.