Січ Запорозька

Михайло Грушевський

Січ Запорозька, гніздо козацьке! Хто не знає його, не то що на Україні, а по цілому світу! Малий острівець Дніпровий, що його вода весною заливала, без укріплень, без мурів і башт, а такої слави великої набрав! Ті, що страху наганяли цілому світові, турки, татари – дрижали од страху, як розліталася чутка про запорозький похід!

Та нам не так дорога та кривава слава запорозьких походів. Минули ті часи, як люди кохалися в війні, милувалися оповіданнями про криваву помсту, про багату здобич, про силу побитих ворогів, про забраних в неволю жінок і дітей. Ми любимо і тепер нашу стару козаччину – але за щось інше, не за її криваву славу. Вона нам тим дорога, що в часи, коли народ наш був тяжко поневолений, козаччина не дала йому душею вмерти. Люди наші були в тяжкій кріпацькій неволі, як робоча худоба, у всій волі у панів. Не було ні просвітку, ні надії на краще під пануванням польським. Тікали від панів в степи ялові, на пустині Дніпрові, – але й сюди за ними йшли пани та заводили панщину, забирали людей під свою волю і власть.

Аж піднялася козаччина і зломила панське право, зломила панування польське, розбудила надію у людей наших. Почули вони, що ще не пропали, що можуть ще жити як люди, що ще може прийти їх час. Що було сміливішого, що чуло в собі людське право, йшло на Дніпро, на Січ, в козацьке військо. І з тої козаччини ішла думка про волю, як весняний вітер з полудня.

А гніздом козаччини, її столицею був отсей маленький острівець серед Дніпрових рукавів, нічим не визначний, окрім тих людей, що на нім були, їх одвагою, їх духом великим.

Лягла вона славно,

лягла вона вкупі,

З нами козаками…

Тут пана немає

Усі ми однако на волі жили,

Усі ми однако за волю лягли,

Усі ми і встанем, та Бог його знає,

Коли то те буде…

– як каже наш славний поет Тарас Шевченко.

І тим дорога була завсігди всьому нашому народові і нам наша стара українська козаччина.

Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1909. – 17 вересня. – № 3. – С. 4 – 5. Підпис: М.Грушевський. Стаття написана між 4 і 5 вересня 1909 р. (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 pp. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 297).

Подається за першодруком.

Історію організації українського козацтва та заснування Січі М.Грушевський грунтовно висвітлює у своїй фундаментальній праці «Історія України-Руси» (К., 1995. – Т. 7).

Оце воля спить… Коли то те буде… – тут М.Грушевський подає витяг з поезії Т.Шевченка «Буває, в неволі іноді згадаю…», пропускаючи декілька фраз (див.: Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 12 т. – К., 2001. – Т. 2: Поезія 1847-1861. – С. 224-225).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 337 – 338.