Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / Популярні праці / Перемишль

Перемишль

Михайло Грушевський

Перемишль – се останнє велике українське місто на заході, передова твердиня української землі на границі з поляками. За сі західні пограничні землі здавна йшла завзята боротьба між українськими і польськими князями, і давній київський літописець в першій звістці, яку подав про сю боротьбу, згадав і Перемишль як головне місце сього українського пограниччя. Під р. 981 записав він похід князя Володимира київського на ляхів, коли він відібрав від них «Перемишль, Червень і інші городи». Отсе й перша згадка Перемишля в історичних пам’ятках. Від того часу і на довгі віки Перемишль зістається центром, коло котрого йде боротьба між Україною й Польщею.

Коли словенські племена розселялися, вони з своїх старих осель ішли на захід і полуднє, далеко заганяючися в пусті або мало залюднені простори. Тоді українські племена зайшли десь аж над Віслу, і потім на довгі віки в пам’яті народній Вісла зісталася границею з Польщею: так іще за Хмельницького, Виговського, Дорошенка українці добивалися, щоб уся Україна «аж по Віслу», стала свобідною, нікому не підвласною, осібною державою. Але коли на слов’ян почали натискати з заходу німці, скоро після розселення слов’янського, поляки почали відступати на схід і помішалися на пограниччі з українцями, котрих спочатку не було багато в тих сторонах.

За ті помішані землі почалася боротьба, коли українські племена почали єднатися в свою державу, а польські в свою. Почалася війна між українськими князями і польськими, а ті й сі, як чия була перевага, окрім тих мішаних земель захоплювали й інші, сусідні. За Володимира і Ярослава, київських князів, відбирано ті пограничні землі від поляків. Після Ярослава в західних українських землях, в Галичині, на Волині і на Підляшші посаджено осібних українських князів, що боронили своїх земель від поляків. Славний був перемиський князь Володар, правнук Ярослава, що княжив тут тридцять літ, від р. 1092 до 1124; ціле життя воювався він з сусідами, боронячи своїх земель, і вмів відборонити се західне українське пограниччя від Польщі і від Угорщини.

Ті, одначе, не забували свого і при кожній оказії старалися захопити се західне пограниччя. Довго не вдавалося се їм – хіба на короткі хвилі. Аж як вимер рід тутешніх українських князів, змовилася Польща з Угорщиною – як не раз і перед тим змовлялася, і в 1340 р. напали на Галичину. Сим разом пощастило їм. Бояри волинські і галицькі вибрали собі князем литовського княжича Любарта, і він відборонив від поляків і угрів Волинь і Підляшшя, але Галичина – Львів, Галич, Перемишль – зісталася за Польщею та Угорщиною, а потім таки за польськими королями лишилася.

Тоді прийшли тяжкі часи тутешнім сторонам. Не тільки що вся власть перейшла до поляків і не давали вони нашим людям ніякого ходу, землі й маєтки собі позабирали, але й таки знущалися попросту над нашими людьми і над тим, що було для них найсвятіше. Таке, наприклад, оповідають самі польські літописці.

1412 року приїхав до Перемишля король польський Ягайло. Щоб показатися перед польськими духовними, який то він щирий католик (хоч був на православного охрещений, потім перехрестився), звелів він відібрати українцям соборну церкву перемиську св. Івана, помуровану з тесаного каменю за князя Володаря, де той самий князь і інші князі та бояри були поховані. Звелів викинути небіжчиків з гробів і церкву посвятити на католицьку. Тільки плакали тоді українці, дивлячися на таку наругу, каже польський літописець. До такого упадку дійшли, що тільки плакали…

Коли на Україні почали скрізь думати про те, щоб підняти свій народ з темноти й занедбання, не зісталися й перемишляни глухими на ті кличі. Вони заложили у себе в 1592 р. братство, при нім школу, спровадили собі учителів зі Львова; в тутешніх сторонах було багато дрібної української шляхти, бідної й темної, але принаймні вільної; вона горнулася до своєї віри й народу і з неї чимало повиходило людей замітних в тодішнім українськім житті; славний гетьман Сагайдачний був з «перемиських сторін», з-під Самбора, і багато інших людей цікавих, смілих ішло звідти в інші українські землі, щоб боронити їх чи зброєю, чи наукою.

Як скінчилося польське панування, в р. 1772, і перейшли тамошні українські землі під Австрію, і стало трохи легше в них, а нове правительство почало навіть думати над тим, щоб піднести український нарід, пригнічений поляками, Перемишль став замітним огнищем національного життя.

Тоді письменних і учених людей було щось трохи тільки між духовенством, і між ними визначався особливо перемиський канонік (протоєрей) Іван Могильницький: він заходиться коло заснування першого просвітнього українського товариства, і воно справді заснувалося в 1816 p., хоч і не розвинулося добре; він же пише граматику, тримаючися народної української мови, і книгу в оборону української мови та її уживання в школах і в книжнім письменстві – ся книга його потім не раз передруковувалася, почавши від 1820-х років. Був славний також другий перемиський канонік Лаврівський і владика Снігурський, що дбали про свій нарід та його освіту. І новішому українському рухові Перемишль дав чимало завзятих і тямущих робітників.

Перемишль лежить по обох боках річки Сяну, що тече в Віслу і тепер вважається наче границею української й польської землі (хоч і тепер ще місцями, особливо в горах Карпатських, українська людність далеко переходить за Сян). Старе місто лежало на правім боці Сяну; тут і тепер міститься все головніше – катедра (собор), що поставили собі українці на місце забраної від них, і польська катедра, поставлена з розібраної старої української катедри. Тут величезна українська гімназія: перша гімназія, яку собі українці вибороли в Галичині (бо львівську дало їм саме правительство). Великий інститут для дівчат, заснований на збирані, жертвувані гроші. Український банк (щадниця) – перший український банк, якому дані права державних банків. І багато всяких товариств і інституцій українських.

Минули часи, як українці боронили свої землі зброєю від польського походу. Тепер боротьба ведеться далі, але освітою, працею невсипущою, просвітніми і культурними заходами. І старий Перемишль став одним з головних центрів сеї нової боротьби і далі зістається головним огнищем українського життя на тім західнім українськім пограниччі.


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1910. – 29 липня. – № 30. – С. 5 – 6. Підпис: М.Грушевський.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 353 – 355.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 94

Модифіковано : 25.03.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.