Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / Популярні праці / Могила Сірка

Могила Сірка

Михайло Грушевський

Від славної нашої Січі Запорозької мало пам’яток зосталося. Запорожці не мурували башт, не ставили кріпостей. Грудьми своїми боронили вони своєї матері Січі, шаблями козацькими заступали від ворога Україну і народ український. І тепер тільки лози колишуть листям на місцях, де кипіло колись життя запорозьке, та хвилі Дніпрові у берега плещуть.

Між небагатьма пам’ятками, що лишилися на місці від Січі, отся найзначніша – могила кошового запорозького Івана Сірка.

Сірко був з Харківщини, і довго був кошовим (найстаршим отаманом) в Січі в 1660-х та 1670-х роках, після гетьмана Хмельницького. Прославився як завзятий вояка. Особливо славні були походи на Крим, за Перекоп на кочовища татарські: багато він приводив звідти здобичі, а ще важніше – невільників українських з неволі татарської визволяв і назад на Україну повертав, «на тихі води, на ясні зорі»… Іхоч у своїм завзятті часом він і невпопад ті походи свої чинив, проте дуже шанували Сірка за його хоробру вдачу і велику любов до народу свого, до України. І багато про нього було всяких оповідань.

Про останній похід його на Крим, що вчинив він уже рік перед смертю, так оповідають:

Задумали турки потихеньку в Січ закрастися, і вибралися саме на Різдво, думаючи, що козаки будуть гуляти, то не дуже стерегтимуться. Справді, не було варти коло Січі, і турки з татарами закралися в середину. Та тут помітили їх припадком козаки, підняли крик, почали стріляти на них з куренів і так добре їх прийняли, що мусили турки з татарами чимдуж тікати. За се Сірко захотів їм відплатити походом на Крим.

На весну пройшов за Перекоп у Крим, поруйнував і пограбив кочовища татарські, нагнав великого страху, забрав багато полоняників українських, що були в неволі у татар, і повів їх з собою назад на Україну, на свободу. Між ними було багато тум, себто таких, що родилися в Криму від невільника-українця і татарки, або від татарина і невільниці-українки. Вони пам’ятали, що вони українці з роду, але вже мало що вміли по-українськи, або й зовсім нічого; виросли в Криму, призвичаїлися до нього. На Україну декотрі йшли не так волею, як неволею. Сірко спитав тих тум, може, котрі хотіли б краще до Криму вернутись, як на Україну йти – то нехай ідуть. Багато з тум, почувши се, й справді, захотіли вертатися до Криму – бо там у них і якесь хазяйство, і рідня, а на Україні нічого. Сірко пустив їх. Пішли туми назад до Криму.

Сірко довго дивився на них, стоючи на могилі. Потім, як зникли вже з очей, кликнув козаків і погнався за тумами. Догонив, сказав козакам їх рубати. Козаки так і вчинили, всіх порубали. Сірко звелів викопати велику могилу, поскладати там трупи тум. Потім став перед могилою, поклонився побитим і сказав: «Простіть, браття, нам за смерть свою, і спіть тут собі до страшного суду Божого! Лучче було вам вмерти від шабель наших, аніж жити бусурманами та плодитися на наші голови українські та на власну погибель свою». Бо кримці тоді з того тільки й жили, що на Україну набігали, руйнували та в неволю забирали – і діти тих українських тум-перевертнів пили б кров з України.

Суворі, тяжкі були часи!

На другий рік по тому і вмер Сірко. Поховали його коло Січі, і ото могила його стоїть до нинішнього часу коло села Покровського (Катеринославської губернії). На камені могильнім напис: «Року Божого 1680 місяця августа 1 дня преставився раб Божий Іван Сірко – кошовий Війська Запорозького». А пам’ять про нього, як про одного з найславніших кошових, дуже довго жила на Україні.


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1909. – 22 жовтня. – № 8. – С. 4-5. Підпис: М.Грушевський. Стаття написана 12 жовтня 1909 р. (Грушевський М. Щоденник 1904 – 1910 pp. // ЦДІАУК, ф. 1235, оп. 1, спр. 25, арк. 303 зв.).

Подається за першодруком.

…і ото могила його стоїть до нинішнього часу коло села Покровського (Катеринославської губернії) – наприкінці XIX ст. Д.Яворницькому доводилося бачити могилу І.Сірка в с. Капулівці тодішньої Катеринославської губернії (село розміщене поруч з селом Покровським, ймовірно, тому його і називає М.Грушевський).

На той час первісний надгробний камінь не зберігся, він був знищений російськими військами ще на початку XVIII ст. Відновлюючи могилу, козаки встановили новий камінь, зображення якого і подає М.Грушевський. У 1960-ті роки могилі загрожувало затоплення Каховським водосховищем, і на численні клопотання громадськості і науковців було прийняте рішення про перепоховання І.Сірка в козацькому пантеоні на о. Хортиця.

Всупереч цьому восени 1967 р. за наказом партійного керівництва Дніпропетровської області прах кошового отамана з чужим черепом був залитий бетоном у кургані доби бронзи (т. зв. «Бабина могила») поблизу с. Капулівки Нікопольського району. Справжній череп переданий у лабораторію пластичної антропологічної реконструкції Інституту етнографії АН СРСР. І лише влітку 1990 р. останки І.Сірка разом з повернутим черепом були перепоховані за християнським звичаєм в окрему капличку.

Детально див.: Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. – К., 1993. – С. 145 – 148; Сегеда С. Зневажена святиня: Хроніка подій довкола могили Івана Сірка // Пам’ятки України. – 1990. – 4.1. – С. 16 – 18; Яворницький Д. Іван Дмитрович Сірко, славетний кошовий отаман Війська запорозьких низових козаків // Яворницький Д. Твори: У 20 т. – Київ; Запоріжжя, 2004. – Т. 1. – С. 432-433.

На камені могильнім напис: «Року Божого 1680 місяця августа 1 дня… – у своїй праці про І.Сірка Д.Яворницький подає напис з кам’яного надгробка, який він бачив наприкінці XIX ст.:

«Року божого 1680 мая 4 преставился рабъ бож Иоанъ Серько Дмитрови атаманъ кошовой воска запорозкого за его ц п в (царского пресветлаго величества) Федора Алексєвича. Памят праведного со похвалами» (Яворницький Д. Іван Дмитрович Сірко, славетний кошовий отаман Війська запорозьких низових козаків. – С. 433).

Тут же вчений зазначає, що сучасники Сірка писар Биховець та літописець Величко подають іншу дату смерті (1 серпня). Д.Яворницький схиляється до їх версії і висловлює думку, що на відновленому пам’ятнику запорожці допустили неточність. У своїй популярній статті М.Грушевський не став вдаватися в історію з надгробком, а подав дату смерті кошового отамана, вірогідність якої поділяли обидва вчені.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 339 – 340.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 140

Модифіковано : 3.12.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.