Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / Популярні праці / З Хмельниччини

З Хмельниччини

Михайло Грушевський

Сей місяць вересень (сентябр) пригадує велику війну українську з поляками за Богдана Хмельницького. Почалася вона весною 1648 p., а відновилася під осінь, коли рушило на козаків нове військо польське, зібране на місце першого, що розбив Хмельницький під Жовтими Водами та Корсунем. Виймаю оповідання про сю вересневу (сентябрську) війну, що велася на Волині, з своєї книжечки про Хмельниччину [Про батька козацького Богдана Хмельницького.], що саме виходить раз[ом] із отсим нумером (з сеї ж книжки і малюнки).

Почувши, що поляки рушили на Україну, Хмельницький рушив против них і собі, а заразом післав по татарську орду, щоб прибувала йому в поміч. Польське військо забуло недавні погроми: сміло й безпечно пішло йому назустріч і приступило під Пилявці, маленький, поганенький замочок над р. Пилявкою, недалеко від Староконстантинова на Волині. Найзначніші й найбагатші пани поз’їжджалися до польського війська, а вибиралися не як на війну, а як на якусь забаву. Везли з собою дорогі шатри, дорогу посуду, шати й убрання коштовні. «Не стільки з залізом, як з сріблом вибралися», і задавали в таборі своїм бенкети та пири, один перед одним вихваляючися розкішшю та багатством своїм. Козаками не журилися, думали їх без усякого клопоту погромити; глузували і кепкували з козацького війська.

А Хмельницький, чекаючи татарської орди, їх умисно не зачіпав, ще й завів з ними переговори про згоду. Тягнув так цілі два тижні, а тимчасом все нові та нові полки козацькі до нього приходили, та й орда була близько – правда, що не ціла, а тільки частина. Поляки про се не знали. 13 вересня звели битву з козаками. Козаки умисно подавалися, а потім побивали поляків, так що ті застелили береги річки своїм трупом. Замішалися поляки, побачивши се, а тут несподівано ударила на них орда татарська. Тут у них душа упала. А до того ще, кажуть, Хмельницький підіслав до поляків свого чоловіка, що, ніби не хотячи, їм у руки впав та на допитах усю правду виспівав: що до Хмельницького нібито 40 тисяч татар прийшло, і сам хан за ними прибуде.

Настрашилися начальники польські, тут же зараз на полі, на конях раду вчинили, що їм робити. Місце, де вони стояли, було ні до чого, не можна було на нім боронитися. Постановили кинути табір свій пребагатий з усім припасом, з усіма багатствами та відступати налегко «комонником» (кіннотою). Та вночі по таборі польськім пішла чутка, що начальники потиху кинули військо. Тут уже такий страх напав на польське військо, що всі розум потратили. Почали тікати куди видно, хто з чим попав. Один з начальників, князь Заславський, утік на однім коні, полишивши свої карети, пребагаті убрання, посуду і свій полк німецький. Про другого Конєцпольського казали, що з переляку перемінився убранням з одним мужиком, взяв у нього коня і так тікав для непознаки. Тікали без пам’яті так, що деякі аж у Польщі над Віслою очутилися, – посміхалися з них свої ж. Кождий кричав: «Стійте», – а сам аби коня допався, летів без очей, аби не зостався, глузували з них українці.

Рано козаки виїхали під польський табір на бій, а від поляків ні духу. Під’їхали ближче, а табір польський порожнісінький. Тоді кинулися наздогін. Рубали, брали в неволю. Але багато козаків, не дбаючи про утікачів, кинулися грабувати їх достатки, пребагатий обоз, і через те багато поляків винесли ціло свої голови. Зате бідні козаки пишалися в дорогих атласових кафтанах, оксамитних деліях, в шапках соболиних та куніх, в золотокованих поясах та дорогих, золотом вишиваних сап’янцях, на багато вбраних панських конях.

Повстання, що перед тим обхопило було Задніпров’я й Київщину, зайняло тепер і Західну Україну – Волинь, Поділля, Галичину. Повставала вся Україна.

Великі і радісні були се часи в житті України. По довгих часах поневолення стали українці панами на своїй землі. Як співається в старій пісні тодішній:

Та не буде лучче, та не буде краще,

Як у нас на Вкраїні,

Що не має ляха, що не має пана,

Не буде ізміни.

Вигнавши панів та орендарів, займали грунти, корчували ліси, заводили господарство. Ставили школи, шпиталі, церкви. Павло з Сирії, що переїздив тоді через Україну, дивується тодішнім українцям, як гарно вони користувалися з своєї свободи і з перемоги над поляками: дбали про те, щоб поширити не тільки заможність, добробут, а й просвіту. Хвалить їх милосердя до убогих, калік і сиріт, що так намножилися під час тих війн з поляками, їх охоту до вчення, до науки, до всякого мистецтва.

Не були се розбійники, жадні чужого добра, як ославлювали їх поляки, а люди покривджені, що з зброєю в руках повставали, аби свого права дійти, свободу добути і можність жити по-людському.


Примітки

Вперше опублікована в газеті: Село. – 1909. – 24 вересня. – № 4. – С. 4. Підпис: М.Грушевський.

Подається за першодруком.

Історії Хмельниччини та ключовим подіям Національної революції 1648 – 1676 pp. М.Грушевський присвятив низку своїх наукових та науково-популярних праць, зокрема: Хмельницький і Хмельниччина // ЗНТШ. – 1898. – Т. XXIII-XXIV. – С. 1-30; 250 літ // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2002. – Т. 1. – С. 236-240; Переяславська умова України з Москвою 1654 року. Статті й тексти // Переяславська рада 1654 року (Історіографія та дослідження). – К., 2003. – С. 5-54.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 361 – 363.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 109

Модифіковано : 17.10.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.