Гадяцька унія
Михайло Грушевський
Гадяцька унія, договір, укладений гетьманом Виговським (див.) з польським урядом у Гадячі 6 (16) вересня 1658 p.; він називається так тому, що за своєю ідеєю є доповненням або поправкою до акту унії 1569 p., що вводить в конституцію Польсько-Литовської держави як третього рівноправного члена Україну, під ім’ям Великого князівства Руського. Практичного втілення цей договір майже не мав, але, незважаючи на свою ефемерність, він залишається надзвичайно цікавим і важливим показником прагнень сучасного українського суспільства, та й у подальших польсько-українських відносинах відігравав чималу роль.
Польський уряд весь час, і після того, як Україна з’єдналася з Московською державою, не переставав докладати всіх зусиль до того, щоб відновити розірваний зв’язок Польщі зі Східною Україною, не зупиняючись навіть перед обіцянками повної автономії України; але Хмельницький, після сумного досвіду Зборівського й Білоцерківського договорів, переконавшись у крайній неприхильності українського населення до відновлення якої б то не було залежності від Польщі, відхиляв всі ці звабливі пропозиції.
Після того, як виявилася з цілковитою очевидністю розбіжність українських автономістичних прагнень із централістичною політикою московського уряду, він шукав опертя у Швеції й, з огляду на те, що відбулося зближення Польщі з Москвою, усе тісніше приступав до антипольського союзу, у який, крім України й Швеції, входила ще Трансільванія. Між Україною й Швецією проектував тісний союз, що гарантував політичну незалежність України; переговори з цього питання не були доведені до кінця при житті Хмельницького й тривали при Виговському. Однак Швеція, зайнята іншими справами, незабаром повинна була припинити агресивну політику проти Польщі, і шведсько-український союз утратив своє значення.
Тим часом відносини з московським урядом загострилися ще більше. Виговський, очевидно, уважав їх зіпсованими безповоротно й, побоюючись збройного конфлікту, прагнув заручитися військовою допомогою. Крім Кримської орди, з якою Виговський тепер відновив союзні відносини, він міг сподіватися знайти союзника тільки ще в Польщі, і переговори з нею, що не переривалися увесь час, але протікали досі досить в’яло, тепер оживилися. Після попередніх конференцій улітку 1658 р. в Україну були відправлені повноважні представники Речі Посполитої, що з’їхалися у вересні з Виговським та іншою старшиною в м. Гадячі (т.зв. Гадяцька комісія), де 6 (16) IX і відбулося укладення трактату, що відновляв у нових формах державний зв’язок України з Польщею, розірваний Хмельницьким.
Офіційний текст трактату досить неповно відбиває прагнення українських політиків. Виговський квапився заручитися допомогою Польщі у випадку війни, що загрожувала з Москвою, й досить тривожного настрою українських мас. Йому в цей момент бажано було будь-що-будь отримати негайно військову допомогу з Польщі, і тому в багатьох істотних пунктах старшина примушена була відступити від своїх вимог, щоб насамперед довести до формального кінця сам союз, відкладаючи важливі питання майбутніх відносин до пізніших переговорів і петицій, – традиційна практика старих переговорів українського козацтва з польським урядом.
За задумом українських учасників переговорів (з них сучасники головну роль приписували Юрію Немиричу, київському шляхтичеві, європейськи освіченій людині) – Україна верталася до державного зв’язку з Польщею не як комплекс звичайних провінцій, а як окрема державна одиниця. Українська територія у своїх етнографічних границях повинна була скласти особливе «Велике князівство Руське» зі своїм урядом, з особливими міністрами, скарбницею, монетою, військом, зі своїм окремим правителем – гетьманом, що обирається станами Великого князівства Руського й затверджуваним королівською владою. Тільки королівська влада й загальний сейм пов’язують це Велике князівство з Річчю Посполитою. Коронні польські війська не мають права входити на територію Великого князівства Руського, також й приватним особам забороняється утримання військових загонів. Єдину військову силу становить козацьке військо під началом гетьмана. Будь-які посади можуть займати тільки особи української народності («грецької релігії»). В інтересах освіти українському населенню повинне бути надане право заснування університетів та інших освітніх установ.
Очевидно, найближчим зразком для цієї конституції послужило Велике князівство Литовське, з якого списані багато рис устрою Великого князівства Руського, але в низці питань задум її творців йшов далі цього готового зразка й створював нові форми й гарантії національного життя. Цілком оригінальним компромісом із сучасним ладом Східної України є інститут українського віце-короля, довічного гетьмана (із шансами перетворитися в спадкоємного володаря, тому що вимовлялося спеціально, що родичі й нащадки Виговського не повинні бути усунуті від спадкоємства).
Великий інтерес представляє також поставлена з української сторони умова, щоб Україна залишалася нейтральною у випадку, якщо Польща поведе наступальну війну з Москвою: у цьому відчувається ідея нейтральності України між двома історичними конкурентами – Польщею й Москвою, зерно ідеї України, як самостійної, вічно нейтральної держави під протекторатом Польщі й Москви. Це умова, однак, не була прийнята в офіційний текст договору; як також була відкинута вимога, щоб нове Велике князівство Руське обіймало всю етнографічну українську територію: в офіційному тексті його склад був обмежений тільки трьома східними воєводствами, включеними в склад козацької території першим договором Хмельницького з Польщею, – Київським, Брацлавським і Чернігівським.
Старшина вислала потім у цьому контексті петицію на сейм 1659 p., – щоб при затвердженні трактату в його текст було внесене виправлення, що включало до складу Великого князівства Руського всю етнографічну українську територію; але відкинута при укладанні договору ця вимога тим менше шансів мала на сеймі, де й без того знаходили надмірними вже зроблені поступки й утішали себе тим, що їх при зручній нагоді можна буде забрати знову.
Договір був затверджений, і унія ввійшла в життя: відбулися призначення на деякі посади нового Великого князівства Руського й т. ін. Але його існування було дуже ефемерним: народні й козацькі маси поставились вкрай негативно до відновлення відносин з Польщею й поновлення шляхетського режиму в будь-якій формі. Виговський був скинутий улітку того ж року, і прихильники унії повинні були зняти її із порядку денного. З іншого боку, польські представники при першому ж відновленні відносин, в 1660 p., постаралися обмежити українську автономію й наполягли на виключені з Гадяцького договору всіх постанов, що говорили про Велике князівство Руське. У цьому «очищеному» вигляді вона вже не викликала інтерес для самих українських автономістів і, хоча залишалася певним чином «мірою речей» в українсько-польських відносинах і в пізніших переговорах, але реального значення не отримала.
Новітня література:
М.Грушевський, «Виговський і Мазепа», в «Літературно-науковім вістнику», 1909;
стаття Герасимчука «Виговщина й Гадяцький трактат» (Записки наукового товариства ім. Шевченка, т. 87 – 89);
стаття Липинського «Генерал артилерії В[еликого] кн[язівства] Руського» (ibid., т. 87);
М.Стадник, «Гадяцька унія» в «Записках» Українського наукового товариства в Київі, кн. 7 і 8).
Примітки
Публікується за виданням: Грушевский М. Гадяцкая уния / / Энциклопедический словарь «Русского библиографического института бр. А. и И. Гранат и К.» / 7-е, совершенно переработанное издание. – Т. XII. – [М., 1912]. – Стл. 281 – 285.
М.Грушевський у своїй науковій творчості неодноразово звертався до проблеми Гадяцької унії. Вперше свої думки щодо польсько-козацької угоди, підписаної в Гадячі, він виклав у статті «Виговський і Мазепа», опублікованій «Літературно-науковим вістником» у 1909 р. (Грушевський М. Виговський і Мазепа // Мого ж. Твори: У 50 т. – Т. 2: Серія «Суспільно-політичні твори (1907 – 1914)». – Львів, 2005. – С. 386 – 396). Вдруге свою оцінку унії історик подав у цьому енциклопедичному гаслі, і нарешті втретє – в десятому томі «Історії України-Руси», опублікованому вже після його смерті у 1936 р. (Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. X: роки 1657 – 1658. – К., 1998. – С. 285 – 381). Усі дослідники, які торкаються питання оцінки М.Грушевським Гадяцької унії, за основу його поглядів беруть сюжет із десятого тому «Історії України-Руси», і меншою мірою – зі статті «Виговський і Мазепа». Про енциклопедичні гасла ніхто не згадує. Так, Тетяна Яковлева погоджується з поясненням М.Грушевського появи «другого» списку угоди, який зберігається у Бібліотеці Чарторийських (Таїрова-Яковлева Т. Гадяцька угода – текстологічний аналіз // Гадяцька унія 1658 року. – К., 2008. – С. 37). Однак не підтримує позицію історика щодо походження списків, оскільки М.Грушевський вважав, що текст угоди був обмежений у момент його підписання 16 вересня 1658 р. ( Таїрова-Яковлева Т. Гадяцька угода – текстологічний аналіз. – С. 38). Сергій Плохій та Конрад Бобятинський наголошували на критичному ставленні М.Грушевського до унії. Угода була невдачею, позаяк не поліпшувала становища селян та обмежувала кордони Гетьманщини. Див. коментар: Плохій С. Гадяч 1658: творення міту // Гадяцька унія 1658 року. – К., 2008. – С. 284; Бобятинський К. Гадяцька унія в польській історіографії // Там само. – С. 313 – 314.
Про Гадяцьку унію з нагоди ювілею, 250-ліття її підписання, як в українській, так і польській історіографіях, побачили світ два збірники статей: Гадяцька унія 1658 року / Редкол. П.Сохань, В.Брехуненко та ін. – К., 2008; W kręgu Gadziacza A.D.1658. Od historii do literatury / Pod red. P.Borka. – Kraków, 2008.
…та й у подальших польсько-українських відносинах відігравав чималу роль – про роль Гадяцької унії у польсько-козацьких домовленостях гетьманів Юрія Хмельницького, Павла Тетері та Петра Дорошенка див.: Чухліб Т. Ідея відновлення Гадяча 1658 у політичних концепціях П.Дорошенка (60-ті – перша половина 70-х pp. XVII ст.) // Гадяцька унія 1658 року. – К., 2008. – С. 240-266.
…не зупиняючись навіть перед обіцянками повної автономії України… – перед загрозою війни зі Швецією, на сеймі 1655 р. як коронна шляхта, так і литовська в особі литовського великого гетьмана Януша Радзивілла задекларували потребу примирення з козаками. Сеймова інструкція передбачала широку автономію і гарантувала в майбутньому права козакам (DąbrowskiJ.S. Ugoda Hadziacka па cejmie 1658 roku // W kręgu Gadziacza A.D.1658. Od historii do literatury / Pod red. P. Borka. – Kraków, 2008. – S. 48).
…він шукав опертя у Швеції… – козацько-шведські стосунки розпочалися на початку 1650-х pp. і спрямовувалися проти Речі Посполитої та Московського царства. Вони проходили у формі дипломатичного листування Б.Хмельницького та І.Виговського з шведською королевою Христиною, а потім Карлом X Густавом (Федорук Я. Міжнародна дипломатія і політика України 1654 – 1657. – Частина І: 1654 рік. – Львів, 1996. – С. 183 – 184). Про козацько-шведські стосунки у 1650-х pp. див.: Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов. – К., 1908. – Ч. III. – Т. VI; Кордт В. Матеріали з Стокгольмського державного архіву до історії України другої половини XVII – початку XVIII вв. // Український археографічний щорічник. – К., 1930. – Вип. 3. – С. 17 – 55; Коваленко Г.М. Из истории шведско-украинских отношений середины XVII века // Вопросы истории Европейского Севера. – Петрозаводск, 1979. – С. 144 – 149; Котлярчук А. Дипломатичні відносини Швеції й України в 1654 – 1660 pp.: шведська історіографія і джерела // Гардаріки / Gardariki. – Львів, 2007. – № 1. – С. 28-34.
…приступав до антипольського союзу, у який, крім України й Швеції, входила ще Трансільванія – йдеться про переговори між польською і московською сторонами у Вільно й укладання Віленського перемир’я всупереч намаганням Б.Хмельницького, за яким припинялася польсько-московська війна. З огляду на дипломатичні контакти польського короля і московського царя гетьман прилучився до Раднотської коаліції 1656 p., Швеції, Пруссії, Трансільванії та з литовського боку Богуслава Радзивілла. Результатом домовленостей стала скоординована, однак невдала військова акція влітку 1657 р. проти Речі Посполитої, яка завершилася розпадом коаліції – укладанням миру трансільванського князя Дьєрдя II Ракоці з польським королем, переходом у табір противників бранденбурзького курфюрста Фрідріха-Вільгельма, втратою значення за таких умов для шведського короля Карла X Густава козацького вектора зовнішньої політики. Див.: DąbrowskiJ.S. Ugoda Hadziacka па sejmie 1658 roku. – S. 49 – 50; Горобець В. Гадяцька угода 1658 року у структурі міжнародних взаємин Центрально-Східної Європи // Гадяцька унія 1658 року. – К., 2008. – С. 83-84, 88.
…переговори з цього питания не були доведені до кінця при житті Хмельницького й тривали при Виговському – 25 жовтня 1657 р. Іван Виговський на козацькій раді у Корсуні підписав з шведськими представниками Корсунський договір, що став логічним завершенням переговорного процесу шведського короля Карла X Густава та Б.Хмельницького. Головна мета договору – це українсько-шведський військово-політичний союз, який гарантував незалежність Гетьманщини від Речі Посполитої та Московського царства. Шведський король зобов’язувався домогтися визнання Польщею незалежності козацької держави.
Однак Швеція… повинна була припинити агресивну політику проти Польщі, і шведсько-український союз утратив своє значення – Швеція згодом після підписання Корсунського договору втягнулася у війну з Данією, тому уклала з Річчю Посполитою мирний договір, який відповідно знівелював можливість українсько-шведського дипломатичного діалогу.
Крім Кримської орди, з якою Виговський тепер відновив союзні відносини… – пожвавлення стосунків І.Виговського з Бахчисараєм спровокувала внутрішня загрозлива ситуація у Гетьманщині, коли запорозькі козаки, через соціальні протиріччя і прагнення відновити свою втрачену за Б.Хмельницького політичну роль, пішли на відвертий конфлікт з новим гетьманом, заручившись підтримкою московського царя (царська грамота кошовому Якову Барабашу). Однак, щоб відновити дружні стосунки з татарами, гетьманський уряд мусив порозумітися з польським королем, який уклав у 1654 р. військовий договір з ханом, і тому, на думку Віктора Горобця, «саме кримська карта була одним із вирішальних мотивів, який спонукав І.Виговського для налагодження політичних стосунків з Варшавою» (Горобець В. Гадяцька угода 1658 року. – С. 90 – 91).
…він міг сподіватися знайти союзника тільки ще в Польщі, і переговори з нею, що не переривалися увесь час,… оживилися – І. Виговський передусім мав на увазі військову допомогу з боку Польщі у потенційній війні з Московським царством. Властиво, з цією метою І.Виговський пропонував укласти угоду польському королю з Військом Запорізьким. Гетьман також пропонував посередницькі послуги в примиренні Варшави і Стокгольма, позаяк польський король, під впливом австрійської партії при своєму дворі та промосковській позиції частини литовської магнатерії, прагнув укласти з царем союз проти Швеції, що унеможливлювало б їхню військову конфронтацію. Прихильниками укладання угоди з І.Виговським виступала низка польських сенаторів, однак польський король не наважувався примиритися з шведським королем. Нерішучість короля в справі домовленостей з гетьманом, а також небажання миритися з шведами, як слушно зауважив В.Горобець: «позбавляло Гадяцьку угоду зовнішньополітичної підтримки, що врешті-решт ставило під сумнів саму можливість успішної реалізації її положень» (Горобець В. Гадяцька угода 1658 року. – С. 100). Однак король вирішив якнайшвидше укласти договір з козаками задля забезпечення своїх дипломатичних ініціатив як у шведському, так і московському векторах. Детальніше про зовнішньополітичні мотиви польсько-українського і польсько-московського порозуміння та польсько-шведського протистояння див.: Горобець В. Гадяцька угода 1658 року. – С. 95 – 102; Кролль П. Коронна шляхта і Гадяцька угода // Гадяцька унія 1658 року. – К., 2008. – С. 149 – 156.
Після попередніх конференцій улітку 1658 р…. – дипломатичні контакти з козаками розпочалися ще на початку березня 1657 p., коли до Чигирина вирушив королівський посол, волинський каштелян Станіслав Беньовський. Його завданням було відхилити Б.Хмельницького від співпраці з Дьєрдьом II Ракоці. Справою підписання домовленостей з козаками опікувалася спеціально призначена сеймова комісія, створена 18 липня 1658 р. Вона проводила 19 – 25 липня таємні засідання і виробила інструкцію, де урахувала майже всі вимоги І.Виговського (чому посприяв факт початку військових дій Московського царства проти козаків), яку представлено до сенату 25 липня і передано на початку серпня смоленському каштелянові Казимирові Людвіку Євлашевському, одному з комісарів, який на підставі цієї інструкції разом з С.Беньовським 6 вересня 1658 р. підписав з І.Виговським Гадяцьку угоду в гетьманському обозі під Гадячем (DąbrowskiJ.S. Ugoda Hadziacka па cejmie 1658 roku. – S. 54 – 78; Кролль П. Коронна шляхта і Гадяцька угода. – С. 155 – 156).
…в Україну були відправлені повноважні представники Речі Посполитої… – цими представниками були вже згаданий К.Л.Євлашевський та С.К.Беньовський, які послідовно з польського боку відстоювали прийняття сеймом усіх пунктів первісного варіанту угоди (Кролль П. Коронна шляхта і Гадяцька угода. – С. 166 – 167).
…де 6 (16) IX і відбулося укладення трактату, що відновляв у нових формах державний зв ’язок України з Польщею, розірваний Хмельницьким – 28 жовтня 1658 р. К.Л.Євлашевський та С.К.Беньовський, а також козацькі посли на чолі з Павлом Тетерею представили угоду королеві та його оточенню. Неприхильність окремих сенаторів (передусім познанського воєводи Яна Лещинського) викликали пункти скасування унії, великий козацький реєстр у 60 тис. осіб та призначення на сенаторів трьох воєводств майбутнього Великого князівська Руського лише православних шляхтичів (Кролль П. Коронна шляхта і Гадяцька угода. – С. 160). Ці суперечливі пункти угоди король доручив С.К.Беньовському ще раз обговорити з І.Виговським. Проте місія волинського каштеляна виявилася неуспішною, вирішено відкласти розв’язання їх до часу відкриття вального сейму. Як видно з інструкцій послам на сейм, складених сеймовими сеймиками, коронна шляхта угоду сприйняла позитивно. Однак, починаючи з 25 квітня і до 22 травня 1659 p., тобто до дня ратифікації унії сеймом, тривали суперечки щодо окремих пунктів (скасування унії, чисельність реєстрових козаків тощо) між негативно налаштованими щодо цих пунктів сенаторами, з одного боку, та козацьким посольством на чолі з Юрієм Немиричем, з іншого. Детальніше про хід переговорів щодо остаточного варіанта угоди див.: Кролль П. Коронна шляхта і Гадяцька угода. – С. 165 – 171.
Офіційний текст трактату досить неповно відбиває прагнення українських політиків – йдеться про ратифікований текст унії варшавським сеймом 22 травня 1659 р. Зміст і текстологічний аналіз різних його варіантів див.: Гадяцька угода 1658 року. Тексти // Гадяцька унія 1658 року. – К., 2008. – С. 14 – 30; Таїрова-Яковлева Т. Гадяцька угода – текстологічний аналіз // Там само. – С. 31 – 46.
…багатьох істотних пунктах старшина примушена була відступити від своїх вимог… – про редакцію варіанта статей, які прийняв сейм 22 травня 1659 p., див.: Таїрова-Яковлева Т. Гадяцька угода – текстологічний аналіз. – С 31 – 46.
Цілком оригінальним компромісом із сучасним ладом Східної України є інститут українського віце-короля, довічного гетьмана… – у третьому пункті акту, поданого козацькою делегацією на сейм 1659 р. під назвою «Заходи до виконання договірних статей», представники просили про «спадкове право гетьмана польного на велику булаву Великого князівства Руського» (Памятники, изданные Временной комиссией для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – К., 1852. – Т. III. – С. 324). Однак ці пункти були відхилені під час їх розгляду на сеймі.
…щоб Україна залишалася нейтральною у випадку, якщо Польща поведе наступальну війну з Москвою… – угода в цій частині звучала так: «З царем його милості московським якби дійшло його королівській милості і станам коронним до наступальної війни, Війська Запорізькі до такої війни залучатися не будуть» (Гадяцька угода 1658 року. Тексти. – С. 27).
Це умова, однак, не була прийнята в офіційний текст договору… – насправді вона вміщена до тексту, ратифікованого сеймом 22 травня 1659 р. Ця умова є в «першому» списку угоди, який зберігається в Бібліотеці Чарторийських, і вона перейшла без змін до ратифікованої сеймом угоди.
…в офіційному тексті його склад був обмежений тільки трьома східними воєводствами… Київським, Брацлавським і Чернігівським – опосередковано це подано в кількох положеннях угоди, позаяк відсутній пункт, який чітко обумовлює територію Великого князівства Руського, зрештою, і сама згадка про нього як така відсутня. Див.: Гадяцька угода 1658 року. Тексти. – С. 24 – 30.
Старшина вислала… петицію на сейм 1659p., – щоб… в його текст було внесене виправлення, що включало до складу Великого князівства Руського всю етнографічну українську територію… – козацька делегація у складі 511 осіб на чолі з П.Тетерею на початку діяльності варшавського сейму подала на його розгляд акт під назвою «Заходи до виконання договірних статей». Власне, в них і знаходимо пункт про ідею «триєдиної держави» з утворенням Великого князівства Руського у кордонах, близьких до етнографічних з часів Б.Хмельницького, а саме, «щоб воєводства Волинське, Руське й Подільське приєднані були до Великого князівства Руського» ( Таїрова-Яковлева Т. Гадяцька угода – текстологічний аналіз. – С. 39).
Договір був затверджений, і унія ввійшла в життя… – Гадяцька угода ратифікована на варшавському вальному сеймі 22 травня 1659 р. Угоду з козацького боку підписали 34 посли (посол Юрій Немирич, через незгоду з її редагованим варіантом не був присутнім під час її узаконення), які очолювали козацьке посольство, що нараховувало 511 осіб. Король, сподіваючись на поступливість козацьких представників, значну їх частину нобілітував, а також надав низку маєтностей. Детальніше див.: Кулаковський П. Козацьке посольство на сейм 1659 року // Гадяцька унія 1658 року. – К., 2008. – С. 109-127.
…відбулися призначення на деякі посади нового Великого князівства Руського… – тут йдеться передусім про формальне визнання Юрія Немирича канцлером Великого князівства Руського.
Виговський був скинутий улітку того ж року… – на «чорній раді» 20 вересня 1659 р. в урочищі Маслів Став під містечком Германівкою, на Київщині, І.Виговського скинуто з гетьманства, а за кілька днів старшина проголосила гетьманом Ю.Хмельницького.
З іншого боку, польські представники при першому ж відновленні відносин, в 1660 p., постаралися обмежити українську автономію… – перемовини поляків з козаками під час переможної для перших Чуднівської кампанії 1660 р. також були складними. Частина шляхти зайняла вкрай негативний бік щодо вимог послів від гетьмана Юрія Хмельницького домовитися на підставі Гадяцької угоди. Зрештою, укладена Чуднівська угода не містила концепції триалістичної держави, і взагалі про Велике князівство Руське згадок не було. Детальніше див.: Кролль П. Коронна шляхта і Гадяцька угода. – С. 171-174.
…залишалася певним чином «мірою речей» в українсько-польських відносинах і в пізніших переговорах, але реального значення не отримала – про аналіз пізніших польсько-козацьких угод з поверненням до ідеї Гадяча включно до 1708 р. див.: Кролль П. Коронна шляхта і Гадяцька угода. – С. 174 – 175; Чухліб Т. Ідея відновлення Гадяча 1658 у політичних концепціях П.Дорошенка (60-ті – перша половина 70-х pp. XVII ст.) // Гадяцька унія 1658 року. – К., 2008. – С. 240 – 266.
Андрій Фелонюк
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2009 р., т. 9, с. 256 – 258.