[Рец.] Н.А.Максимейко. «Русская правда» и литовско-русское право

Михайло Грушевський

(Сборник, посвященный М.Ф.Владимирскому-Буданову, с. 382 – 395)

М.Н.Ясинский. Закупы «Русской правды» и памятников западнорусского права (ibid., с. 430 – 465)

Статті обох авторів мають те спільне, що порушують питання про вітчину «Руської правди» та – в дусі свого учителя проф. В[ладимирського]-Буданова, підносять особливу зв’язь її з правом В[еликого] кн[язівства] Литовського.

Проф[есор] Ясинський висловляє сі тези в коротких словах на с. 439: поріччя Дніпра було тою територією, де «зародилися й розвинулися всі правні інституції Давньої Русі та сформувалася сама «Руська правда»«. Ся територія увійшла в склад В[еликого] кн[язівства] Литовського, і

«именно Западная, или Литовская, а не Восточная, или Московская, Русь наиболее сохранила и развила древнерусские правовые нормы и явилась, таким образом, непосредственной в указанном отношении преемницей Руси земского периода».

Проф[есор] Максимейко відрізняє «три правні системи»:

1) «право Северо-Восточной России, выразившееся в московских Судебниках, в Уложении 1649 г.;

2) право Литовской Руси, лучшим воплощением которого является Литовский Статут, и

3) право Северо-Западного края, кодификованное в Судных грамотах Новгорода и Пскова» (с. 383).

Навівши ряд інтересних подібностей, більше або менше характеристичних і важних, в постановах «Руської правди» й праві В[еликого] кн[язівства] Литовського, він підносить, що ся подібність була «результатом того обстоятельства, что «Русская правда» возникла на той почве, где развивалось литовско-русское право; она была исходным пунктом его развития», тим часом, як право новгородсько-псковське і московське мало вихідні точки інші, нам незвісні (с. 394–395). Той грунт, де розвинулася «Р[уська] правда», д[обродій] Максимейко означає як «Южную Русь», «Киевскую Русь» (с. 383-384).

Коли я собі пригадаю, як я з автором сих останніх виводів, сидючи за двома сусідніми столиками в київськім архіві кільканадцять літ тому, балакав на тему існування різниць в правних відносинах України і північних, великоруських земель в староруських часах, і д[обродій] Максимейко висловляв сумніви на мої виводи про існування таких різниць, то я, розуміється, не без приємності перечитую вищенаведену диференціацію його. Та не спиняючись на самім поділі тих правних систем, против одного я мушу виступити, а то против аргументації тісної зв’язі «Р[уської] правди» й права В[еликого] кн[язівства] Литовського спільністю грунту, на якім вони виробилися. Сю аргументацію бачимо у обох авторів, вона, очевидно, готова стати ходячою гадкою, а тим часом вона хибна.

В «Р[уській] правді» ми маємо право київське, дещо ширше беручи – продукт суспільного й політичного життя Середнього Подніпров’я, інакше – князівств Київського, Чернігівського, Переяславського. Тим часом сі землі не мали ніякого безпосереднього впливу на еволюцію суспільних і правних норм В[еликого] кн[язівства] Литовського, як і взагалі мали дуже мале значіння в державнім житті В[еликого] кн[язівства] Литовського. Суспільні й правні форми й норми В[еликого] кн[язівства] Литовського вироблялися під впливом земель білоруських – давнього Полоцького князівства, Мінського князівства, Чорної Русі, то значить, земель якраз найслабше зв’язаних з Києвом, де дуже мало коли навіть сиділи князі Ярославової династії. Отже, зв’язь норм «Р[уської] правди» з законодатними пам’ятками й правом В[еликого] кн[язівства] Литовського треба об’ясняти інакше.

Щодо питання про закупів спеціально, поставленого проф[есором] Ясинським, то цікавий матеріал, зібраний ним, показує, що, дійсно, слово закуп означало в праві В[еликого] кн[язівства] Литовського застав, заставленого чоловіка, як то доводив уже давніше проф[есор] В[ладимирський]-Буданов. Питання лише, чи се вичерпує вповні його зміст і значіння, і чи не знайдуться сліди іншого, ширшого значіння сього слова. А в кождім разі робить автор неоправданий скок, доводячи, що таке саме значіння мав закуп в часах «Р[уської] правди».

«Звук не понятие, термин не жизнь», – справедливо каже д[обродійка] Єфименко в обговореній вище своїй статті, й се треба пам’ятати при популярній тепер методі (в певних границях вповні оправданій) – з права В[еликого] кн[язівства] Литовського робити виводи для права староруського. В староруськім праві поняття закупництва могло обіймати елементи заставу й найму [Таку гадку висловив я в огляді староруського суспільного устрою, в III т. моєї «Історії…» – проф[есор] Ясинський промовчує в своїм, досить деталічнім огляді літератури питання, сю книгу. Взагалі він, очевидно, не рішається пустити українського слова на сторінки своєї статті. Згадуючи про уживання слова «продати в значінні «винаймати , він цитує таку фразу, яку він, мовляв, особисто чув від волинських селян: продал (купил) поле на два (три и т. д.) года». Ну, певно, в сій формі проф[есор] Ясинський того не чув від волинських селян.], і коли пізніше сей термін уживався в тіснішім значінні, з сього одного ще не можна заперечувати можності ширшого уживання його в часах староруських.

Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1904. – Т. 62. – Кн. 6. – С. 9 – 11 (Бібліографія).

Максимейко Микола Олексійович (1870-1941) – український правознавець.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 215 – 216.