[Рец.] Известия Аль-Бекри и других авторов
о Руси и славянах
Михайло Грушевський
Часть 2 (Разыскания А.Куника), СПб., 1903, ст. ХІІ+66+211
Friedrich Westberg. Beitrage zur Klärung orientalischer Quellen über Osteuropa, I–II, 1900 ("Известия" – "Bulletin" Петер[бурзької] академії, серія V, т. XI за p. 1899, ст. 76)
Комментарий на записку Ибрагима ибн-Якуба о славянах, составил Фридрих Вестберг, СПб., 1903, ст. 152
Перша названа тут книжка – се ще одна з Куникової спадщини, наквашеної сим класичним Schwerdenker-ом. Вона стоїть в тісній зв’язі з «Каспієм», виданим в р. 1875 і першою частиною «Известий аль-Бекри», виданою в р. 1878. Титул її не відповідає зовсім змістові. Се у Куника, зрештою, стало річчю досить звичайною на старості. Його праці я, як колишній філолог, назвав би «сатиричними» в тім значінні, яке мало се слово у перших римських сатириків – се говорения злегка про все і вся, при тім загострене полемічними, часто – іронічно-гумористичними алюзіями на противників, себто антинорманістів. Такий характер дуже сильно виступає на сій книжці.
На першім місці видрукувано статтю «Открытое письмо к сухопутным морякам». Вона написана була Куником в 1877 р. і тоді ж видрукувана та мала піти замість передмови до першої часті книги про аль-Бекрі. Се відповідь на критичну статтю Костомарова, надруковану в січневій книжці «Русской старины», де пок[ійний] історик вказував на повне розбиття норманізму й признавав його насмерть забитим. Куник з немалим запасом іронії й гумору (хоч досить важкого) відповідає на се, прирівнюючи статтю Костомарова до папської енцикліки та сплітаючи її категоричність з папською непомильністю. Фейлетон з таким накладом гумору вийшов би незлий, але як на чотири друковані аркуші, що займає ся satira, воно трохи забагато. Автор кінчить закликом антинорманістів до спільної роботи з «несторовцями», як він зве норманістів.
Потім наступають три студії – 3, 4 і 5, що мали друкуватися при тексті аль-Бекрі. Ціла публікація мала вийти по-німецьки і російськи. Німецьке друкувалося наперед. Але воно так розросталося під руками Куника, що рішено видати наперед першу частину по-російськи. В опублікованій в р. 1878 першій часті пішов текст аль-Бекрі і перші дві статті Куника. Передмову він затримав. Німецький текст друкувався якийсь час іще далі, надруковані були три дальші статті Куника, розвідка Гаркаві про Туле (вийшла деінде), почалися друкувати його витяги з Масуді, і на тім видання спинилося. Тепер виходять в російськім перекладі ті три статті Куника.
Я оповів сю історію, бо вона характеристична не тільки для особи самого Куника, а й для норманізму, який він заступав. По смерті Погодіна Куник уважав своєю місією, особистим обов’язком боронити норманізм, і тому його студії мають метою не просто науковий дослід, правду an und für sich, а апологію норманства. Та він був тоді занадто рутинованим і ученим чоловіком, аби плавати по вершках à la Погодін.
Замолоду він без трудності уложив систему норманізму в своїй «Berufung der schwedischen Rodsen», але в останніх десятиліттях життя вироблене науковим аналізом око його на кождім кроці відкривало непевності, прогалини, невияснені докладно. І він кидається від одної звістки до другої, запускається в екскурси, вступні досліди, серед них тратить віру в можність дійти до чогось певного й залишає розпочаті студії, і т. д. Так і видані тепер його студії містять в собі деякі цінні замітки, спостереження, цінні маленькі екскурси, але нічого хоч трошки більшого, цільнішого.
Більше одностайний характер має перша (3) стаття – про ім’я «Волох», «волоський» в Найдавнішій літописі (ряд дрібніших спостережень). Друга (4) стаття має вже «сатиричний» характер, як і третя (5), то значить – говорить про все. Більше одноцільний характер в другій статті має екскурс про назву «північних скитів», і про слово «суд» і назву «Руське море» в статті IV. В V статті автор підносить мовчання східних джерел про Русь при згадках про слов’ян, дає загальний погляд на початки Руської держави (с. 105 і далі – зовсім в дусі добрих старих часів, «по Нестору»), про варязьку й слов’янську мову на Русі, згадку про Русь у Хордадбега (доводить, що се його власна, але пізніша дописка) і її парафразу у ібн-Факіха, та про звісні слова Якубі-ібн-Катіба про напад Русі на Севілью (що се не пізніша глоса).
Leitmotiv-ом книги служить теза, до якої автор вертається багато разів, – поставлена ще в «Каспію», що слов’яни були нарід водобоязкий, і їх морські походи (й звістки про Русь з ними) починаються від приходу норманів.
З сею книгою Куника я умисне [с]получив дві праці Вестберга. Вестберг являється учеником і вірним адептом Куника, що проводив його в студіях, давав йому теми, ради, вказівки, так що публікації Вестберга якнайтісніше зв’язані з студіями самого Куника, трактують ті ж питання, в тім же дусі. Тільки далеко слабший аналітик і ерудит Вестберг не знає тих вагань і блукань, сміливіше йде до цілі й не в’яжеться в своїх виводах. З того виходять часом такі виводи, що тільки кажуть здвигати раменами супроти їх довільності й – sit venia verbo – наївності (як, н[а]пр., виводи в першій статті його Beiträge); але є й зовсім інтересні й цінні студійки (розуміється – де автор не зв’язаний згори поставленою доктриною). Як такі цінні замітки вкажу, н[а]пр., його статейку про Саксін в «Beiträge» (ч. 12) або про Кенугард північних саг в «Коментарію». Є й більше цікавих заміток.
Перша публікація складається з 16 розвідок, навіяних арабськими письменниками і листом кагана Йосифа; деякі з них дають одноцільні студійки, інші – ряд дрібніших заміток. Друга – се поправлене й перероблене видання його німецької праці «Ibrahims-ibn-Jakubs Reisebericht», виданої в 1889 р. і обговореної давніше вже в «Записках» (т. LII): вона складається з двох половин: спочатку ідуть замітки до тексту, потім екскурси більше заокруглені. Цікаво, що рецензент німецького видання праці, проф. Флоринський, вказав йому згадки й замітки про записку ібн-Якуба в різних слов’янських виданнях і працях, і Вестберг наводить сей реєстр. Але ані в нім, ані у самого Вестберга нема згадки про «Виїмки з джерел до історії України-Руси», ані І тому «Історії України-Руси», хоч проф. Флоринський в своїм часі навіть реферував про останню в «Киевлянине».
Примітки
Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1904. – Т. 60. – Кн. 4. – С. 7 – 9 (Бібліографія).
Куник Арист Аристович (1814-1899) – російський історик та філолог німецького походження.
Вестберг (Westberg) Фрідрих (1864-?) – німецький візантиніст. Автор праць: «Реляции Ибрагим ибн Якуба о славянах под 965 г.», «О житии св. Стефана Сурожского», «К анализу восточных источников о Восточной Европе», «Записка Готского топарха».
… Гаркаві… – Гаркаві Авраам Якович (1835–1919) – російський сходознавець та гебраїст.
…обговореної давніше вже в «Записках» – йдеться про рецензію: Томашівський С. [Рецензія] Westberg Friedrich. Ibrahims-ibn-Ja'kubs Reisebericht über die Slavenlande aus dem Jahre 965 (Записки императорской Академии наук за р. 1898. – Т. III. – № 4. – 183 с.) // ЗНТШ. – Львів, 1903. – Т. 52. – С. 5 – 10 (Бібліографія).
…рецензент німецького видання праці, проф. Флоринський… – йдеться про працю: Отзыв о сочинении г. Фридриха Вестберга «Комментарий на записку Ибрагима ибн-Якуба о славянах» // Отчет о сорок втором присуждении наград графа С.С.Уварова. СПб., 1902.
Флоринський Тимофій Дмитрович (1854-1919) – російський філолог-славіст, історик, візантиніст, громадський діяч.
…хоч проф. Флоринський в своїм часі навіть реферував про останню в «Киевлянине» – Т.Флоринський відгукнувся рецензіями на декілька історичних творів М.Грушевського, в яких послідовно опонував науковій, організаційній та суспільно-політичній діяльності українського вченого (див. докл.: Віталій Тельвак. «Ересиарх украинского движения» (рецепція творчої спадщини М.Грушевського в російському правомонархічному середовищі першої третини XX ст.) // Історіографічні дослідження в Україні. – К.: НАН України. Ін-т історії України, 2009. – Випуск 20).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 209 – 211.