[Рец.] Д[окто]р Ив.Д.Шишманов. Критичен прѣглед на въпроса за произхода на проболгаритѣ отъ езиково гледище и етимологиит на името «българин»

Михайло Грушевський

"Сборник за народни умотворения, наука и книжнина",
кн. XVI–XVII, с. 505 – 753.

Простора праця д[октора] Шишманова через більшу половину присвячена історії студій і поглядів на походження болгарів, але подає також і короткий перегляд джерел (с. 518 і далі) та проби самостійного розв’язання питань: хто були болгари (с. 649 і далі), і що значить їх ім’я (с. 686 і далі). Остання нам може бути менше інтересна, і вивід болгарського імені від назви Волги, даний ще Енгелем, здається нам гіпотетичним і по аргументації д[октора] Шишманова.

Інтересніша справа походження. Автор виступає тут гарячим оборонцем турецько-татарського походження і складу болгарської орди (див. резюме, с. 685–686). Виводи його і критика фінської теорії (а особливо чуваської гіпотези Куника й ін.) інтересні, хоч автор, може, й занадто перегинає патик на сей бік. В кождім разі, як то підносить сам автор, для розв’язання справи треба ще перевести ширші досліди над останками болгарського язика, як також над побутовим матеріалом. Можна надіятись також деяких роз’яснень від дослідів над найдавнішою історією турецького племені, що тепер стає на міцний грунт. Сю сторону автор в своїй розвідці не заакцентував відповідно і поминув деякі інтересні вказівки дослідників старої турецької історії.

Зі становища історика мушу ще відкинути як більш-менш апокрифічні аргументи про магометанський фанатизм волзьких болгарів (на с. 681, нотка 1).

Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1904. – Т. 58. – Кн. 2. – С. 4 (Бібліографія).

Ів.Д.Шишманов – Шишманов Іван Димитров (1862–1928) – болгарський літературознавець, фольклорист, історик культури, освітньо-політичний діяч. Член Болгарського літературного товариства (1902), дійсний член HTШ. У 1894–1907 pp. – професор університету в Софії. В 1903–1907 pp. – міністр освіти. І.Шишманов заклав у Болгарії основи наукового вивчення літератури в її зв’язках з історією суспільства та культури. Поклав початок болгарській фольклористиці та етнографії. Заснував та в 1890–1904 pp. редагував «Сборник за народни умотворения, наука и книжнина» та журнал «Български Преглед». Ініціатор і засновник Болгарсько-українського товариства (1920).

Основні праці: «Русское влияние и Пушкин в болгарской литературе, А.С.Пушкин в южнославянских литературах» (1901), «Тарас Шевченко – неговото творчество и неговото влияние върху българските писатели преди Освобождението» (1914), «Литература и образование. Тенденция в изкуството» (1926), «Lamartine en Bulgarie» (1927), «Иван Вазов. Спомени и документи» (1930).

«Сборник за народни умотворения, наука и книжнина» – болгарський науковий збірник, видається з 1889 p. Початкова структура: 1) дослідження, 2) критичні статті, 3) етнографічні матеріали – казки, пісні, замовляння та ін. До 18-і книги (1902) був виданням Міністерства народної освіти, від 27-ї книги (1913) – Болгарської академії наук. Засновник та головний редактор до 1902 р. І.Д.Шишманов. Співробітники: Михайло Арнаудов, Димитр Марінов, Димитр Матов, Атанас Ілієв, Марко Цепенков, Кузман Шапкарев, Любомир Мілетич, Беньо Цонев, Стефан Младенов, Олександр Теодоров-Балан, Йордан Іванов, Васіл Златарскі, Гавріл Кацаров, Стоян Романскі, Їржи Полівка, Михайло Сперанський та ін.

…Енгелем… – Енгель (Engel) Йоган-Християн (1770–1814) – австрійський історик. Учень німецького історика А.Шлецера. Прибічник раціоналістичної методології історичних досліджень. Автор студій з історії Галицько-Волинської Русі та українського козацтва. Найважливіша праця з української історії – німецькомовна «Історія України та українських козаків».

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 101.