«Козаки» в Галичині 1605 р.

Михайло Грушевський

Понижчий документ друкую задля згадки про козаків в титулі його обляти: в самім королівськім листі іде мова не про козаків, а про різну оружну збиранину, що під титулом жовнірів і з претензіями за незаплачену за інфлянтську кампанію платню збирала контрибуції та чинила наїзди в околицях Львова в 1604 – 1605 pp. [Пор. візвання короля з днів 7 і 8 цвітня – Akta Grodzkie і Ziemskie, X, ч. 2998– 2999.]

Таким чином, документ сей, властиво, до козаків зовсім не належить, і «козаки» зовсім довільно появилися тут під рукою ґродського писаря. Та одначе й се не без вартості. Ся довільність уживання козацького імені служить іще одною ілюстрацією тої хиткості й загальності, яким козацьке ім’я визначалося, особливо перед остаточним сформуванням козацької верстви, що, власне, мало місце в початках XVII в. [Пор. мої «Примітки до історії козаччини» в т. XXII «Записок».]

Oblatae literae vniversal. s. r. m. contra kozakos in ditione Leopoliensi damna inferentes.

Ad officium et acta praesentia castrensia capitaneatus Sanocensis personaliter veniens nobilis Paulus Rybinski obtulit literas infra scriptas sacrae regie maiestatis, sigillo minoris cancellariae regni obsignatas et manu serenissimi moderni regis Poloniae subscriptas. Quas officium praesens suscepit, easque in acta officii sui inscribere mandauit ac in locis publicis et in vniuersis civitatibus districtus Sanocensis publicare et proclamare iussit. Literarum autem praefatarum tenor sequitur eiusmodi:

Zygmunth III z Bozei laski krol polski, wielkie xiajze litewskie, ruskie, pruskie, mazowieczkie, zmodzkie, inflanstskie etс. у swedzki, gottski, wandalski dziedziczny krol. Wszem wobecz у kazdemu z osobna, komu to wiedziec nalezy, a mianowiczie starostom і dzierzawcom naszym у ich namiestnikom у wszytkim innym stanu slacheczkiego ludziom oznaimuiemy, iako skoro wzielismy wiadomosc о tym swawolenstwie, ktore sie od ludzi pewnych pod tytulem zolnierskim zgromadzonych naiazdami gwaltownemi tak [na] nasze iako у па slacheczkie maietnosci dzieie, – z powinnosci naszei nie zaniechalismy ich przes poslanca naszego napomniec, aby sami z siebie sprawiedliwosc uczyniwszy у ludziom vkrzywdzonym visciwszy sie z tei kupy roziachali sie.

Lecz ze ani na przystoinosc powinnosci swei, ani na to nasze oicowskie napominanie pomniąc nie tylko nam sie nieposlusznemi stawili, ale tesz do pierwszych swowolenstw swych czo dzien tym wienczei lupiąnc, naiezdzaiąnc, gwalty czyniąncz przydawaią, przychodzi nąm w tym napomniec у obwiescic vprz. у wier. wasze, abyscie z wielmoznym Jerzym Mniszkiem z Wielkich Kunczycz, woiewoda sendomirskim, lwowskim у samborskim naszym starostą, porozumiawszy у ziąwszy sie dla bezpieczenstwa własnego samych ze vprz. у wier. w. do pohamowania tych ludzi takich sposobow zazeli, iakich у prawo pospolite vczy у iakowe ich postempki zasluzeli. Vczynią to vprz. у wier. w. у dla milosci oiczyzny, ktora od takowych ludzi gwalt czierpi, у dla samych ze vprz. у wier. w. bezpieczenstwa.

Daji w Krakowie dnia XXI lipca, roku Panskiego MDCV, panowania naszego polskiego XVIII, swedzkiego XII. Sigismundus rex.

Сяноцького ґроду кн. 141, ст. 1154 – 1155.

Примітки

Публікується за виданням: Грушевський М. «Козаки» в Галичині 1605 р. // ЗНТШ. – Львів, 1904. – Т. LXI. – Кн. V. – Miscellanea. – С. 1 – 2.

…з претензіями за незаплачену за інфлянтську кампанію платню… – про участь козаків та коронних військ у лівонській (інфлянській) кампанії початку XVII ст., за яку польський уряд заборгував великі суми, див.: Грушевський М. Історія України-Руси. – Київ; Львів, 1909. – Т. 7. – С. 315 – 318.

Мирон Капраль

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 118 – 119.