[Рец.] И.Смирнов. Очерк культурной истории
южных славян
Михайло Грушевський
Вып. I. Введение. Развитие материальной культуры. Казань, 1900 (відб[итка] з "Ученых записок" Каз[анского] унив[ерситета], 1899–1900).
Дальші часті – в "Уч[еных] записках", 1900, кн. IV–IX; 1902, кн. II і IV; 1903, кн. IV і VII.
Праця зачеркнена широко (дещо аналогічно до моєї «Історії України»); починає від передслов’янської колонізації й археологічної культури, переходить потім до слов’янської міграції, збиваючи теорію слов’янської колонізації перед VI віком. Се зміст вступу. Перший розділ потім присвячений виясненню питання, «з яким культурним багажем прийшли» слов’яни в балканські землі. Автор скептично дивиться на гльотику як спосіб до вияснення культурних відносин і досить рідко звертається до неї, а головну вагу кладе на студіювання культурних пережитків. Притім, одначе, він переважно обмежається на регістрації їх, хоч тут можуть бути й пережитки старші, ніж слов’янське розселення, і новіші явища, викликані упадком добробуту і культури під турецьким утиском, як признає сам автор.
Другий розділ праці присвячений суспільним відносинам, починається від «еволюції родини й родинної зв’язі»; і тут також автор не розрізняє явищ слов’янського побуту від відгомонів найбільше примітивних (і завсіди – сильно гіпотетичних) форм родинних відносин (автор являється прихильником звісної схеми стада – матріархату-патріархату). Решта розділу присвячена патріархальній родині і ширшим союзам – задрузі, братству, племені.
Друга глава присвячена територіальним союзам, і тут автор, як мені здається, – без особливої потреби дав також огляд зверхньої історії політичного життя болгарів і сербо-хорватів; закороткий він, аби бути інтересним сам по собі, а непотрібно розриває систематичний огляд суспільних форм.
В невеличкій третій главі, затитулованій: «Еволюція внутрішніх відносин в територіальнім союзі», автор досить побіжно трактує факти економічного життя в зв’язку з приватноправними відносинами й фінансовою організацією.
Четверта глава, ще не скінчена, присвячена духовному життю – автор починає від «пережитків поганства», втягаючи в сю категорію, одначе, все, що є в народних поглядах і народнім житті неканонічного; зазначена, але не виповнена точка – елементи турецькі в болгарськім побуті. Зрештою, і тут, як в відділі матеріальної культури, знаходимо довгі ряди зарегістрованих деталів зі сфери повір['їв], забобонів і т. ін. Глава, присвячена християнству, уривається поки що на початку.
Взагалі праця, як я сказав, зачеркнена широко, але виконання лишає дуже багато до бажання. Виклад непрозорий, часто занадто механічний, так що не приводить до якогось одноцільного образу, ясного виводу; брак порівнянь, переважне оперування тільки сербсько-болгарським матеріалом значно обнижає вартість роботи; неприємно також, що автор черпав свої звістки часто з других рук. Але в кождім разі старання автора поставити роботу на ширшій основі варті всякого співчуття.
Примітки
Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1904. – Т. 58. – Кн. 2. – С. 4 – 5 (Бібліографія).
І.Смирнов – Смирнов Іван Миколайович (1856–1904) – російський історик та етнограф. Професор Казанського університету (1884). Вивчав середньовічну історію країн Балканського півострова, а також етнографію фінномовних народів Волзько-Камського регіону.
Основні праці: «Черемисы» (1889), «Вотяки» (1890), «Пермяки» (1891), «Мордва» (1895), «Значение урало-алтайских племен в образовании и истории русской народности» (1903) та ін.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 101 – 102.