8. Податки й обов’язки – Стрийське староство

Михайло Грушевський

В Стрийськім старостві маємо лише села старостинської держави, але ся держава сама була в дідичнім держанні Тарновських. Тутешні села не укладаються в такі виразні групи, як по інших староствах, представляючи все відміни в оподаткуванні, хоч сам тип оподаткування здебільшого подібний.

Одиницею оподаткування з’являється виміряний лан або дворище. Оподаткування складається з значного грошового чиншу і вівсяної дані та десятин, до того в деяких селах приходить ще дань хмелева [Угерське, Вовня], що платиться то з дворища, то цілою громадою разом, а в однім ще дрібні датки (кури, яйця, хліб печений).

Величина чиншу й дані ріжниться значно; коли уложити села в прогресивний ряд, то буде воно так: Вовня (одна часть) 62 гр. чиншу, 8 мац вівса і дрібної данини (хліб, каплуни й яйця) на 3 1/3 гр. (все = 97 1/3 гр.), П’ятничани 72 гр. і 16 мац (все – 136 гр.), Стриганці 84 гр. і 24 маци (все = 180 гр.), Лисятичі 120 гр. і 16 мац (все = 184 гр.), Кавчин Кут 120 гр. і 24 маци (все = 316 гр.), Угерське 144 гр., 16 м[ац] та хмелевої дані 13 гр. на дворище (все = 221 гр.), Вовня (друга частина) 58 гр., 16 мац вівса та 16 м[ац] хмелю (120 гр.) і дрібної данини на 3½ (все = 245½ гр.), Корчин 216 гр. і 16 мац вівса (все = 280 гр.).

Два села відріжняються від сього загального типу (якщо можна його так назвати) – Монастир і Волиця Долішня – обоє, правдоподібно, як новоосаджені (про Монастир се сказано в люстрації – осаджено його перед десятьма літами); тут дають лише грошовий чинш: в Монастирі 96 гр., в Волиці 48 гр. з дворища і десятини.

Не беручи на увагу сих двох останніх, бо, кажу, то може ще слід їх «сидження на волі», застановимось над першим типом. Як бачимо, величина оподаткування дуже ріжниться: minimum і maximum стоять в відносинах майже як 5 :14, притім одиниця оподаткування скрізь одна – міряний лан. Об’яснити ріжницю неоднаковим числом господарств, що припадало на лан, неможливо, бо в тім самім селі лан оподатковувався однаково, хоч число господарств на поодиноких ланах ріжнилося дуже; з другого боку – в селах, де пересічно на лан припадало більше господарств, оподаткування не було більше від сіл, де на лан припадало менше господарств; і так в Вовні й Угерськім припадає на дворище коло 3 господарств однаково, хоч податку на дворище в Угерськім припадає [в] два рази більше, як в Вовні (не кажу вже за Корчин, де на дворище не припадає й трьох господарств – се село було давніше дідичним). Можливо ще думати, що ріжниця в оподаткуванні вирівнювалася неоднаковим розміром роботи; на жаль, одначе, відомості про роботу дано лише при першім селі; але, власне, се пояснення про розмір роботи так само, як і про десятини, дано при першім селі в такій формі, яка надає думку, що ті пояснення, дані на вступі, належать до цілого староства. За тим правдоподібніше буде ту ріжницю в оподаткуванні признати за таку, що існувала нічим не вирівняна, наслідком того розвитку, який переходило оподаткування господарства чи дворища в кождім селі осібно.

Як то траплялося й по інших староствах, хлібна дань в Стрийщині подекуди в дійсності перейшла вже на грошову; обраховуючи скрізь стрийську мацу на 4 гр., люстратор подекуди додає, що «так платять селяни», «за кожду мацу люди платять уряднику по 4 гр.» (с. 177, 185), отже, тут вівсяна дань платилась, властиво, грошима; в однім селі дається знов таке пояснення: «Овес данний селяни повинні, самі зоравши ріллю на фільварку стрийськім, посіяти»: таким чином, тут овес давався натурою, вівсяна дань сполучалась з обов’язком роботи, селяни повинні були дати на посів певне число мац насіння, зорати для неї поле і, правдоподібно, – потім його й зібрати.

Десятини з худоби також подекуди переходять на грошовий регулярний даток (як то ми бачили з свинячою в Галицькім ст[аростві]). Взагалі про десятини були деякі оригінальні ухвали в старостві; люстрація пояснює на початку, що давніше селяни повинні були давати по одному волу щоп’ятого року «звичаєм інших руських сіл» (сі слова, очевидно, належать лише до звичаю поволовщини взагалі), але пок[ійний] Ян Тарновський (староста), бачучи, що то було їм затяжко, ту ласку їм зробив, що мають давати п’ятого року з дворища лише двох волів, хоч їх на іншому часом мешкає й шість господарів (с. 179); сі слова так треба розуміти, що поволовщина вже давніше перетворилася в регулярну дань: кождий господар давав одного вола, незалежно від числа своїх волів; се улегшено в деяких селах тим, що одиницею оподаткування замість господарства зроблено дворище, але поволовщина зісталася при своїм попереднім характері регулярної дані. Що віл рахується по 120 гр., тож, значить, річне оподаткування дворища підноситься ще на 4 – 8 гр. (взявши п’яту частину вартості двох волів) [Так було в Лисятичах, Кавчинім Куті, Стриганцях]. Там же, де зісталася попередня практика, поволовщину треба рахувати відповідно числу господарів: в П’ятничанах пересічно сиділо троє господарів на дворищі, тож річно поволовщина давала 72 гр. на дворище.

Дальший крок в напрямі перетворення десятини в податок маємо в Вовні: замість давати одного вола з кождого господарства, «здавна постановлено» давати 20 гр. річно, незалежно від числа волів. Подібним чином в Корчині давали по 12 грош[ів]. На дворище се дасть річно 30 і 60 гр., відповідно числу господарів і дворищ.

Пчіляної десятини давали перед тим десятий пень, як скрізь; що то було трудно людям, той же Ян Тарновський уставив давати пень п’ятнадцятий (с. 180). Двадцятину з свиней давали, «як жер зродить».

Щодо роботи, то, як сказано, маємо відомість, і то докладну, при першім селі: «Люди повинні робити з кождої чверті ріллі (чверть лану або дворища) один день на тиждень, а вийти на роботу в певний час і скінчити її також в певнім часі, зоставивши всередині полудень на відпочинок. Повинні возити муку з млина до двору або до свого міста (Стрия), также й збіжжя з фільварку до свого міста; а якби кого послали в дальшу дорогу, тоді йому мають упустити стільки днів рільничої роботи, скільки він пробув в дорозі». Люстрація додає, що так звелів ту роботу на дальше заховувати староста своїм урядникам; се натякає ніби на якесь нормування на користь людності, подібно до попередніх розпоряджень про поволовщину й пчіляну дань: на зменшення днів, або унормування помічних робіт.

Одиницею при відбуванні роботи була чверть з дворища, значить, робили чотири дні тижнево, окрім підвод. Рахуючи аналогічно з попередніми, сю роботу означимо чотирма злотими. Загальне оподаткування села Лисятичі з поволовщиною й роботою буде, отже, на дворище виносити 352 зл.

Як я вже зауважив вище, норму роботи, подану при Лисятичах, здається, треба уважати більш-менш загальною для староства, як і пояснення про десятини, а принаймні для тих сіл, де переведені були розпорядження про десятини. Тим би можна й об’яснити, що ніде більше про роботу не згадується, тільки при однім селі (Угерське) зазначено обов’язок: привезти чотири колоди дубові до замку й робити 6 днів річно коло будови замку (с. 188), але ся замкова робота згадується, правдоподібніше, як додаток до звичайної рільничої роботи, а не виключає її.

В тім же селі згадується стація в ослабленій вже формі – громада давала річно одну гривню (48 гр.). Безперечно, таким же ослабленим слідом стації є давання курей, яєць і печеного хліба в Вовні – печений хліб (по чотири бухони з дворища) вказує на се виразно, хоч самий даток перейшов вже в категорію звичайної дані дворищної (с. 188 – 189).

Категорія загородників-підсусідків виступає в чотирьох селах; у двох давали чинш – по 10 і 5 гр. [Угерське, Монастир], у двох обов’язані лише роботою: «Роблять що і коли їм скажуть і стережуть двір чергою по всі дні» (с. 180) , «послугують пішо» (с. 184). Одинокий слуга (Лисятичі) «служив конем» (с. 181).

Примітки

… в дідичнім держанні Тарновськнх… – на час проведення люстрації Стрийське староство держав войницький каштелян Ян-Криштоф Тарновський, якому була записана стара сума. Однак записи старих сум не могли стосуватися Лисятич, Угерського і Вовні, які потрапили до рук Тарновських лише в 1530-х роках, тобто в час, що не визнавався чинним для записів старих сум [Lustracja województw Ruskiego, Podolskiego і Bełzkiego… – Cz. I. – S. 1; Dworzaczek W. Hetman Jan Tarnowski. Z dziejów możnowładztwa małopolskiego. – Warszawa, 1985. – S. 324].

… «сидження на волі»… – користування з привілею несплати частини податків.

… десятий пень… – податок у формі кожного десятого пня, тобто місця мешкання бджіл.

… бухони… – у дефінітивному тексті люстрації йдеться про «chleba 4 valoris den. 6» [Lustracja województw Ruskiego, Podolskiego і Bełzkiego… – Cz. I. – S. 4], тобто 4 хлібини вартістю 6 денаріїв.

(с. 180) – має бути «с. 180 – 181» (див. Жерела… – Т. І).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 273 – 276.