Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / 1896 р. / [Рец.] «Правда руська»

[Рец.] «Правда руська»

Михайло Грушевський

Пам’ятник законодатний права руського з XI віку, уложив д-р Кость Левицький. Льв[ів], 1895, ст. 51 (відбитка з «Часописі правничої», 1895, кн. III)

Ся елегантно видана й присвячена «пам’яті незабутнього нашого світоча і дослідника давнього руського письменства Омеляна Огоновського», представляє собою першу пробу видання в Галичині пам’яток давнього права руського. Хоч головніші пам’ятки ті існують в доволі приступних виданнях (особливо розумію гарно уложену і загально приступну «Хрестоматию по истории русского права» Владимирського-Буданова), однак при малім розповсюдженні її в Галичині своє, хатнє видання головніших пам’яток є річ, безперечно, пожадана для розбудження серед місцевих правників і особливо – серед молоді академічної інтересу до давнього руського права, так що за сю першу пробу видавцеві належиться щира подяка.

Д[окто]р Левицький видрукував текст «Р[уської] правди» по редакції Карамзінської копії, подав en regard переклад її по-руськи, а на вступі помістив «Огляд правно-історичний» (с. 6 – 12), де ставить такі питання: хто і коли надав «Правду руську»?, чи «Р[уська] правда» була якимсь правом новим, доти незнаним на Русі? і про систему руського права по «Р[уській] правді» (с. 8 – 12).

Розуміється, в рамках короткого вступу міг автор сі справи лише дуже коротко обговорити. На кінці він зауважує, що не мав він на меті подати науковий розбір і вирішення сумнівних питань про «Правду руську», тільки представлення сучасного стану науки предмета та вказання на потребу осібних студій наукових для основного розбору піднесених питань давнього права руського (с. 12). Годі тому заміру закинути, але власне для того випадало би замість категоричної відповіді на поставлені питання вказати на важніші погляди в літературі щодо них.

Так годилось згадати, що авторитетніші з сучасних істориків права в «Руській Правді» виділяють початковий кодекс (перших сімнадцять розділів Короткої редакції, себто розділи 1, 19 – 23, 26 – 30, 34, 76, 78 Карамзінської копії) і його уважають «Правдою Ярослава», решту розділів Короткої редакції уважають додатком його синів, а ширшу редакцію (як Карамзінська копія) уважають зводом XII (як Сергієвич) або навіть XIII в., (як Владимирський-Буданов). Надпис кодексів і закінчення, на яке вказує д-р Левицький, свідчать лише за погляди на «Р[уську] правду», як на кодекс, що вийшов від Ярослава, а не за дійсний такий початок.

Поясняючи залежність «Р[уської] правди» від народного звичаєвого права, годилося представити погляди оборонців рецепції – давнішого напряму, що виводив се право з права північно-германських народів, і новішого, що занехаявши скандинавську теорію, добачає сліди рецепції візантійської. Далі, поруч з княжими уставами, як джерелом кодексу, можна було вказати на судові рішення. Справедливо зауважено, що розд. 21 Короткої редакції (а конюхъ старыи оу стада 80 гривень, яко уставилъ Изяславъ въ своемь конюсѣ, его же оубигь Дорогобоуд ци), або й 29 (число 18) представляють собою казуси, що лише в ширшій редакції затрачують свій початковий характер і прибирають форми загальних норм.

Не протягаючи своїх заміток в сій справі, зауважимо, що переклад взагалі близький до оригіналу, хоч подекуди можна і не згоджатись з толкуванням автора (так в розд. 5 «станеть на розбои» ледве чи добре перетолковане: «станеть до розбою»; «клеть» скорше можна б перетолкувати словом «комора», як «загорода» або «хата» – розд. 37); для початкових студій текст «Р[уської] правди» вимагає більших пояснень, ніж які дає шан[овний] видавець, заховуючи часто без пояснень навіть терміни. Але передовсім треба подякувати за те вже, що дане, й пождати, щоб на тім діяльність д-ра Левицького коло видавання пам’яток правних не скінчилась.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1896. – Т. X. – Кн. 2. – С. 7 – 9 (Бібліографія). Автограф зберігається в ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 241. – Арк. 11 – 13. Підпис: М.Грушевський.

Левицький Кость (1859 – 1941) – український історик, публіцист, адвокат, член НТШ та «Просвіти». Посол до Австрійського парламенту (від 1907) та Галицького сейму (від 1908). Голова Державного секретаріату – уряду ЗУНР (від 1918).

Основні праці: «Історія політичної думки галицьких українців 1818 – 1914» (1926); «Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни 1914 – 1918 pp.» (1928); «Великий зрив» (1931).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 104 – 105.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 57

Модифіковано : 31.07.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.