Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / 1896 р. / [Рец.] Ф.И.Леонтович. Источники русско-литовского права

[Рец.] Ф.И.Леонтович. Источники русско-литовского права

Михайло Грушевський

Варшава, 1894, ст. 71 (відбитка з «Варшавских университетских известий», 1894, І)

Треба передовсім зазначити, що брошура проф. Леонтовича дає огляд не всіх взагалі пам’яток русько-литовського права, а лише найдавніших, як зазначає він сам накінці (с. 69), розумій – достатутових; такого ограничения теми він не мотивує, і зрозуміти його треба, мабуть, так, що маємо перед собою першу частину огляду.

На початку подано реєстр літератури до історії русько-литовського права в його цілості; є се самий каталог титулів, без ближчих пояснень, що дуже потрібні для орієнтування в тій літературі, де поруч з виданнями й статтями, що досі мають наукове значення, вичислено й такі, що мають інтерес хіба історичний.

По тому наступає коротенький вступ, де автор говорить про загальні питання, зв’язані з темою: про руський характер права В[еликого] кн[язівства] Литовського, про його залежність від права звичаєвого (на сю ознаку русько-литовського праводавства кладе автор особливий натиск, уважаючи пам’ятки давнього русько-литовського права «актами кодифіцированого звичаєвого права» – с. 10), про різні категорії й технічні терміни правних пам’яток, про джерело й форми праводатної діяльнова – панування партикуляризму й консерватизм; вплив сторонній признає автор головно в політичнім, адміністраційнім і громадськім устрої держави, тим-часом як в інших сферах розвивалися принципи давнього руського права, «Руської правди», де «кодифіцировано, власне, правні звичаї України-Русі» («Юго-Западной Руси»).

По сьому переходить автор (с. 19) до огляду «законодатних пам’яток Литви»; коротенько говорить він про трактати князів литовських, зазначаючи лише категорії сих трактатів (годилось би тут вказати докладніше збірники того роду пам’яток, а не лише exempli gratia [задля прикладу]) і переходить (с. 23) до огляду «партикулярних законів Литви».

Дальша частина є огляд привілеїв загальних шляхетських і поодиноких земель; автор подає в нотках вказівки на збірники, де той чи сей привілей заміщено, знов-таки не даючи ніяких пояснень щодо способу видання, до різниць між тими публікаціями, а в тексті подає коротко зміст кождого привілею; думаємо, що такі перекази змісту не мають великої користі – можна було задержатись при формальних вказівках, або вже жадаємо від автора докладнішої аналізи й вияснення відносин, в яких стоять ті привілеї один до одного; тим більше се можна сказати про привілеї – устави поодиноких земель, що мають спеціальну монографію, – «Уставные земские грамоты Литовско-Русского государства» М[ихайла] Ясинського, де переведено порівняння тих привілеїв, постанови їх аналізовано і зведено в систему.

Д[обродій] Леонтович оперує більш-менш тим самим матеріалом; ряд аналогічних привілеїв, що містить в собі невиданий ще збірник проф. Бершадського (їх вичисляє д. Леонтович в своїй розвідці про «Сословный тип etc. Литовского государства») не був ще тоді в його розпорядженні, як і привілеї, видані в «Codex epist.» (s. XV, т. III).

По дорозі д. Леонтович застановляється над питанням, в якій мірі привілей з р[оку] 1492 обмежив законодатну діяльність в[еликого] князя, при-ходячи до виводу, що, не вважаючи на форми пізніших актів законодатних, де джерелом їх виступає воля в[еликого] князя, мусили вони виходити спільно від в[еликого] князя з радою; вивід сей поки що апріорний і вимагає ближчих студій.

В справі привілеїв поодиноких земель проф. Леонтович передовсім не згоджується з загальним поглядом на сі привілеї, які висловив в згаданій праці М.Ясинський, доводячи, що сі привілеї не можуть уважатися регламентацією загальних прав землі, а то за розкладу громади на верстви, що «всі головні установи їх ведуться, властиво, до одного – гарантії прав і вільностей місцевої шляхти», а інших верств дотикаються лише в тій мірі, в якій вони стикалися з правами й інтересами шляхти (с. 38).

В сих словах є побільшення, бо нижче автор сам признає, що деякі привілеї (Полоцької, Вітебської, Смоленської землі) нормують права інших верств (особливо міщанської) не лише з огляду на шляхту; про Полоцьку грамоту зауважує (с. 51), що вона представляє з себе одну з нечисленних пам’яток локального права «без особливих верствових кваліфікацій, більш-менш примітних в інших привілеях земель», а нижче трохи говорить подібне й про Вітебськ (с. 53). Д[обродій] Ясинський зауважив був также сю різницю в укладі привілеїв і уложив їх з того погляду в певнім ряді, достерігаючи більший або менший вплив еволюції шляхетської (див.: Ясинський, op. c[it.], с. 79), так що, властиво, поправки проф. Леонтовича небагато що можуть перемінити.

Справедливішою уважаю іншу увагу проф. Леонтовича. Д[обродій] Ясинський, йдучи почасти за попередніми дослідниками, в основі деяких привілеїв достерігав сліди початкових, наданих Вітовтом; поводом для того були головно згадки про порядки й звичаї за часів Вітовта, що часто трапляються в тих грамотах. Проф[есор] Леонтович, на мою думку, цілком справедливо зазначає, що такі згадки вказують на практику, а не на користання з тексту Вітовтових привілеїв. Вітовтове князювання було епохою, і нею зазначали всяку стародавню практику для більшого авторитету, для підтвердження можна вказати на найдавнішу люстрацію київську, уложену десь в другій половині XV в. («Архив Юго-Западной России», ч. VII, т. II, № 1), де «новинам», заведеним за останнього князя київського Семена, противставляється старина «за великого князя Вітовта».

З подробиць зазначу, що надання Ольгерда Тункелю з р[оку] 1337 (Skarbiec, № 352), яке проф. Леонтович уважає найдавнішою правною пам’яткою щодо внутрішніх відносин В[еликого] кн[язівства] Литовського (с. 7), є, на мою думку, безперечним фальсифікатом: мова й стилізація вказують, думаю, на XVI в., та й дата не сходиться з індиктом на один рік; термін, правда (с. 8), означає не лист, а присягу, як видно хоч би з цитованої у проф. Леонтовича умови Ягайла з Скиргайлом (Scarbiec, № 542, або з оповідань Найдавнішої русько-литовської літописі) (вид[ання] Попова, с. 32 – 33).

Трактат з р[оку] 1367 (Scarbiec, № 437) зовсім не доводить існування вже тоді актових книг Литовської метрики (с. 12), і належав, як видко з уваги Даниловича, до оригіналів, перехованих при метриці. На с. 61 знаходимо фальшиве датування прилучення Волині до В[еликого] кн[язівства] Литовського роком 1321 (як відомо, ще р[оку] 1337 видав в Володимирі свою грамоту Юрій-Болеслав, на його грамоті 1335 [року] підписаний воєвода луцький). Кажучи се, я вправді далекий від думки надавати якесь більше значення тим недоглядам.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1896. – Т. X. – Кн. 2. – С. 22 – 25 (Бібліографія). Автограф зберігається в ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 241. – Арк. 14 – 18. Підпис: М.Грушевський.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 152 – 154.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 21

Модифіковано : 29.09.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.