6. Податки й обов’язки – Теребовельське староство

Михайло Грушевський

В Теребовльськім старостві можна спостерегти лише дві виразні групи – одна в околицях самого Теребовля, на захід від нього, се Зубів, Каптури, Защиновці, Гумнища, села з 12-грошовим чиншем. Крім того, чиншу кождий господар дає 4 півмірки (= 8 мац) овса теребовльської міри (= 24 гр.), півмірки хмелю (= 7 гр.), кури і яйця (= 1½ гр.), десятину з волів і пчіл, двадцятину з свиней і овець; крім того, ціле село дає за стацію ялівку (= 2 зл.); сей тип не додержується стільки, що в двох останніх селах про хміль не згадується. Щодо обов’язку роботи, то маємо ті означення: в Зубові й Каптурах «роблять кождого дня від полудня» (с. 119), в Защиновцях «роблять кождого дня півдня або цілих три дні на тиждень» (с. 120), в Гумнищах «роблять кождого дня що їм скажуть» (с. 111). Правдоподібно, ми маємо тут одну й ту саму норму, тільки неоднаково її сформульовано, себто обов’язок або робити щодня частину дня, більш-менш половину, або три тижні денно.

Другу групу знаходимо на південь від Теребовля – Семенів, Довге, Романівка, Деренівець; про перші два знаходимо в люстрації деякі історичні пояснення: в Семенові за давнішого старости Мацієвського люди давали чиншу по гривні (48 гр.) і робили 8 день на рік – се, правдоподібно, ті «помічні» дні, про які нижче люстрація, власне, говорить; окрім того, овса дві півмірки (= 12 гр.), кури й яйця (= 2 1/3 гр. і ще осібно після Паски по курці з ґрунту), крім того, десятину ту ж саму й стацію, що в першій групі. Інвентарі 1550 – 1551 pp., що є в мене, потверджують се: люди дійсно платили 48 гр. чиншу в 1551 р. (1550 [p.] – лише 15), давали овес [З тим овсом виходить трудність: в інвентарі 1550 [p.] значиться 2 півмірки, в інв[ентарі] 1551 р. – півколоди, значить 4 півмірки, в люстрації 2 півмірки; не можна думати, що вівсяну дань зменшив Претвич, з контексту виходить, що ті його переміни не дотикались натуралій, так було дійсно в другому селі – Довге, де за побільшення роботи було лише зменшено чинш, а вівсяна дань зосталась та сама – 2 півм[ірки], як показують інвентарі 1550 і 1551 pp., де значиться все 2 півмірки.

Тож ту півколоду в Семенові або уважати мусимо помилкою, або якоюсь переміною, що не удержалась] і робили кілька днів до року: інв[ентар] 1550 [p.] числить їх вісім, а інв[ентар] 1551 [p.] означає так: «Повинні жати 2 дні, повинні річно накосити 5 стогів сіна на 12 копиць» [Інвентарі Архіву Скарбу Коронного 56, т. Ill, f. 672 і 480]. Новий староста – славний Бернард Претвич, розширюючи фільваркову роботу, зменшив чинш до 30 гр., а натомість побільшив роботу до двох днів тижнево; притім, одначе, зістались і деякі роботи: «Обов’язані до помочі – жати один день на початку жнив повинні всі з села, на своїй страві, косити траву один день, прясти один день, також помогти першого дня орати на озимину і на ярину, на ґвалт (іти) до ставів під час великої води»; з підводою повинні їхати до Львова, Галича й Шаравки (маєтності Претвичів на Поділлі, яких миль 15 від Теребовля) і возити муку з свого млина і з зубівського, не рахуючи те в дні; жінки їх прядуть по два лікті прядива. Очевидно, се ті давні вісім днів (ще з певним розширенням робіт), зоставлені, отже, в цілості. Таким чином, за зменшення 18 грошей чиншу дістали селяни два дні тижневої праці, що, як бачилисьмо, при викупі роботи раховано деінде за 60 грош[ів].

Подібне і в с. Довге: давніше давали по копі (60 гр.), дві півмірки овса, кури й яйця – так воно й дійсно стоїть в інвентарях р. 1550 і 1551 [Інвентарі, ibid., f. 667 і 478]; окрім того, робили – по люстрації – 8 днів, інвентарі се означають так: «Косять два дні, гребуть і служать». Претвич зменшив їм чинш до 48 гр., а за те вони «роблять на тиждень два дні від сходу до заходу сонця»; «окрім того повинні всі на рік: жати першого дня, косити день, гребти день, возити збіжжя до гумна день, орати першого дня на яр і на озимий посів также; їхати з підводами до Львова, Галича й Шаравки; на ґвалт до ставів повинні і т. ін.» – значить, як і в Семенові [Як і в Семенові, ся «поміч» стоїть не по потужниках безпосередньо, а нижче, після «свобідних»; з контексту, одначе, видно, що вона належить і до потужників].

Два інші села – новоосаджені, в р. 1550 – 1551 їх людність сиділа на волі ще; тим, може, треба об’яснити брак відомості про давніші обов’язки – вони, може, відразу перейшли до нової схеми повинності. В обох дають по 48 гр. чиншу, по 4 півмірки овса, кури, яйця й десятини; роблять в однім селі так само, як і в Довгім; в другім (Деренівець) – три дні на тиждень. До сієї ж категорії, очевидно, належить і новоосаджене, вже за часів Претвича, село Мшана (Мшанець) в тій же околиці, тут дають ще тільки 15 гр. чиншу, овес і курей, подібно, як в інших селах тієї групи, і роблять «два дні на тиждень що їм скажуть» (с. 143).

Близько до сієї групи стоїть теж ключ Борківський (Борка на Гнізні) – Качова або Ходачків і Дичків: чинш 30 і 48 гр., 2 півмірки овса, дрібні датки і десятини; про роботу не сказано нічого; з інв[ентарю] 1550 [p.] довідуємось, що в Дичкові косили день (f. 666).

Третє село, шо належало до Борки – Самолусківці (недалеко Гусятина), мало зовсім інші обов’язки, бо й територіально не було зв’язане з сею волостю, воно стоїть одиноко з своїми датками: 90 гр. чиншу, 8 півмір[ок] овса (= 48), кури і яйця (= 2½ гр.) і десятини; про роботу в люстрації не згадується, в інвентарі 1550 р. значиться один день косовиці, як і в Дичкові, в інв[ентарі] 1551 р.: «Два дні косять громадою й служать» [Інв. ibid., f. 666], але давали вони тоді лише 60 гр. чиншу; отже – тут новий староста, мож[ливо], замість побільшення роботи підніс чинш; люстрація поясняє, що самолусківчани «малу панщину мають» (с. 136).

Также одиноко стоїть друге село недалеке – Постоловці, де давали 6 третинників (=36 гр.) овса, кури, яйця і десятини.

Такі ж поодинокі села – се Лошнівок з 6-грош[овим] чиншем, пшеничною і вівсяною данню (= 76 гр.) і десятиною з пчіл, Челіїв з висілком, де дають 10-гр[ошового] чиншу, овес (= 12 гр.), кури і яйця (= 2 гр.), десятини і роблять «коли їм скажуть» (с. 144).

Дуже коротенькі звістки маємо про села Кам’янецького ключа (при границі російській) – Дичковці, Росохачець, Молчанівка, Хмелища, в них показано лише грошовий чинш (30 гр. скрізь) і десятини; трудно се вважати звісткою повною, тож годі й застановлятись ближче над сією групою.

Обидві вищезазначені групи (вони, власне, й становлять комплекс староства) представляють доволі однорідне оподаткування. Села з першої групи (з 12-гр[ошовим] чиншем), що дають хміль, в сумі мають податків (окрім десятини й стації) на 44½ гр.; якраз ту ж суму дає з другої групи село Семенів з 30-гр[ошовим] чиншем, тимчасом як в селах з 48-гр[ошовим] чиншем підноситься сума до 62½ гр., а в селах без хмелевої дані спаде до 35½. Ріжниця в роботі також невелика – 3 дні тижнево в одних, два дні з додатком ріжнорідних помочей і робіт в інших; коли рахувати триденну роботу на три злоті, а дводенну з помочами на 2½, то загальна сума обов’язків (окрім стації й десятин) буде виносити 119½ (Семенів), 127½ (Защиновці й Гумнища), 133½ (Довге, Романівка), 152½ (Деренівець).

До останньої максимальної цифри наближаються Самолусківці (140½ гр., окрім робіт, що не були великі, і можуть найбільше рахуватись за ½ зл.). Інші села дадуть суму меншу; докладніше означити minimum трудно за неповністю відомостей.

З інвентарів 1550 – 1551 pp. видко, що оподаткування сіл групи з 12-гр[ошовою] дан[ню] існувало в тій самій висоті вже тоді, ще до старостування Претвича: чинш був той самий, вівсяна і хмелева дань також, але робили «що і коли кажуть»; робота була значно побільшена, правдоподібно, за старостування Претвича; зауважу, що до сеї ж групи належать в інвентарях ще села Лошнів і Сущичин (Сущий, обидва на Гнізні), з податками такими ж, як і в інших; люстрація за них не згадує.

За побільшення роботи в групі сіл полудневих (Семенів etc.) була вже мова. Отже, ми бачимо взагалі в старостві Теребовльськім за не дуже великий час, яких, може бути, десять літ [Претвич одержав Теребовльське староство десь р. 1552 – див. «Барское староство…», с. 103], дуже значне підвищення оподаткування заходом старости – один з цікавих прикладів старостинських «новин», на які так часто скаржилася людність. Побільшення, одначе, зазначилисьмо і в селі окремої держави – Самолусківцях, хіба за прикладом старости.

В обох групах існує стація, подібно як в Снятинщині, вже в ослабленій формі – регулярного датку ялівки = 60 гр., се на господаря дає 2 – 4 гр. Занотуємо ще, що як в Галичині двадцятина з свиней переходила на регулярний даток, так в Теребовльщині було з поволовщиною: в деяких селах [Хмелища, Мшана] дають регулярно по 1 волу з двору.

Загородники або підсусідки в старостві майже не існують, бо виступають лише в двох селах (Семенів і Романівка); в обох дають по 12 гр. Переважно (один лише 15 гр.), в однім селі ще по курці, в другім – один робить, окрім того, на замок з свого рукомесла (швець).

Доволі численна зате категорія свобідних. Не скрізь сказано за їх обов’язки. Здебільшого, окрім половини подимного, обов’язані вони були роботою, чи то в докладно означенім розмірі, чи без ближчого означення. Так, в двох селах [Семенів і Довге] вони роблять один день щотижня, в однім [Мшана] «роблять кілька день на рік», в кількох [Деренівець, Самолусківці, Челіїв, Лошнівок] «помагають дещо в роботі» (с. 137), «помагають в роботі по можності, особливо коло ставів» (с. 128).

В трьох селах [Зубов, Каптури, Семенів] виступають служки, в невеликім числі (6); один з них десятник, обов’язки інших списано лише в однім селі – подібно до попередніх: «Стережуть лісів, їздять з листами, коли їм скажуть, і за всякою потребою – з п[аном] старостою або підстаростою, вибирають баранів і кабанів, як час прийде вибирати» (с. 120). Сі служки не давали зате данини звичайної, тільки десятини.

Одне село – в волості Борківській – Красівка значиться убогим, для того селяни (є їх 5) «нічого не дають, лише роблять на тиждень один день пішо, бо не мають худоби і заробляють собі на прожиток в інших людей» (с. 136). Се село значиться новопосадженим, і хтозна, чи не було воно ще в стані свободи.

Примітки

… в Зубові й Каптурах… – на цій сторінці публікації йдеться лише про Каптури [див.: Жерела… – Т. І. – С. 119].

…за давнішого старости Мацієвського… – автор має на увазі радомського, пізніше люблінського каштеляна Бернарда Мацейовського, який був теребовльським старостою з 1549 по 1552 p. [Sucheni-Grabowska A. Monarchia dwu ostatnich Jagiełłonów… – S. 247; Urzędnicy województwa ruskiegoXIV – XVIII wieku. Spisy / Oprac. K.Przyboś. – Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk; Łódź, 1987. – S. 98]

Інвентарі 1550 – 1551 pp. – маються на увазі інвентарі староства, що тепер зберігаються в Головному архіві давніх актів у Варшаві – AGAD. ASK. Dz. LVI. T. IІІ, f. 1 – 21 v. (інвентар 1550 p.), f. 23-28 (інвентар 1551 p.). Інвентар 1551 p. у частині, що стосується замку за списком, набутим 1906 р. у варшавського антиквара, видрукував Олександр Чоловський [див.: Czołowski A. Inwentarz Zamku trembowelskiego z г. 1551 // Ziemia Czerwieńska. – Lwów, 1935. – Rocznik 1. – Zesz. 1. – S. 99 – 102]. Інвентар був складений по смерті тере-бовльського старости Бернарда Мацейовського 16 грудня 1551 р. спеціальною комісією у складі галицького войського Якуба Буджановського, теребовльського підстолія Зигмунта Ґайовського, теребовльського плебана ксьондза Станіслава Вільчепольського, Францішека Скшинецького і Томаша Дембовського [див.: Czołowski A. Zamek trembowelski w 1551 г. // Там само. – С. 19].

Новий староста – йдеться про відомого своєю діяльністю з організації оборони південно-східних рубежів Корони барського старосту Бернарда Претвича, який у 1552 – 1556 pp. здійснював старостинську юрисдикцію у Теребовлі як представник королеви Бони, а в 1556 – 1562 pp. був місцевим старостою [Sucheni-Grabowska A. Monarchia dwu ostatnich Jagiełłonów… – S. 247; Urzędnicy województwa ruskiego… – S. 98].

Інвентарі Архіву Скарбу Коронного 56, т. IІІ, f. 672 і 480 – див. прим. 84. Тут і нижче автор покликається на стару пагінацію рукопису.

… роблять в однім селі так само, як і в Довгім… – йдеться про село Романівку [див.: Жерела… – Т. І. – С. 126].

… з інв[ентарю] 1550 [p.] довідуємось, що в Дичкові косили день (f. 666) – див.: AGAD. ASK. Dz. LVI. T. ІІI, f. 14 v.

… Самолусківці… мало зовсім інші обов’язки… – вказана автором інформація щодо Самолусківців – AGAD. ASK. Dz. LVI. T. IІІ, f. 14 v. (дані інвентарю 1550 p.), f. 25 v. (дані інвентарю 1551 p.).

…(при границі російській)… – йдеться про села, розташовані поблизу австро-угорського кордону з Російською імперією.

з інвентарів 1550 – 1551 pp…. ще села Лошнів і Сущичин… – вказана автором інформація щодо сіл Лошнів і Сущичин – AGAD. ASK. Dz. LVI. T. IІІ, f. 15 v., 16 v. (інвентар 1550 p.), 25 v., 26 v. (інвентар 1551 p.)

подимне – данина на користь пана, що складалася у чиншовій чи натуральній формі від диму (будинку) чи загроди, замінена з часом на сталий ґрунтовий податок величиною два гроші з лану [Zajda A. Nazwy staropolskich powinności feudalnych danin і opłat (do 1600 roku). – S. 155 – 156].

… десятник… – представник сільської старшини у селах руського права. Як правило, виступали помічниками сільських отаманів. Призначалися старостами. Основним їх обов’язком був нагляд за виконанням селянами робіт на пана. У випадку, коли вони заміщували отаманів, то могли представляти сільську громаду перед власником чи державцею, а також у судових процесах [Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. V. – С. 367 – 368].

… новопосадженим… – тобто нещодавно заснованим, «осадженим».

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 267 – 271.