Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

10. Податки й обов’язки – Самбірське староство

Михайло Грушевський

Закінчуємо свій перегляд Самбірщиною. Як вище було вже сказано, ми маємо тут відомості коротші про деякі села – в інвентарі й ширші – в люстрації Озиминської волості (над Бистрицею, на схід від Самбора). І тут, і там здебільшого початковий склад обов’язків вже закритий від нас загальною грошовою оплатою; подекуди згадується притім, що ся сума платилася за чинш і за інші дані «ріжно звані», «обраховані на гроші», а часом – і з викупом роботи (za robote wykupną – с. 277). Тож сей початковий склад вже трудно на основі тих відомостей собі вияснити.

Свій давніший характер виявляють податки в с. Дублянах (вол[ость] Озиминська): тут дають з чверті лану-дворища чиншу 6 гр., за півколоди овса 6 гр., умовлену ціну (zwiczaiem umowy), «бо на торгу дорожчий» (дійсно, оцінюючи збіжжя фільваркове, люстратори рахують колоду овса по 20 гр. – с. 305), за каплуна гріш, за сир і яйця 2/3 гр., колоди 2 гр., списного («пище» русько-литовських інвентарів) ½ гр., всього з чверті 16 1/6 гр. (с. 272). Тут бачимо ми початковий склад данини, але тільки як згадку, все вже обраховано на гроші, уставлена незмінна раз на все ціна, і замість натуралій дається грошовий податок. Сей приклад пояснює нам процес витворення того грошового чиншу, що бачимо ми по інших селах.

Так, в Озиминській вол[ості] маємо ще два села з майже однаковим грошовим податком – Пруси й Гортеничі, де давали по 15 2/3 з чверті: можна думати, що сей податок витворивсь з тих же складових частин, що й у Дублянах, тим більше, що сі села лежать в найближчім сусідстві Дублян; той самий чинш і в Ольшаниках (на південь від Самбора). В Самбірськім старостві є ще кілька сіл з близьким щодо величини податком: в Котковичах (частина села) давали по 66 гр. з лану, в Березниці (недалеко Дністра, на півд[енний] захід від Самбора) з півдворища по 331/3; в Бабиній дають по 18 гр. з чверті, в Пинянах (обидва села на Стрв’яжі, на півн[ічний] схід від Самбора) 17½, але в сім селі податок склався іншим способом, ніж в Дублянах: дають 10 гр. чиншу і півколоди хмелю, ціною на 7½ гр. (с. 247). Тут, отже, ще натуральні датки не були замінені грошовим чиншем.

Не маючи поки що більше таких вказівок, як для Дублян і Пинян, ми угрупуємо села щодо загальної величини податку грошового. Основою оподаткування тут є все величина ґрунту (з чверті платять половину того, що з половини etc.), тож одиницею візьмемо лан-дворище міряне.

Вищенаведені села більш-менш дають 60 з чимось і до 70-ти гр. з лану. Є цілий ряд сіл з вищим і нижчим податком. Так, в п’ятьох селах він дав трохи менше від 60 гр. з лану, се Ванівці (24 1/6 з ½ л[ану]), Дуричі (22 1/3 з ½ л[ану]), Морозовичі (те ж саме) – на захід від Самбора, Купновичі (481/3, з лану), Блажів (теж) – на півн[ічний] схід від Самбора; сюди ж можна занести й сусідні Шептичі з трошечки більшим податком (26½ з ½ л[ану]).

Знову в шістьох селах чиншу на лан припадає до 100 гр., а то Стрілковичі (Strzalkowicze – на зах[ід] від Самбора, 96 гр. з лану), Котковичі (друга частина села, 94 з л[ану]), Береги, Містковичі, Зарайське (все на північ від Самбора) – теж по 94 з лану (23½ з чверті), Завадка (недалеко Старого міста) – 57 гр. з півлану.

Таким чином, середній податок вагається межи 45 і 100 гр. Поодинокі села ухиляються ще, одначе, значно від сієї середньої величини, так, в с.Дроздаловичі платять з дворища лише 24 гр. з лану, та ще списне (разом з подимним 21/6 гр. з господарства), тимчасом, як в с.Билині (на сх[ід] від Самбора) припадає з лану 157 гр.,а в Дорожеві (на сх[ід] від Самбора) навіть 212, але разом з викупом роботи (с. 277).

Кілька сіл не мало такого однакового для всіх грошового датку, селяни платили різно, а те залежало або від неоднаковості ґрунтів, як в Тарчиновичах (на зах[ід] від Самбора), що «сидить двома частинами, і на одній ріллі ліпші, а на другій гірші, особливо ті, що Дністер псує» (с. 249), так що чинш вагається між 58 і 155 гр. з лану; або від браку однакового розміру, як у Дубрівці (Dombrowka), коло Самбора, де селяни сидять на ґрунтах неміряних і дають з господарства 18 – 34 гр., а може, і в Сільці (коло Ст[арого] міста), де також чинш неоднаковий. В згаданім вище с.Котковичі чинш був двоїстий: на однім боці Дністра давали по 94, на другім – по 66 гр. з лану.

Крім такого, щоб так сказати – ординарного податку, часто приходив ще осібний податок за «примірки»; не кажу тут про поодинокі «кавалки» поля, що держав той чи інший селянин, але часом ціла громада платила з таких приміряних ґрунтів, правдоподібно – розділяючи їх межи своїми громадянами, так в Завадці, окрім того ординарного податку 24 зл. 21 гр., ішло з примірків 4 зл. 16 гр.; невеликі такі громадські примірки знаходимо ще в Дроздаловичах, Дорожеві. В Дублянах громада з лук під дібровою платила 7 зл. В Зарайську «громада з приміряних ріль дає гр. 15, а з інших додаткових ріль давали за давньою уставою 60 колод овса і 120 курей, але сю данину вже обраховано на гроші й дають всього 34 зол.»; се дає на господарство коло 73 гр. пересічно – більш як три рази стільки, що платив кождий за свій ґрунт господарський основний: невідомо, одначе, чи ті ґрунти держала громада, чи поодинокі господарі платили чинш просто від себе.

Значний чинш давався в Купновичах: громада платила за право уживання діброви для дерева; цікаво, що тут кождий господар мав давати по колоді овса і 4 курей, але тимчасом, як під час люстрації було на 11 дворищах 27 господарів, бралося лише з 24, «бо так від них приходить за давньою установою» (с. 254): очевидно, під час тієї «давньої установи» було господарств 24 і, як тоді було обраховано величину данини з громади, так ся величина зісталася незмінною й далі, незалежно від числа дійсних осадників; громада сама вже мала розкладати сю данину нарівно між своїми членами. Громада ся разом з іншими селами просила про вільне користання з лісу, значить – про знесення тієї данини.

Щодо відносини громади до своїх членів в справі оподаткування самбірський інвентар дає нам ще один цікавий факт – занотуємо його тут по дорозі. В Дроздаловичах: «Не знати за котрого старости уросла на громаді вина 1 зл[отий] тому, що дали якомусь селянинові без жадної перешкоди свобідно (dobrowolnie) вийти з села на шкоду старості, і ту вину давали кілька літ, поки дворище того втікача-селянина зіставалося порожнім, а дають і тепер, хоч те дворище вже кілька літ зайняте. Та ж громада дає 9 гр. вини за те, що скинули давніших часів, уважаючи в тім собі якусь кривду, загородників, що сиділи під селом». Таким чином на громадян падала плата тих чиншів, що відпала за виною самої громади (хоч вищезгадане вибирання вини вже після осадження спустілого дворища, звісно, було цілковитим надужиттям).

Як і деінде, бачимо по деяких селах Самбірщини, громада [дає] стацію в ослабленій вже формі регулярного податку. Найчастіше платилася певна сума – 120 – 130 грошів за одного вола річно [Пиняни, Береги, Містківці, Дроздаловичі]; три села давали сю стацію разом [Дроздаловичі, Шептичі, Блажів], розділяючи ту суму між собою: люстрація пояснює нам сей спосіб участі – в с.Блажів, що брало таку участь, кождий тяглий давав по 3 гр., а загородники по 2 гр., так що ціла громада давала 50 гр.; цікаво, що на інші громади припадає в порівнянні менша участь (якби всі так платили, як в Блажеві, то вийшло б 157 гр. замість 120), так що сума, плачена кождою громадою, не означалася кождого року відповідно числу громадян, а, правдоподібно, була раз назавсіди означена. В одній громаді (Бабина), окрім вола (90 гр.), платили стації ще за 4 колоди хмелю (60 гр.). Ріжниці, які ми бачимо в переводі ціни вола на гроші, залежали, очевидно, від того, що ціна була не сучасна торгова, а «умовлена».

Громадою ж по деяких селах платили списне – в однім 5 гр. (при 10 господарствах – Биків), в іншім 13½ при 29 господарствах (Татари); в сім остатнім, очевидно, величина списного також вже уставилася незмінно.

За обов’язок роботи знаходимо відомості, і то дуже бідні, лише в люстрації Озиминської волості. Тут про одне село (Гортеничі) сказано, що селяни «повинні робити в фільварку с.Пруси коли їм скажуть» (с. 276) – маємо, значить, роботу неозначену ближче. В с.Дорожів роботу викуповували чиншем, але притім все-таки були повинні з кождого півлану орати три дні, орати або косити два дні з чверті, жінки – з кождої чверті напрясти по два лікті з панського (себто старостинського) прядива, далі – городити огорожу на фільварках, поправляти, як уміють, старе будування, привезти дерева, як треба, на будування двору озиминського й фільварку в с.Пруси, сіна зібрати десять скирт, поправляти міст в Блажеві й греблі сусідніх ставів, возити збіжжя до Самбора, Перемишля й Львова за звичаєм й уставою і з кождого лану привезти колоду до пили» (с. 279) – се все так звані деінде «роботи помічні», що зісталися в цілості й по викупі роботи, а з часом знову зростали й розширялись.

В с.Озимині (с. 264) селяни «обов’язані до повозу (підвод) з фільварку до фільварку і на торг до Самбора або Дрогобича їхати, як трапляється потреба, притім городити городи й робити в них літом що треба і т. ін.» Нарешті, при с.Ольшаники зазначено, що є там немалий фільварок, де селяни того села «все роблять» (с. 303); що село не дуже велике (42 госп[одарства]), то обов’язок роботи мусив бути значний.

З сих вказівок не можна, звісно, вивести яких-небудь загальніших виводів про обов’язок роботи в старостві. Можна звернути увагу на те, що в Дорожеві, де роботу селяни викуповують грошима, чинш (200 гр. з лану) значно перевищує середню величину чиншу в старостві (45 – 100 гр.); з того б можна вивести, що в селах з тим середнім чиншем робота не була викуплена, відбувалась натурою, як відбувалась в Озимині (де, правдоподібно, існувала й рільнича робота, тільки люстратор не розповів за неї, не вдаючись взагалі в докладне означення роботи), в Гортеничах, Ольшаниках (все села з середнім чиншем). Викуп роботи, уважаючи на величину чиншу, можна припустити ще, окрім Дорожева, в двох селах [Биків, Білина].

Підсусідки-загородники існували в 15 селах Самбірщини; число їх з числом таких господарів стоїть в відносинах 2 : 15; часом вони дають лише подимне [Завадка, Купновичі, Дроздаловичі, Биків, Пруси], а притім, певне – робили, хоч за се не говориться; подекуди давали чинші, що значно ріжнилися (3 – 12 гр.) [Бабина, Завадка, Містківці, Зарайське, Дубрівка, Шептичі, Дубляни, Дорожів, Ольшаники]; факт значно більшого чиншу (30 гр.) можна об’яснити тим, що загородник той викуповував роботу; в тім же селі (Бабина) один загородник платив додаткового чиншу за луку 88 гр. В с.Блажів загородники брали участь в стації, платячи по 2 гр. (тяглі платили по 3 гр.).

В однім селі (Пруси) можна б достерегти відріжнення підсусідків і загородників: згадуються загородники, що не дають нічого, лише всяку послугу відбувають до двору, а, окрім того, «кмети, що сидять на одних ролях (з тяглими) і дають лише подимного по 2 гр.» (с. 275); про сей уступ згадувалося вже вище; в інших селах уживається часом назва загородників, часом підсусідків, але ріжниці між ними достерегти не можна.

В с.Бабина (с. 245) виступають поруч з загородниками, що платять чинші, троє загородників, новоосілих (nowothni), «що, як побудуються, будуть давати по 3 гр.» (як дають інші загородники).

Категорію коморників представляють собою цигани в с.Дублянах, «люди неробітні», «що тільки дають подимне по 2 гр., бо мають лише городи й хатки, а живуть з ремесла й купецтва; послуговують до двору самбірського, чим уміють по потребі, часом їдуть куди їм скажуть» (с. 273); з них три було ремісники (коваль, кравець і слюсар), а четвертий мав кавалок ріллі й платив з неї осібний чинш (26 гр.).

Категорію слуг представляє служебне село Татари, «що здавна засіло на службі, та потім, як старостам не була їх служба потрібна, увільнили їх від служби й казали їм давати чинш; але каштелян львівський (Гербурт, жупник тогочасний), уважаючи їх службу річчю потрібною, знову перевів їх на службу; обов’язок їх такий: стережуть всі ліси на рівнинах і в горах і пастівні на полонинах, стережуть промито, їздять своїми кіньми куди їм скажуть, за всякою жупною потребою, вибирають данину баранами й свинями з урядником й інші послуги чинять двору озиминському й жупі сільській» (274). В сім селі було 29 господарів, що платили давніше 88 гр. з лану, а після переводу на чинш давали громадою лише списного 13½ гр.

Окрім того, слуги в невеликім числі (всього 5) трапляються ще в двох селах; в однім сі «служки», окрім служби, дають по півп’ята гроша, в другім служка-стрілець дає лише подимне.


Примітки

… («пище» русько-литовських інвентарів)… – оплата, що бралася по-борцями, за виготовлення і видання квитів про збір податків [Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. V. – С. 132].

… (Гербурт, жупник тогочасний)… – Станіслав Гербурт, львівський каштелян (1554 – 1584), виконував обов’язки жупника принаймні з 1564 до 1577 p. [PSB. – Т. IX. – S. 450-453]

… трапляються ще в двох селах… – йдеться про с.Березницю, де люстрація фіксує трьох служків [Lustracja województw Ruskiego, Podolskiego і Bełzkiego… – Cz. II. – S. 98], та с.Терсхів, де зафіксований один служка [Там само. – С. 108].

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 278 – 283.