4. Податки й обов’язки – Снятинське староство

Михайло Грушевський

Розглянувшись в величині селянських ґрунтів, перейдемо тепер до огляду податків і обов’язків селянства. Задля відмін, що заходять в сій справі не лише між староствами, а й між селами в тім самім старостві, ми будемо переходити кожде староство осібно.

Перед тим одна увага. В оподаткуванні займає важне місце дань продуктами рільничими; величина їх означена в місцевих мірах. Загальна схема сих мір така: колода (kłoda, truncus) має чотири корці (korec, corus) або фіртелі (wyrthel), 8 півмірків (pułmiarek) або третинників (trzeczinnik), 16 мац (macza) і 32 півмачки (pułmaczki). Величина сих мір, одначе, не була скрізь однакова, а ріжнилась значно; характерно, що вона зменшувалась в напрямі зі сходу на захід. Так, «в Снятині міра, що нею збіжжя міряють на торгу, велика, що більша ледве чи знайдеться на Русі» (с. 5), з копи жита раховано півмаци і цінено мацу по 24 гр. (с. 35). В Галицькім вже «міра, що нею міряють збіжжя на торгу, менша, ніж в Снятині й Коломиї теж, і мало що більша від рогатинської» (с. 54); раховано вже з копи жита мацу, або (як в Рогатинщині) з 11 кіп 10 мац, а цінено мацу по 12 гр. (с. 79, 107, 175); очевидно, галицька й рогатинська міра (ріжниця між ними була невелика) була десь наполовину менша від снятинської.

Своєю чергою «міра стрийська значно менша від рогатинської, трохи не половина», з копи жита раховано півтори маци і мацу цінено по 8 гр. (с. 193), так що стрийська міра, очевидно, була [в] три рази менша від снятинської і [в] півтора – від галицької. Знову дрогобицька міра (однакова з перемиською) була менша від стрийської, і то дуже значно: «Корець в Дрогобичі менший, ніж дві маци стрийських», значить – менш як половина, і ціна збіжжя потверджує се: корець жита коштував 15 гр. (в Дрогобичі – 32 , те ж саме і з пшеницею (24 і 52) – с. 193 і 218), але відносини міри до копи майже такі, як в Стрийщині, що можна об’яснити хіба значним неврожаєм (на неврожай, вправді, натякає й текст люстрації). Уважаючи на вищеподані слова люстрації, треба міру дрогобицьку уважати за шість раз меншу від снятинської. Нарешті, «корець, або фіртель, в Самборі є трохи менший від дрогобицького» (с. 305).

При великій ріжниці в мірах доволі трудно було б орієнтуватися в вартості хлібної дані; люстрація помагає сьому, подаючи грошову ціну данини, – на неї й треба звернути головну увагу.

По сій замітці звертаємося до перегляду поодиноких староств, переходячи їх тим порядком, як подані вони в нашім виданні їх текстів; починаємо, отже, з Снятинського.

В Снятинськім старостві села складаються в кілька груп; спільними обов’язками для всіх тяглих є десятина з худоби й стація; поза тим данини скрізь складаються з грошового чиншу й натуралій, але в тому заходять ріжнорідні комбінації.

Група сіл – Залужжя (тепер Залуччя), Княже, Дарашимів (все на Черемоші), Грушів (коло Стецевої?), Карлів (коло Пруту) – мають з дворища чиншу 2 гр., 4 маци овса (=48 гр.) і 12 яєць (= ½ гр.), всього 144½ гр.; де півдворища стали одиницею господарською (Княже, Дарашимів) – дається з півдворища половина того: до сієї ж категорії підходить кілька сіл(Підвисоке – на границі сучасного пов[іту] Городенського, Ясенів, Голосків – коло Городенки), де чинш той сам – 2 гр., але в Підвисокім дають іно 2 маци овса, а в двох інших овса та яєць не дають зовсім: в Підвисокім, де селяни служать військову службу, і в Ясенові, де «люди недавно осіли», то можна б об’яснити пільгою, але для Голоскова такого об’яснення не можна знайти. Притім, де означено розмір роботи, виступає певний «урок» в ріжних варіаціях; крім того, як згадано, є податок з худоби й яловиця замість стації – з цілого села разом.

Вівсяна дань разом з грошовим чиншем існувала, певне, ще в деяких селах: Білолой, Красноставці (на р.Білолої, недалеко Стецевої), Воловці (Волчківці на Пруті), Тучапи (коло Черемошу); в деяких селах з них просто згадується чинш 72 гр., але, уважаючи на те, що все по Снятинщині дають хлібну дань, на аналогії з одним з сіл (Тучапи), де виступає ся хлібна дань (48 гр. чиншу й овес на 24 гр.), можемо розложити той чинш (72 гр.) і по інших селах на такі складові частини: чиншу гривня (48 гр.) і 2 маци овса (= 24 гр.).

Одиноко стоїть село Рожнів (коло Рибниці), де (що доволі рідко трапляється) дається неоднакова дань; загальна сума дані (гроші, овес і кури) з дворища дає цифри 48, 85, 91, 96½, 109 грош[ів].

Третю групу становлять села, де замість овса дають хміль: з дворища 20 гр. чиншу, маца хмелю ( – 20 гр.) і 12 яєць (½ гр.), с.Потік (Потічок коло Снятина), Будилів, Микулинці, Тулова (все на Пруті, недалеко Снятина); в с. Джурів маємо цифри відмінні (50 гр. чиншу разом з стацією і 1½ м[аци] хмелю, всього 80 ½ гр.). Своїм порядком маємо й тут датки з худоби (з яловицею за стацію) та роботу.

Осібну категорію становлять кілька сіл з дуже розвиненим пастушим характером (Рибне – на буковинській границі, Здвижин – теперішня Вижниця, Кути, й сюди ж почасти належать Топорівці – в теперішнім Городенськім, на р.Білолої). Люстрація пояснює, що в сих селах, положених межи вкритими лісом горами над Черемошем і іншими річками, люди дають дань відмінну від сіл на рівнині, бо вони овчарі і не відбувають роботи (nie zacziągaią; але що в дальшій описі овчарі становлять осібну категорію поруч «данників», що дають і хлібну дань, тож і вищесказані слова, мабуть, треба приложити лише до одної частини селянства, а те, мабуть, складалось таким чином з тяглих рільників і овчарів, що не промишляли рільництвом, а лише скотарством.

Данини рільників мають характер глибокої давнини: з дворища дають 3 куни, переложені вже, одначе, на гроші (куна = 20 гр.), 8 мац овса (= 96), 2 сири (= 2 гр.) і 2 курей (= 1 гр.); в селах, де господарською одиницею є вже півдворище, дають половину того. Овчарі дають від кождого стада одного барана (= 15 гр.), одну гуню (= 24 гр.), овечий сир (= 8 гр.) і попруг (= 2 гр.); з інших місць люстрації довідуємось, що стадо рахувалося в сто голів звичайно, але тут стадо є те ж, що господар, як видно з рахунків. Таким чином, обов’язки овчарів значно менші від обов’язків рільників, хоч би з півдворища (79½ гр. з півдворища і 49 гр. з овчара). В с.Топорівці (на границі Городенського пов[іту]) знаходимо ті самі податки для овчарів, але рільники платять інакше: по 2 золоті = 104 гр. Притім по сих селах знаходимо данину з худоби з стацією й роботи.

Таким чином, ми бачимо значні відміни щодо високості податку в ріжних селах Снятинщини: 40½ гр. з дворища (се minimum – села з хмелевою данню) і 159 гр. – maximum (села пастуші), або 144 гр. – як в групі з вівсяною данню й двома гривнями чиншу, 72 гр. – як в групі з вівсяною данню й гривнею чиншу. Що податок овчарів значно нижчий від рільників, я сказав вже; додам, що він, одначе, вищий від мінімального податку з дворища (49 гр. з овчарів 40½ гр. двор[ища] min[imum]).

Данина з худоби, як сказано, існує всюди: дають всюди десятий пень пчіл і двадцяту свиню річно; в дані воловій (поволовщині) є певна ріжниця; в деяких селах дають десятого вола на п’ятий рік, в деяких – на сьомий, чи, властиво, на шостий (сьомий виходить, коли порахуємо обидва крайні роки) – бо, рахуючи річний дохід з тієї данини, ділять її на шість. Побирання на п’ятий рік було, безперечно, новиною і ще не утерлось: інвентар 1565 – 1566 pp. пише сьомий рік, де люстрація пише п’ятий [«Жерела», т. 1., с. 16, в нотках]; характерно, що в державі Тенчинських всюди сьомий рік: ся новина, значить, стала уводитись в старостинських селах вже після того, як ті села вийшли з складу староства. Так само, видно, було новиною регулярне давання двадцятої свині: той же інвентар каже виразно, що за попередніх старостів брали свиней лише тоді, «як жер бував» , за право пасти свиней в королівських лісах, але тепер стало те річним регулярним датком [Ibid., с. 6, в нотках]: перехід не був трудним, бо, як зауважив люстратор, рідко коли трапляється рік, щоб на Буковині не вродив жер свинячий. Звичаю давати двадцятого барана в старостві не було, давали баранів лише овчарі.

Стація, що була спочатку випадковим датком – при приїзді в село старости чи іншого урядника, також майже скрізь втратила свій початковий характер і стала регулярним датком – громада річно дає одну яловицю стаційну (= 2 зл.). Лише в двох селах стація заховала більше свій початковий характер, хоч також стала вже регулярним річним датком – в Здвижині й Рожнові: в Рожнові давали від громади по дві маци жита й пшениці й по одній маці гороху й круп, давали горнець (flaskę) масла, ялівку й кабана доброго, «щоб був варт два злоті», і кождий господар осібно мав дати сир один, всього на 13 зл. 11 гр. (с. 18): очевидно, се є стація, хоч і не названа так в люстрації. В Здвижині давали менше: по курці від господаря й від громади яловицю й горнець масла (горнець масла давали ще в Кутах).

Села з цілком однаковими повинностями в певній мірі групуються й територіально. Се можна сказати, напр., про групу сіл пастуших (Рибне, Здвижин, Кути), що займають граничну полосу Черемошу; про групу сіл з вівсяною данню між Прутом та Черемошем (Залужжя, Княже, Дарашимів, Карлів); про групу сіл з хмелевою данню під Снятином (Потік, Будилів, Микулинці, Тулова); навіть про групу з 72-гр[ошовим] чиншем (Білолой, Красноставці, Воловці). Села з повинностями, що відріжняються певними відмінами, лежать одиноко, поза тими територіальними групами (Рожнів, Джурів, Підвисоке, Топорівці); виїмок становлять хіба Грушів (коли се є дійсно Грушів коло Стецевої) та Тучапи, бо відірвані від групи сіл з однаковими повинностями.

Коли, отже, територіальне сусідство відбивається однаковістю податків, то з другого боку – ся однакість не порушується переходом деяких сіл групи в державу приватну: напр., с.Карлів або с.Тулова перейшли в державу до Тенчинських, одначе мають податки однакові з іншими селами своїх груп; таким чином села Білолойського ключа Тенчинських (Білолой, Красноставці, Воловці, Топорівці, Тулова, Тучапи, Карлів, Джурів, Рожнів) представляють собою велику ріжнорідність в податках, бо належали до ріжних груп перед тим і припадково сполучені були в один ключ.

Я навмисне зоставив на кінець обов’язок роботи, бо за нього – що не можна його було на гроші докладно обрахувати – люстратори далеко не так докладно говорять, як за податки, тож тут більш, ніж в справі податків, може заходити непевність.

Найбільш розповсюджений тип – се означення певного числа днів на рік, що має тяглий селянин робити на старостинськім фільварку. Регулярна, щотижнева робота майже не існує, тільки в одному селі (Микулинці) знаходимо ми її: «Роблять два цілі дні на тиждень, а як не рано виходять, то роблять по три дні що їм скажуть, самі і худобою своєю» (с. 18). По декотрих селах [Потік, Будилів, Тулова] знаходимо обов’язок помагання в фільварчаних роботах на візвання: «Роблять на фільварку що і коли їм скажуть» (с. 15, 17, 34). Що дводенна робота виступає в одній групі з селами, де селяни зобов’язані такою необмеженою поміччю, – уважаючи на те, що обов’язки взагалі по тих селах однакові, можна догадуватись, що одне другого було варте: що така робота «коли і яку скажуть» значила майже те саме, що й дводенна тижнева робота; такий здогад потверджує грошова оплата роботи, яку ми подекуди стрічаємо: так, в Будилові, де існує така необмежена робота, двоє селян, відкуповуючись від роботи, дають по 2 зл. (удвох 4 зл.) і ту ж суму – 2 зл. дають селяни (троє) в Микулинцях, де існує дводенна тижнева робота [Будилів, Залужжя, Княже].

В селах з вівсяною данню ми знаходимо, де є означено, певні роботи: в одних селяни винні два дні косити й накошене сіно згребти й звезти, привезти одну колоду на будівлю й два вози дров до двору, поправляти – по можності – будування (очевидно – в дворі ж) і направляти млинську гать в своїм селі. В інших, окрім косовиці, приходить оранка й жнива – в Білолої: «Орати на яр три дні, на озимину (осібно три дні?), і то мають засіяти, заборонити і те, посіяне, в свій час на гумно припровадити (значить – зжати й звезти); в інших, знову, робота коло жнив означена днями: в Підвисокім, Ясенові та Голоскові повинні три дні косити (й те згромадити й звезти), два дні орати й два дні жати (розуміється притім – засіяти, заволочити, скласти й звезти); притім робота коло ставів (с. 12, 14).

В селах пастуших за роботу рільничу не згадується: «Кождий повинний дві колоди (drzewa) достачити до двору снятинського на будову й привезти дерева бондарського (на wszelakie naczynie – с. 20, drzewa bednarskiego со polrzeba – с. 22), але що на тім повинності не кінчились, натякає опись с.Кути: «Дві колоди до двору з дворища й інші повинності звичайні» (wedluk zwiczaiu); але чи то була якась хліборобська робота – годі сказати; уважаючи на високий чинш, можна думати, що в ньому була і викупна сума за роботу, хоч, знов, при мало що меншім чинші знаходимо роботу в [таких] селах, як Залужжя, Княже.

В одному селі (Підвисоке) виступає ще обов’язок кінної служби: «Повинні з підстаростою їхати на границю чи за іншою потребою, і щоб кождий мав доброго коня».

При деяких селах [Красноставці, Воловці, Рожнів, Грушів, Карлів, Джурів, Топорівці] не маємо відомостей про роботу, але про всі майже є вказівки, що робота рільнича там відбувалася [С. 26 (Грушів); с. 30 і 39 – про села держави Білолойської]. Придивляючись до означених обов’язків, бачимо, що взагалі в селах з однаковими податками й обов’язок роботи був або цілковито, або більш-менш однаковий [Цілком однакові: Залужжя – Княже – Дарашимів, Рибне – Здвижин – Кути, Потік – Будилів – Тулова (необмежована поміч) – сюди ж Микулинці (з 2-денною роботою)]; з того можна догадуватись, що в тих селах, про які ми не маємо відомостей, норма роботи була як неоднакова, то більш-менш подібна до інших сіл тієї групи.

Обов’язок роботи, як бачили, представляє значні ріжниці. Дводенна оранка з сівбою, жнивами й возовицею з дводенною (або триденною) косовицею далеко не дорівнює дводенній тижневій роботі, можна її хіба в половину того класти; ще менший обов’язок сіл пастуших (коли лише не було дійсно інших робіт).

Як рахувати дводенну тижневу роботу або обов’язкову поміч за 2 зл. (як то рахували дійсно), а ті обов’язкові роботи, разом з дровами, за 1 зл., то ріжниця максимального і мінімального обов’язку трохи зменшується: маємо для сіл з хмелевою данню 100½ гр.; для сіл з вівсяною данню й гривнею чиншу (Білолой etc.) 102 гр., хоч села з 2 гривнями чиншу треба тоді рахувати на 174 гр.; про села пастуші не кажу, бо трудно покластися на те означення роботи, що знаходимо в люстрації.

Крім того, прийде ще по кілька грошей з яловиці стаційної та датки за худобу й пчоли.

Загородники-підсусідки (в сьому старостві вони не розріжняються) трапляються в Снятинщині дуже в малому числі, лише в кількох селах, а то в групі сіл пастуших і ще в двох (Білолой і Грушів). В пастуших селах дають вони по одній куні (= 20 гр.), значить – коло 1/5 данини потужників (в Кутах ще сир і курку); чи відбували ще й які роботи, не знати. З інших сіл в одному платили 12 гр. чиншу, і більш нічого не сказано, в другому (Грушів) не дають ніякої данини, «тільки роблять що їм скажуть на фільварку потоцькім».

Примітки

Загальна схема сих мір така… – наведена автором схема мір збіжжя не може бути переведена на сучасну систему мір і ваги, оскільки, як видно з наведеного М.Грушевським аналізу, спостерігалися суттєві відмінності у реальній вазі однакової міри збіжжя залежно від староства [див. також: Lustracja województw Ruskiego, Podolskiego і Bеłzkiego… – Cz. I. – S. XLVI; Cz. II. – S. XVII].

… в Дрогобичі – 32… – помилка друку замість «в Стриї» [див. Жерела… – Т. 1. – С. 193, 218].

… (24 і 52)… – помилка друку замість «(26 і 52)».

… стація… – повинність утримання короля чи його урядників, що проїжджали через даний населений пункт, виступала у формі данини чи чиншу [Zajda A. Nazwy staropolskich powinności feudalnych danin і opłat (do 1600 roku). – S. 184].

… гp. – гривня (marca) – грошова одиниця, що дорівнює 48 грошам, на 18 грошів більше, ніж злотий (флорин).

…де селяни служать військову службу… – можливо, йдеться про селян-леманів, які після служби у війську мали більші земельні наділи [див.: Tymieniccki K. Lenna chłopskie czy prawo niemieckie (Rzecz z zakresu genezy form gospodarstwa czynszowego w Polsce średniowiecznej) // Roczniki Historyczne. – 1951 – 1952. – R. 20. – S. 59-120].

… яловиця… – грошовий еквівалент повинності складено в данину яловиці [Zajda A. Nazwy staropolskich powinności feudalnych danin і opłat (do 1600 roku). – S. 110-111].

… куни… – куна – різновид чиншу, що сплачувався куничими шкурками (Там само. – С. 120).

… гуню… – гуня – одяг з простої, товстої тканини, який носили горці (Горбачевский Н. Словарь древнего актового языка Северо-Западного края и Царства Польского. – Вильна, 1874. – С. 147).

… попруг… – підпруга.

Тенчинських… – йдеться про Анджея Тенчинського, снятинського старосту в 1552 – 1562 pp. [Sucheni-Grabowska A. Monarchia dwu ostatnich Jagiełłonów a ruch egzekucyjny. – Wrocław, 1974. – Cz. 1: Geneza egzekucji dóbr. – S. 247]

… «як жер бував»… – йдеться про податок, який називався жирове або жерове, – плату або данину (у жолудях, вівсі), що складалася селянами за право випускання «на жер» до дубових чи букових гаїв свиней [Zajda A. Nazwy staropolskich powinności feudalnych danin і opłat (do 1600 roku). – S. 206 – 207].

фільварок – господарство рільничого або рільничо-скотарського напряму, що виробляло продукцію переважно для збуту на ринку. У фільварку використовувалася панщинна або наймана праця. Фільварки утворювалися внаслідок вилучення частини селянських земель (там, де не було вільних). На чолі фільварку перебував урядник [Wyczański A. Studia nad folwarkiem szlacheckim w Polsce w latach 1500 – 1580. – Warszawa, 1960; Rusiński W. Drogi rozwojowe folwarku pańszczyznianego // Przegląd Historyczny. – 1956. – T. 47. – Zesz. 4. – S. 617-655].

… Голоскові… (с… 14) – вказана інформація щодо Голускова поміщена на с. 16 т. І «Жерел…», а не на с. 14, як зазначено в публікації.

підстароста – заступник старости, урядник, що призначався старостою для виконання його обов’язків під час відсутності чи хвороби. При вступі на уряд підстароста складав присягу. У зв’язку з тим, що в руках магнатів могли опинитися декілька староств, підстарости багатьох староств, особливо України й Коронної Русі, виконували обов’язки старост майже постійно [Góralski Z. Urzędy і godności w dawnej Polsce. – Warszawa, 1998. – S. 208].

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 256 – 262.