Світла й тіні

Михайло Грушевський

Неаполь гарний, се перший комплімент, який роблять йому, та майже й останній заразом. Vedi Napoli е poi mori, «подивися на Неаполь і вмри», каже старе прислів’я, яке й тепер повторяє любовно і пишно навіть хоч який бідний неаполітанин. І Неаполь з його околицею – бо в ній тут головне діло – справді гарний. Чи дивитися з моря на сей широкий залив, з амфітеатром горбів над ним, вінчаних замками і фортецями, на сей ланцюг міст, містечок і сіл, що йдуть усім побережжям, творячи, на далекий погляд, одно велетенське місто, що на кількадесят кілометрів іде вздовж цілої затоки, то здіймаючися також високими громадами домів угору на якомусь згір’ї, то повзучи вузенькою стежкою на побережжі.

Чи вийти на котрий горбок, якими так багата місцевість Неаполя, і звідти дивитися на се широке море домів міста, яке потім переходить в маленькі групи, розкидані серед зелених городів і виноградів, розбігається ними на побережжі, вистрілює в блакитне море своїми виступами, замками, молами своїх портів і тоне в його блакиті. Чи їхати берегом, любуючися змінами панорами з кождим виступом, з кождим поворотом берега, капризними контурами берегів, громадами домів, що в віддаленні міняють свій брудний, шаблоновий одностайний вид, набирають легкості й благородності в вигляді й своїми веселими – рожевими, червонавими, каштануватими тонами оживляють перспективу темно-зелених або сіро-зелених гір і різних сіро-блакитних та синіх тонів моря.

Лінія заливу дуже мальовнича; вона виступає кількома поменшими рогами й на двох кінцях далеко вибігає в море Мізенським і Соррентським півостровами, які продовжуються потім іще високими, гірськими островами – Прочідою, Іскією, Капрі. Берег кінчається групами гір – купою флегрейських вулканів на захід від Неаполя, Везувієм в центрі, Латарськими горами на пополуднє, на Соррентськім півострові. При такій різнорідності берега, міняючи пункти погляду, одержуєш все нові й нові комбінації, все нові перспективи – пересуваються виступи берегів, гірські верхи, острови, море міняє свої тони й колорит, й не можна налюбуватися на сі вічні переміни, як у калейдоскопі, сеї розкішної панорами, з переднім шляхом вілл, містечок, портів, оживленим рухом людським возів, трамваїв, човнів, кораблів.

Всередині місто далеко не гарне. Старий Неаполь, скуплений в сусідстві свого порту, представляє безконечний лабіринт незвичайно узьких і глибоко прорізаних уличок з високими чотири- й п’ятиповерховими домами, дуже однаковими і однотонними, без всякого архітектонічного інтересу. Сонце не сягає не тільки що споду, а й середини сих камінних шахт; тільки на площах, переважно, одначе, теж маленьких, можна без особливого напруження, не задираючи голови занадто сильно, побачити клапоть неба. Через таку незвичайну тісноту і сконцентрованість сього старого міста, яке займає все-таки добрих 5–6 квадр[атних] кілометрів, а до нього притикають нові квартали і сильно розкидані передмістя і присілки, Неаполь робить враження міста великого, більшого, ніж він в дійсності.

Властиво, місто має коло півмільйона мешканців, з передмістями коло 550 тис., і, одначе, робить враження міста більшого, ніж, напр., наша Одеса, хоч вона далеко людніша. В Італії Неаполь все ще найбільше місто – Рим не дігнав його ще на кількадесят тисяч. Але се першенство за Неаполем зістанеться, мабуть, недовго: за останні п’ятдесят літ він майже не зростає; в 1861 р. вже було в нім 517 тис., і за сі майже п’ятдесят літ не прибуло в нім і 10% людності.

Зате в значній мірі злетіла з Неаполя його стара репутація міста незвичайно брудного, смердючого, паразитського. Після сильної холери 1884 р. взялися сильно до оздоровлення міста – зробили добрі водопроводи, каналізацію, силкуються по можності розселити людність з тих тісних, нездорових міських кварталів на передмістя. Квартал св. Лючії, що вважався найбільш характеристичною сферою правдивого неаполітанського життя, з його безцеремонністю, лінню і брудом, тепер цілком розвалено, без сліду й останку, й на його місці будуються гігантські доми. Тільки ж вони призначені для «форестьєрів», заграничних людей, з сильними кишенями: для готелів, пансіонів і багатих помешкань, а біднота усувається переважно все в ті ж старі, тісні, вогкі й темні квартали, в ті бездонні, нездорові шахти.

Все ж Неаполь безперечно цивілізується. Любителі оригінального будуть жалувати за старим неаполітанським життям. Тих ляцоронів, що лежать догори черевом на сонці, поїдаючи макарони і ськаючися, вже трудно здибати в Неаполі. Неаполітанська тарантелла і такі інші спеціальності стають уже «фаховим» заняттям спеціальних маленьких труп, які волочаться по готелях, городах і представляють неаполітан. Але безцеремонності, паразитизму, гамору й крику і всякого іншого букета неаполітанського життя зістається і довго зістанеться ще досить не тільки в тісних уличках в сусідстві св. Лючії, що досі ще красуються густо декоровані розвішаним до сушення біллям, заставлені маленькими печами, де місцева людність варить свою страву, заповнені дітворою і всякою іншою публікою, зайнятою і нічим не зайнятою.

І по новим улицям нових кварталів дзвонять рано й вечір дзвіночками кози, йдучи з своїх міських помешкань на пашу; ідуть корови з телятами, а пастух з бляшаним відерцем на замовлення на кождім місці може вам корову подоїти й молоко свіже й не фальшоване продати. І, певне, не рідкістю зістаються сцени в тім роді, на яку наткнувся я на бічній, але також зовсім «новій улиці». «Строгого типу» матрона, незвичайно скоро й виразисто обертаючи язиком, скинула одним рухом з себе серед улиці пантофлі, вергла їх на голову якогось панка, що мав нещастя її прогнівати, потім назбирала тут же каміння й почала ним обкидати його, не виявляючи при тім зовсім ніякої надмірної афектації, одним словом проробляючи, очевидно, дуже звичайну сцену домашнього побуту.

Купи сміття, якими тепер засипуються неаполітанські улиці, будуть меншати. Район нових просторніших кварталів буде збільшатись. Будуть зменшуватися контингенти прошаків і всякого роду людей без заняття.

Але крикливим, незвичайно рухливим, гамірливим містом, тісним і темним, з характеристичним запахом італійського життя Неаполь зістанеться довго, стративши інтересну, яскраву характеристичність давнього життя, але й не перейшовши на звичайну цивілізовану стопу.

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 566 – 568.