5. Загородники

Михайло Грушевський

Терміни загородники й підсусідки (podsadkowie), самі по собі дещо відмінні, уживаються в люстраціях 1565 і 1570 р. і для Львівської королівщини як синоніми, в однаковім значенні, і ми даремно пробували б їх трактувати як осібні верстви (див., напр., с. 348) [Люстрація 1565 р. часом каже про загородників там, де люстрація 1570 р. знає лише підсусідків, і навпаки, пор., напр., в обох люстраціях села Білку, Скнилів, Гуменець. В такім же значенні уживає люстр[ація] 1565 р. часом назву «ogrodnik» – с. Демня, Туринка.]. Становище сього сільського пролетаріату було тут зовсім аналогічне з іншими королівщинами. На жаль, тільки тут ми не стрічаємо ближчих вказівок на їх економічне становище, які, хоч дуже загальні, мали ми все-таки, напр., для королівщини Сяноцької – про їх господарство рільне. Маємо переважно самі лише звістки про їх обов’язки.

На ustawicznei roboczie бачили ми загородників в Полтві й Замості; вони не давали ніяких данин і чиншів і мали невеликі ґрунти; люстр[ація] 1570 р. відрізняє в Полтві від них іще двох підсусідків, що не давали нічого й, мабуть, – не мали зовсім поля. Таких же загородників, обов’язаних лише до роботи, знаходимо в селах: Врочеві, Скнилові, Білці, Добрянах, Гуменці, Словиті, Полончі, Задвір’ї, Жадовичах. Сюди ж, очевидно, треба зачислити Ліски, де загородники «не дають нічого». Ближче означена великість панщини лише в Миклашові: загородники роблять два дні тижнево. В Скнилові один загородник відкупився від панщини 30-ма грошима (люстр[ація] 1570 p.), у Врочеві двох давали «za czinsz у za roboczizne» no гр. 18 (люстр[ація] 1565 p.).

В Знесінні селяни, сидячи на невеликих ґрунтах (люстр[ація] 1565 р. зве їх обшарами, люстр[ація] 1570 р. – нивками), давали по 5 гр. чиншу, по 1 гр. колядки й 1 гр. ральцю і робили роботу: «сі кмети, – оповідає люстр[ація] 1570 p., – коли були під зверхністю замковою, робили, що треба (самі, «szobą», або хіба худобою панською): возили пісок, цеглу для мурів, глину і т. ін., орали городи й пололи, косили луку, зв[ану] Czeracziczowicze, – на ній бувало сіна один стог на 10 кіп; тепер же роблять усе до двору воєводи руського (Сенявського, бо дані були йому в державу)». Сі селяни, очевидно, стояли самі на становищі загородників, але в тім же селі значаться ще осібно загородники, що в люстр[ації] 1565 р. дають по 5 гр., в люстр[ації] 1570 р. по 2½ гр. чиншу, й очевидно, – також робили панщину, а мусили різнитися хіба меншими ґрунтами від тих тяглих осадників свого села.

Грошеві чинші окрім сього села давали також загородники й по інших, а то:

в Демні – 3 гр. (один);

в Великополі, Стрільчі, Сухоріччі, Зелеві, Жорнищах, Туринці – по 6 гр.;

в Орташові – по 12 гр.;

в Підлісках – по 15 гр.

При тім звичайно не говориться про панщину, але її треба при тім розуміти. Згадується вона спеціально в двох селах: в Стрільчі загородники, окрім 6-грошевого чиншу, роблять два дні на тиждень, в Орташові, окрім 12-грошевого чиншу, «posluge wynni do dwora».

Отсе все, що міг я витягнути з тих джерел про економічне становище селян Львівської королівщини в середині XVI в.

Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 440 – 441.