До справи хронологічної зв’язі в Галицько-Волинській літописі
Михайло Грушевський
Кілька заміток до статті Б.Барвінського
Вищеподану розвідку д. Барвінського я знаю в кількох стадіях її оброблення, й мушу признати, що автор її старанно використовував мої замітки й старався з кождим разом можливо уникнути зроблених йому закидів. Ся остатня редакція стоїть значно вище від перших почерків праці. Та головна хиба її лежала вже в самім заложенні – що автор в інтерпретації й датуванні звістки Галицько-Волинської літописі виходив не від сеї літописі, але від комбінації австрійських подій, а що сій комбінації контекст Галицько-Волинської літописі не відповідав, тож він різними способами старався ослабити значення контекстної зв’язі літописі для хронологічних означень взагалі. Супроти сього, що тут в гру входить дуже важна справа – хронологічна вартість Галицько-Волинської літописі, одного з найважніших джерел нашої історії, тож на сю сторону звертав я увагу автора і в усних замітках, і в друкованих (див.: Записки, т. L, бібліогр[афія], с. 12), і тепер сю справу ще раз хочу піднести.
Автор спочатку хотів взагалі злегковажити хронологічну зв’язь подій Галицько-Волинської літописі: спочатку він приймає, що хронологізатор довільно переставляв події (нестійність сього погляду виказав я в рецензії: «Записки», [т.] L). Потім, опираючися на звісних словах літописця про брак у нього хронологічного порядку («Хронографу нужда єсть… овогда же писати в передняя, овогда же воступати в задняя»), автор висловляв гадку, що в літописі нема що взагалі шукати хронологічної зв’язі.
Супроти сього погляду, як він був висловлений в редакції праці, предложеній на засіданні історично-філософічної секції, мусив я, розуміється, також виступити, бо літописець каже тільки, що він не розложив подій в порядку років і під відповідними роками, в аналітичній схемі, але се зовсім не значить, що бракує у нього зовсім хронологічної зв’язі. Літописець, не даючи років, звичайно вказує порядок подій різними означеннями – як «потім», «перед тим», «по якимсь часі», «того ж року», «на другий рік» і т.д., і їх не можна a priori легковажити.
Що лишилося б з літописі, якби не маючи років, ще й такі хронологічні означення схотіли б ми викинути? Наведені слова літописця кажуть тільки, що він, для прагматичності, часом згадував при певних подіях попередніх факти, або заходив в пізніші, але в переважній більшості він означає се тими хронологічними вказівками, і їх можна лишити на боці, хіба виказавши помилку літописця або пізнішу вставку, що розриває первісну хронологічну зв’язь.
Почасти так собі поступив автор супроти моїх заміток. Але при тім він не рішився розпрощатися з своєю попередньою аргументацією зовсім. Висловивши гадку (с. 7), що слова «въ то же лѣто» в початку оповідань про литовські події належать не до з’їзду Данила з Белею, а до походу на ятвягів (Іпат., с. 540), то значить – признавши з’їзд з Белею вставкою (автор того не каже виразно, але се одинокий логічний вихід), д. Б[арвінський] все-таки твердить, що літописець в своїх словах про спосіб писання хронографів признається до нарушень хронології: він, мовляв, дає ними до пізнання, «що подавав ранішу подію пізніше, а пізнішу скорше, ніж повинен», і на сій підставі д. Б[арвінський] хоче взагалі позбавити значення хронологічні вказівки літописі.
На доказ він вказує на оповідання про австрійські події, що в хронологічній схемі Іпатського кодексу стоять тепер під р. 1252, 1254 і 1257, та події зібрані під р. 1235. Та тут автор мішає знову докупи дві речі: розміщення не в хронологічнім порядку й нарушения хронологічної зв’язі. Під р. 1252 і 1254 літописець заходить «в передняя і задняя», але означає се хронологічними чи стилістичними вказівками, так що сі оповідання власне можуть якраз ілюструвати цінність сих вказівок. Під р. 1257 слово «потом» означає не хронологічний, тільки стилістичний перехід, а на значення оповідання в розвою подій вказує літописець кінцевими словами (див. мою «Хронологію Гал[ицько]-Волинської літописі», с. 39).
Під р. 1235 хронологічної плутанини зовсім нема так багато, як здається автору (див. мою «Хронологію», с. 27 [До речі, поправляю друкарську похибку на с. 27, рядок 3 зверху: треба читати замість 1236 рік 1237.], тільки «и потомъ» на с. 517, рядок 20, не відповідає хронології, і його треба розуміти або за перехід стилістичний, або прикладати не до вступних фраз, а до дальшого оповідання, отже припускати лиху стилізацію, яка нерідко трапляється в сій літописі.
Ся стилізація нераз ставить в дуже трудне становище й інтерпретатора, й хронологізатора, але через те махнути рукою чи на стилістичну зв’язь, чи на хронологічні вказівки літописця було б малодушністю для дослідника зовсім невідповідною. В моїй хронологічній аналізі немало було піднесено таких трудних місць; але річ дослідника – розплутати сі трудності, а не махнути рукою й позбавити себе тих історичних вказівок, які джерело може дати.
Отже наведені автором приклади зовсім не дають права легковажити хронологічні вказівки літописі, а показують, що деякі загальніші вирази, як «потомъ», місцями не відповідають хронологічним відносинам фактів. Без порівняння більше, одначе, можна вказати таких місць, де сі й подібні вказівки відносинам фактів відповідають [Непотрібно тільки покликується він на події, описані під р. 1235, мовби на аналогію.].
Тож в кождім поодинокім випадку, відкидаючи таку вказівку, можна зробити се гіпотетично, а як категорично, то на підставі сильних доводів, тим більше, коли маємо до діла не з таким загальним означенням, а з зовсім докладним «въ то же лѣто», як по тексті про з’їзд Данила з Белею, що інтерпретує автор. Його позбутися відкликом до наведених автором інших місць літописі не можна, а треба натомість: або довести якимись стилістичними чи хронологічними фактами існування вставки, що розірвала первісний контекст (автор сього не зробив, хоч, видко, думав про такий вихід), або доказати, що в даній літописсю хронологічній зв’язі є рішуча помилка. Автор ані сього, ані того аргументу не розвинув, припускає нібито вставку, а головну вагу кладе на малозначність хронологічних вказівок літописі взагалі.
Ся методологічна сторона, зв’язана з загальною справою хронологічної вартості Галицько-Волинської літописі, головно змусила мене до написання сих заміток. Сама хронологічна дедукція автора не має такого загальнішого значення; але що вона має на меті поправити одну з дат в моїй хронологізації Галицько-Волинської літописі, то мушу коротенько і про неї згадати.
Як будь, я дуже радий всяким поправкам і провіренням моєї хронологічної схеми, та не думаю, щоб д. Барвінському удалося знайти певнішу дату для з’їзду Данила з Белею, ніж поставлена проф. Дашкевичом і мною. Полишаючи навіть на боці трудність в хронологічнім означенні сього епізоду («въ то же лѣто»), д. Б[арвінськ]им зовсім не усунену, інтерпретація його стрічається з різними трудностями:
Авторові приходиться прийняти, що літописець зігнорував володіння Германа баденського в Відні.
Прийнявши «німецьких» послів за відпоручників чеського короля, прийшлося йому штучними гіпотезами толкувати, як опинився між ними «воєвода царев», припускати, що був то Оттон баварський, похибкою названий цісарським намісником у літописця, і що він укладав якусь, з історії незвісну, коаліцію з королями угорським і чеським.
При хронології д. Барвінського арцибіскуп сольногородський мусив на наказ чеського короля кинути розпочатий похід і їхати в посольство.
Прийнявши ідентичність записки мон[астиря] св. Хреста з оповіданням Галицько-Волинської] літописі [Се ідентичність тільки гіпотетична, хоч автор раз зве її гіпотетичною, іншим разом бере за річ певну й будує на ній дальші виводи.], мусить д. Б[арвінський] представляти, що полагодивши справу з Белею й намовивши його до виходу з австрійських земель (як у записці [монастиря] св. Хреста), посли чеського короля потім їхали з ним до Прешбурґа [Ідентифікування літописної Пожги з Прешбурґом також лише гіпотетичне, хоч автор уважає його певним; Пожга і Позон не те саме, й автор мусив би ще пошукати доказів на те, що літописець Пожгою назвав Позон.], без певної причини, лише аби міг там їх бачити Данило.
Аргументи, наведені д. Б[арвінським] против дати 1248 p., зовсім не так сильні, аби виключити її можливість. Що перед 1250 р. ми не знаємо про похід Белі на Австрію, се не виключає можливості, що він вибрався був, напр., в 1248 p., походом, але посольство австрійських панів відвернуло сей похід, Беля вернувся від границі, й тому сей упланований ним похід не був записаний літописцями австрійськими чи угорськими.
Посольство, в інтересах безпечності австрійських земель, могло бути зложене не конче з самих сторонників цісаря: локальні інтереси могли зробити таку комбінацію, що, крім угорського намісника, взяв в нім участь один князь з противної партії – архиепископ сольногородський, незалежно від свого партійного становища. З рештою літом 1248 р. в Чехії була така буря – повстання Отокара против В’ячеслава, що чеські партизани в Австрії могли всіляке становище займати супротив того чи сього, чеського короля чи його сина [Автор ще збиває мою інтерпретацію слова уже. Я не прив’язував зовсім такого значення сьому слову в рішенні питання, як думає автор; слово се може мати різні значення, і в данім контексті (а з контексту все треба виходити), таки далі правдоподібнішим уважаю те значення, як я прийняв.].
Отже д. Б[арвінський] против заквестіонованого ним розв’язання галицької звістки поставив інше, яке, невважаючи на чималу працю, вложену в його студію, й старанне оброблення, може бути не менше, коли не більше заквестіоноване також. Але перше розв’язання має за собою контекст Галицько-Волинської літописі, а друге – против себе таку виразну вказівку тексту, як «въ то же лѣто». В сім дуже важна різниця.
Примітки
Публікується за виданням: Грушевський М. До справи хронологічної зв’язі в Галицько-Волинській літописі. Кілька заміток до статті Б.Барвінського // ЗНТШ. – Львів, 1903. – Т. LII. – Кн. II. – С. 1 – 5.
…вищеподану розвідку д. Барвінського – Барвінський Богдан Олександрович (1880 – 1958) – український історик, дійсний член НТШ. Основні праці: «Історичний розвій імени українсько-руського народу» (1909), «Крайовий архів актів ґродських і земських у Львові» (1917). Йдеться про його статтю: Прешбурський з’їзд в справі спадщини по Бабенберґах (Причинок до історії великого австрійського безкоролів’я)»// ЗНТШ. – Львів, 1903. – Т. LII. – С. 1 – 27.
… нестійність сього погляду виказав я в рецензії: «Записки», [т.] L) – йдеться про рецензію М.Грушевського на розвідку Б.Барвінського «З’їзд галицького князя Данила з угорським королем Белою IV в Прешбурзі 1250 р. (історично-критична аналіза)». – Львів, 1901. – 18 с. (відбитка з часопису «Руслан»), опубліковану в 50 томі «ЗНТШ», с. 12 – 13.
Я.Книш
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 388 – 391.