[Рец.] Архиератикон киевской митрополии с половины XIV столетия
Михайло Грушевський
по списку с конца XVI столетия, описал и изъяснил А.С.Петрушевич. Льв[ів], 1901, ст. 17+11 (відбитка з "Богословского вестника" за р. 1900 і 1901)
Під сим титулом видав о[тець] Петрушевич три виїмки з архієратикону чи архієрейського служебника XVI в. з бібліотеки митр[ополита] А.Шептицького: «Указ, како подобает избирати годных на священство», «Устав, како достоин (sic) избирати епископа» і «исповедание» єпископа при постановленні.
Рукопись, як показує формуляр антімінса в кінці її, була переписана чи уживана (бо видавець не каже, чи сей формуляр писаний одною рукою з цілим служебником) при Луцькій катедрі, за часів Кирила Терлецького. Чин поставлення священиків ідентичний з звісними чинами Синодальної бібліотеки, н[а]пр., пор. ч. 366, з XVI в., описане в «Описаний рукописей Синодальной библиотеки», III, ч. 1, с. 100–102 і використане у м[итрополита] Макарія («История рус[ской] церкви», IX, с. 298–299), і виданий в цілості текст з тої ж бібліотеки 331 (558), з кінця XV в. в «Рус[ской] истор[ической] биб[лиотеке]», VI, ч. 131, – чин поставлення єпископа ідентичний з виданим в «Актах археогр[афической] экспедиции», І, ч. 375, і з іншого кодексу – в «Русской исторической библ[иотеке]», VI, ч. 52, – се українська версія того ж чину, тільки ісповідання має звісну відміну – пропущено латинів між єретиками, як і в ісповіданні, описанім з збірника Синод[альної] бібліотеки, ч. 331 в «Описаний рукоп[исей] С[инодальной] библ[иотеки]», III, ч. 2, с 768.
Як бачимо з того, публікація о[тця] Петрушевича малоінтересна; властиво, одинока інтересна вказівка, що поруч із змодифікованим чином поставлення єпископа, де пропущено церемонію вибору трьох кандидатів собором єпископів, на Україні ще в XVI в. уживалися служебники без сеї зміни – хоч тоді сей вибір кандидатів на практиці не уживався, став давно вже архаїзмом.
Публікація ся, зроблена найбільшим авторитетом серед галицького духовенства, в науковім органі того ж духовенства, служить ілюстрацією, як мало звісно в сих кругах зроблено дотепер для історії нашої церкви. Видавець, публікуючи свої виривки, не підозріває, що має до діла з речами давно звісними, публікованими, описаними і в науковій літературі давно використаними, та висловляє бажання, аби були віднайдені ще інші відписи цих устав. Застановляючися над чином вибору єпископа, пише він:
«Замечательно, что при вышеописанном избрании и постановлении епископа… действуют сами только митрополит с собравшимися епископами»,
і нема мови про участь князів, хоч вони
«по свидетельству истории, начиная с XIII столетия, при избрании русских митрополитов и епископов, самое большое влияние имели».
В дійсності нічого тут нема дивного, бо в уставі бачимо порядок, запроваджений в першій пол[овині] XIV в., мабуть, м[итрополитом] Теогностом (на його часи, як справедливо думає й о[тець] Петрушевич, припадає редакція сеї устави) – порядок сей звісний давно з протоколів єпископських поставлень за Теогноста (див. про се все хоч би в моїй «Історії України-Руси», т. IІІ, с. 309 і примітка до неї).
В кінці здогади й поправки імен єретиків, вичислених в ісповіданні, не задали б праці о[тцю] Петрушевичу, якби він був заглянув на с. 768, т. ІІ, ч. 3 «Описания рук[описей] Син[одальной] библ[иотеки]» – там вони подані в поправній формі, й не треба б було в Пантевгені здогадуватися аж до Девгенія звісної повісті.
Примітки
Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1903. – Т. 54. – Кн. 4. – С. 11 – 13 (Бібліографія).
Автограф зберігається в: ЦДІАЛ України. – Ф. 401, оп. 1, спр. 45, арк. 103–105. Підпис: М.Грушевський.
…митр. Л.Шептицького… – митрополит Андрей Шептицький (1865–1944) – восьмий (після відновлення Галицької митрополії в 1808 p.). Митрополит Української греко-католицької церкви. Вступив на владичий престол митрополита Галицького, архієпископа Львівського і єпископа Кам’янця-Подільського у 1901 р.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 252 – 253.