Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Кінто Міхако

Михайло Грушевський

Кінто Міхако – але ж ви й не знаєте, що таке кінто? Чкайте, як зможу, розкажу вам. Дуже мене заздрість бере, згадуючи д[обродія] Гюго й єго розповідки про паризького гамена – от дав Бог чоловіку талан, що й про що хочеш буде оповідати од світу й до світу. Кінто не меньчої вартий розправи, як гамен, але, не маючи кебети великого ватажка «розхристаних» письмовців, мушу здовольнитися кілько листочками замість сотні їх.

Кожне місто велике й старе має й своїх власних, з инчими не схожих, людей – тальянські міста – лацароні, у Тифлизі, місті теж старому, хоч і не так славутнему, теж є свої власні необичні люде – це тихлизькі кінто. Це цілий маленький город із своїми звичаями, із [далі тексту на аркуші немає].


Примітки

Перша публікація – за автографом: ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 261. – Арк. 64.

Датуємо приблизно 1884 – 1885 рр. Окрім особливостей почерку та мови, аргументом у такому датуванні також виступає зміст цього уривка, де про В.Гюго автор говорить як про живого класика. В.Гюго помер 22 травня 1885 р.

Кінто – так називали у Грузії чоловіка, який займався торгівлею, а часто й узагалі не мав певного заняття, своєрідний представник люмпен-пролетаріату. Як правило, жартівник і пройдисвіт, завсідник тифліських духанів (місцевих трактирів).

згадуючи д[обродія]Гюго й єго розповідки про паризького гамена… – М. Грушевський наводить паралель з персонажем роману В.Гюго «Знедолені», де в третій частині змальовано образ типового паризького вуличного хлопчака (їх називали гаменами) Гавроша. Життя Гавроша є частинкою народного життя, цей образ дає змогу авторові проаналізувати соціальні витоки й характерні риси цілої верстви міського люду. Епізоди з життя Гавроша настільки виразні, мають таке велике виховне значення, що у видавців практикується видання їх окремою книгою. Зібрані разом, вони мають форму завершеної повісті й адресовані маленьким читачам, яким ще недоступний роман-епопея в цілому.

великого ватажка «розхристаних» письмовців… – тобто знаменитого французького письменника Віктора Гюго, який був найвидатнішим представником європейського романтизму. Основні принципи цієї на той час нової течії мистецтва він виклав у передмові до драми «Кромвель» (1827). «Немає ні правил, ні зразків, точніше, немає інших правил, окрім загальних законів природи, які панують над усім мистецтвом, і часткових законів для кожного твору, які випливають з вимог, властивих кожному сюжетові», – писав В.Гюго. Через це, зокрема, М.Грушевський називає романтиків «розхристаними».

…тальянські міста – лацароні…– презирлива назва люмпен-пролетарської верстви у Південній Італії, насамперед у Неаполі, які жили просто неба, заробляли на хліб різними дрібними промислами, але переважно були лінивими неробами.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2011 р., т. 12, с. 366.