6. Шляхта тікає з України
Михайло Грушевський
Нарешті сніг зник, все зацвіло, київські гори заквітчалися білими вишневими, грушевими, яблуневими садками. Настуся поралася в садку, готуючи грядки на квіти. То був чудесний квітничок, як рідко в якої панночки можна було подибати в тодішнім Київі: було тут багато гвоздиків, рути й улюбленого в ті часи шафрану. Настуся кохалася в сім квітничку й просторому саді, де було багато вишень, морелів, горіхів, шовковиці, а за ними довгими рядами стреміли виноградні лози. Але тепер робота в садку її дуже мало тішила. Четвертий місяць доходив, як зник Грицько; і від нього не було ніякої вісті, їй було так сумно й похмуро, а навколо все сміялось і веселилось, спішилося жити й тішитися життям.
Та й не сама Настуся пускала проз очі весняну красу. Вісті, що приходили з коронного війська, все більше непокоїли польську шляхту, а з ними й усіх заможніших і «статечніших». По тім великім поході чекали йно вісті про взяття у неволю Хмельницького, а натомість по Вознесінню розійшлася чутка, що польське військо пропало. Ніхто тому не вірив, але дійсно за кілька днів прийшла докладніша вістка, що реєстрові козаки прилучилися до Хмельницького, що передове польське військо знищено, що гетьмани відступають, а на Зелені Свята як грім грянула новина, що й головне польське військо загинуло в Гороховій діброві під Корсунем, і обидва гетьмани поїхали в татарську неволю.
Відколи світ світом не пам’ятали люди нічого такого! Вся та зневажена, пригноблена Русь підіймала голову, натомість на шляхту напав страшенний переляк. По знищенню коронного війська під Корсунем зісталися без усякої оборони проти козацького війська всі, кому тієї оборони було треба.
Скоро наспіла вість про Корсунщину, шляхта почала пакуватись на вози з жінками та дітьми, покинувши свої замочки по містечках і селах. Дійсно, треба було спішитись. На Задніпрянщині нарід рушився скрізь, так що Вишневецький з своїм полком не міг пробитися до Київа й мусив відступати на північ. Щодня доходили звістки, що там або там зібралися «своєвільні купи», порізали жидів і шляхту; перестрашена публіка немилосердно побільшала ще всі вісті, хоч вони справді й без того були страшні.
В Київ наз’їздилося багато шляхти з околиці та шукали собі захисту по монастирях латинських, а особливо православних, ховаючися від київської «черні», що недвозначно показувала співчуття до козаків. По Київу кружили іронічні вірші, уложені місцевими «літератами» про польське військо і його провідників:
Коториї прийшли Хмельницького аби піймали,
Сами в неволю у султанську впали,
Поїхали бучно до Криму ридвани –
З совітниками обоє гетьмани…
Або знов інші, на взір народної пісні:
Висипався Хміль із міха
І наробив ляхам лиха,
Показав їм розуму,
Вивернув дідчу думу…
Але все, що було молодшого, завзятішого, не задовольняючись ролею глядача, тікало до війська.
Одного дуже красного майового ранку отець префект Братської академії прийшов до отця ректора з сумною новиною, що на старшім курсі лишилося лише трьох спудеїв, і то калікуваті; решта повтікали, очевидно – до війська. На сеє отець Гизель, чоловік завзятий і великий український патріот, хоч з роду німець, сказав:
– Що ж, отче, може, вони тепер там і потрібніші!
Взагалі київське духовенство дивилося на козацтво більше, як на оборонців віри й рущини, хоч як люди «статочні», не без того, щоб не боялись своєвільної шарпанини. Отець Кирил поглядав на свої книги й потішав себе думкою, що того вже скарбу козаки не рушать.
Примітки
Кварцяне військо – наймане військо у Речі Посполитій XVI–XVIII ст. Вперше створене в Королівстві Польському в 1562 p., його використовували переважно для охорони державних кордонів і придушення народних повстань. Кварцяне військо утримувалося за рахунок четвертої частини (кварти) прибутків від королівських маєтків, звідси і його назва. Значна частина кварцяного війська (4–6 тис. солдатів) була зосереджена в селах і містах України.
… обидва гетьмани мали йти з військом – у Речі Посполитій головнокомандувач армією Польського королівства (Корони) мав титул великого гетьмана коронного, а його заступник – польного гетьмана коронного. В мирний час великий гетьман зазвичай знаходився при дворі, займався адміністративними питаннями та стратегічним керуванням, а польний гетьман знаходився «в полі» (звідки й виникла назва), командував незначними операціями, охороною кордонів. У час, про який йдеться (1648 рік), великим коронним гетьманом був Микола Потоцький (займав цю посаду у 1646–1651 рр.), польним – Мартин Калиновський (1646–1652).
Великдень був того року ранній… – у 1648 р. Великдень за старим стилем був 2 квітня.
Вознесіння – одне з дванадесятих церковних свят, яке відзначають на 40-й день після Пасхи. В основі його – євангельський переказ про воскресіння Ісуса Христа та вознесіння Його через 40 днів після смерті на небо. У 1648 р. це свято припало на 11 травня.
… передове польське військо знищено, що гетьмани відступають… – щоб ліквідувати повстання, у квітні 1648 р. уряд Речі Посполитої вислав 30-тисячне військо проти Хмельницького. Не сподіваючись поважніших труднощів, польські полководці поділили свої сили, і це була велика тактична помилка. Близько 10 тис. повстанців оточили польський 6-тисячний авангард на чолі з сином великого коронного гетьмана Стефаном Потоцьким (1624–1648) під Жовтими Водами і 16 травня 1648 р. знищили його.
… а на Зелені Свята… – Зеленими Святами називають три дні перед Трійцею, яка у 1648 р. була 21 травня, і три дні після неї.
… як грім грянула новина, що й головне польське військо загинуло в Гороховій діброві під Корсунем… – керівники польського війська, налякані чутками про велику чисельність татарської кінноти у складі загонів Хмельницького, вирішили відступити від Корсуня на Богуслав. Завдяки козацькому розвідникові Хмельницький та його полковники знали про плани ворога і внаслідок стратегічного маневру козаків і татарських загонів польське військо опинилося у дуже незручному для ведення бою урочищі Горохова Діброва (поблизу с. Виграїв за 14 км від Корсуня). 26 травня 1648 р. під Корсунем Хмельницький з кримцями розгромив головне польське військо. Переважна більшість солдат противника загинула. До полону потрапили 80 великих вельмож разом із гетьманами Потоцьким і Калиновським, 127 офіцерів, 8520 жовнірів. Козаки захопили обоз, 41 гармату, багато вогнепальної і холодної зброї, військові припаси. Татарська кіннота переслідувала втікачів понад 30 км. З усього війська від полону й загибелі врятувалося тільки 1,5 тисячі чоловік.
На Задніпрянщині нарід рушився скрізь, так що Вишневецький… – після визначних перемог Хмельницького по всій Україні розгорілася війна між українськими козацько-селянськими і польськими шляхетськими загонами. Жорстокі бої відбулися на Правобережжі влітку 1648 р. між загонами полковника Максима Кривоноса (?–1648) і шляхетськими частинами під проводом князя Яреми (Єремії–Михайла) Вишневецького (1612–1651).
З совітниками обоє гетьмани… – цитується автентичний анонімний твір XVII ст. Його повний текст:
Которії прийшли, Хмельницького аби поймали,
Самі в неволю у султанську впали –
Поїхали бучно до Криму ридвани
З совітниками обоє польськії гетьмани.
А вози скарбовії козакам зостали.
Аби з них худобу свою полатали.
Хотіли ляхи з козаків славу мати,
Аже Бог дав тому, хто ся рад смиряти.
Той вознес нині смиренних русаков,
Гордих же з престолов низложи поляков,
Богатих тщих [!] в рубищі одпустив до Криму,
Хотівших руську вольность наклонить до Риму.
Цей текст з низкою інших поезій був уміщений у літописі Григорія Грабянки (вперше опублікований у 1793 р.), тому дослідники припускають його можливе авторство.
… Вивернув дідчу думу… – цитується початок однієї з найпопулярніших народних пісень про Хмельниччину, варіанти якої виконували кобзарі впродовж кількох століть після описуваних подій. Публікувалася у кн.: Исторические песни малорусского народа с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова. – Т. II. – Вып. 1: Песни о борьбе с поляками при Богдане Хмельницком. – К., 1875. – С. 135–136.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 112 – 114.