Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

11. Хмельницький Грицьковим сватом

Михайло Грушевський

Піщенко по приїзді до Київа мав багато роботи в гетьманській канцелярії. Виговський поїхав на Різдвяні свята додому; роз’їхалися й деякі інші «літерати». Тим часом Хмельницький вів доста велику кореспонденцію і проволоки вона не терпіла. Тож і другого дня Різдва Піщенко перед Службою Божою прийшов до воєводської палати на замку, де жив тепер Хмельницький, до роботи. Хмельницький пізно вернувся звечора від патріарха, у котрого часто бував сі дні й довго просиджував, і Грицько, не ждучи його виходу, приладився до роботи. Хмельницький дійсно вийшов до його аж перед самим богослуженням.

– Гаразд, синашу, – привітав він Грицька, – що ти вже коло роботи, а я заспав – засидівся у панотця, аби ти чого злого не подумав.

Хмельницький був веселий і говіркий, що часто бувало з ним в сі останні дні. Він взагалі переживав, видко, якісь важні внутрішні переміни, часто задумувавсь, а знов бував балакучий, в якімсь піднесенім настрою. Се толкували головно впливом розмов з патріархом, чоловіком дуже освіченим, з широким політичним світоглядом.

Грицько почав здавати гетьманові справи з своєї кореспонденції, але Хмельницький перебив його:

– Але що ти виглядаєш якось сумно, мовби що загубив? Признавайся!

– Та я нічого…

– Кажи кому іншому! Що тобі сталося?

– Та сором ніби сказати, батьку! За дівчиною тужу.

– От тобі на! Нехай вона за тобою тужить, а не ти за нею.

– Та й вона тужить… – і Грицько оповів цілу історію, як вони любилися з Настусею, і як отець Кирил нагло змінився до його, постановивши, що не віддасть доньки за козака.

– Прозивається Кирило Іванович? Та я його знаю гай-гай ще відколи!

– Може бути! Він теж казав, що вас знав!

– То в його одна донька? Гаразд, я вже знаю. А тобі кажу, що все се вийде на добре, – як мене знаєш! А тим часом не журись, і по служенію ото допиши.

Грицько, хоч не давав особливого значення словам Хмельницького, трохи, одначе, потішений був, поділивши своє сердечне горе з кимсь іншим.

Другого дня – на св. Федора Начертаного Хмельницький святкував свої іменини. На служенію патріарх причащав його, і взагалі показана була йому всяка можлива честь. По служенію Хмельницький приймав у себе в воєводській палаті патріарха, митрополита, важніше духовенство, значніше міщанство. Се було щось посереднє між обідом і перекускою: подали горілки і при них – солодкі закуски, пампушки з часником – на фундамент, далі особливу якусь яєчню з різними травами, якої теперешні господині зовсім не знають, залиту мигдалевим оршадом рибу-осетрину з шафрановим, улюбленим в ті часи, соусом; пили горілки, мед, пиво й різні вина – і привезені, й місцеві: в Київі тоді було багато винограду, особливо на монастирських і церковних ґрунтах.

Коли встали з-за столу, Хмельницький спитав між іншим митрополита:

– Щоб не забути: чи є, отче, може, тут з вами Матербозький протопоп?

– Єсть, а може, маєте що до нього?

– Маю, якби ви були ласкаві мені його показати? Я його колись знав, та не пізнав би вже в лице.

Митрополит покликав до себе отця Кирила.

– От вже б не пізнав ніяк вас, панотче! – сказав до його гетьман, коли він надійшов.

– Чим можу служити ясновельможному? – запитав отець Кирил, поклонившись гетьманові.

– Маю до вас, отче, орудку, та не знаю, коли б мені з нею до вас можна було звернутися.

– Кожного часу готовий я, коли чим можу служити.

– Е, то орудка немала, треба її докладно розібрати. Коли вам добре, то я до вас зайду завтра по служенію.

Отець Кирил заявив свою готовість прийняти у себе гетьмана й відійшов, ломлячи голову над тим, як його приймати, такого несподіваного й важного гостя, а ще більше – що б то могла бути за «немала орудка». По довгих міркуваннях прийшов він до дуже невеселої гадки, що, мабуть, гетьман, осівшись в замку на Киселівці, потребує тих Матербозьких ґрунтів, що на Щекавиці. І, вернувши додому, отець Кирил почав витягати старі акти, на яких оперті були права Матербозької церкви на ґрунти, аби боронити її права перед ясновельможним гостем.


Примітки

Другого дня – на св. Федора Начертаного Хмельницький святкував свої іменини – тобто 27 грудня за старим стилем.

мабуть гетьман, осівшись в замку на Киселівці… – Замкова гора, Хоревиця, Киселівка, Флорівська (або Фролівська) гора – історична місцевість Києва на правому, високому березі Дніпра з крутими схилами. Розташована між Старокиївською горою, Щекавицею, Гончарами і Кожум’яками – з одного боку та власне Подолом – з іншого. У 1370–1380-ті роки, коли Поділ став центром Києва, на Замковій горі був споруджений дерев’яний замок литовського воєводи. У 1482 р. під час навали кримського хана Менглі-Гірея замок був спалений, а близько 1532–1545 рр. – відновлений та перебудований. Киселівкою гору стали називати у середині XVII ст. за іменем Адама Киселя, який був київським воєводою в 1649-1653 рр.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 118 – 120.