2. Протопоп Кирило і його донька Настя

Михайло Грушевський

Як сказано було вже на початку сієї достовірної історії, отець Кирил Іванович, або Кирило Матербозький, як говорилося у Київі, запросив Грицька Піщенка до себе на неділю у гостину. Небіжчик старий Піщенко був якийсь колега отця Кирила, чи сусіда – того вже за давнім часом докладно дійти не можна. Досить того, що відколи Грицько з’явився у Братському монастирі, забирав його отець Кирил від часу до часу до себе на свята, і Грицько уганяв тоді з мало що молодшою від нього Настусею по чудовому садку попівства.

Відстоявши Службу Божу й відпросившись у отця префекта, Грицько в святочнім убранню – новій довгій чемері, опоясаній добрим поясом, з киреєю поверх неї, в новій шапці з оксамитним верхом і для повної туалети – з вишиваною шовком хусткою за поясом (подарунком Настусі), попростував до отця Кирила.

Домок, де жив протопоп, стояв зараз за Успенською церквою, чи Старою катедрою, як тоді казали. До року 1633, коли небіжчик Могила, відібравши від уніатів Св. Софію, переніс туди свою катедру, Успенська церква була якийсь час катедральною: коли 1613 р. уніати «ґвалтовне» забрали у православних Св. Софію, київська громада «за привілеєм великого короля Жиґимонта», поручила київському будівничому волоху Себастіану Брачі переробити якнайспішніше старинну, ще з князівських часів, і велику, але опущену церкву Успенія, – «бо опала й ошарпалася била вельми і розвалялася».

Тоді протягом півчетверта місяця розкидано верхи муру, «по верхніє окна», побудували його наново, поставили баню й укрили, так що можна було Службу правити. Тож і по перенесенню катедри до Св. Софії Успенська церква звалася катедрою й була найліпшою парафією в Київі: до попівства належало чимало крамниць на ринку, на котрім стояла Успенська церква, а ґрунт займав цілу Щекавицьку гору, що надав церкві ще небіжчик воєвода Костянтин Острозький, і тут ще попередники отця Кирила завели чудесні сади й городи.

Сам отець Кирил був великий книжник, але не великий господар. В своїм часі він був улюбленим учеником Іова Борецького, тодішнього ректора Братської школи, пізнішого митрополита, і намірявся віддатися науковій і зв’язаній з тим духовній діяльності, забирався до постриження, аж разом всі сі плани розбили чорні брови дівчини, доньки тодішнього бурмістра київського пана Матвія Мачохи. Кирило пробував перемогти себе, на цілі місяці тікав з Київа, мучився і сох і, нарешті, стративши надію перебороти своє серце, махнув рукою на свої плани й оповів свою біду Борецькому.

«Милостивець і меценат» братських спудеїв (так названий він в написі на гробі), пожалкувавши над страченими почасти надіями, визвавсь, одначе, сам висватати своєму улюбленцю пишну патриціанку. Йому пощастило, і за кілька місяців Кирило Іванович вже празнував своє весілля, а невдовзі висвячений був на священика. Іов, ставши митрополитом, приділив його до катедри, а по смерті тодішнього протопопа отець Кирил зістався при сій церкві протопопом.

Кирило, закинувши гадки про монашество, не закинув своїх наукових інтересів. Він уславився в Київі як дуже очитаний богослов і завзятий бібліофіл. Серед книжних і просвітніх інтересів тихо пролітало його життя, закаламучене двома лише тяжкими пригодами: смертю його милостивця Іова, которого незвичайно любив і був йому безконечно відданий, і смертю жінки, що вмерла рік пізніше, лишивши йому маленьку донечку Настусю. З тих часів життєві інтереси отця Кирила ділились між бібліотекою й донькою, котру дуже кохав.

Примітки

… Грицько в святочнім убранню… – як свідчить рукопис, первісно наступний фрагмент був значно коротший: «…Грицько в новій чемері і всяких інших святочних причандалах попростував до отця Кирила». Однак М. Грушевський розширив цей уступ, подавши детальніший опис святкового парубоцького одягу.

… за Успенською церквою… – йдеться про церкву Успіння Богородиці Пирогощої.

До року 1633, коли небіжчик Могила, відібравши від уніатів Св. Софію, переніс туди свою катедру… – у 1633 р. Петро Могила (1596–1647) – молдавський боярин, український політичний, церковний і освітній діяч – був обраний Митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі. У відомство православного митрополита П. Могили перейшли Софійський кафедральний собор у Києві та приписані до нього храми, Видубицький, Михайлівський, Пустинно-Миколаївський монастир й інші монастирі та храми. У 1634 р. розпочалося відновлення Софійського собору, яке тривало впродовж десяти років. Собор Святої Софії – Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський Собор – християнський собор в центрі Києва, пам’ятка української архітектури і монументального живопису XI–XVIII ст. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії.

… за привілеєм великого короля Жигимонта… – Сигизмунд III Ваза (1566–1632) – король польський і великий князь литовський з 1587 p., король шведський у 1592–1599 рр.

… поручила київському будівничому волоху Себастіану Брачі… – за іншими джерелами, цей будівничий був італійцем. Тут і далі, описуючи відбудову храму Пирогощої, М. Грушевський широко використовує і цитує т. зв. Київський літопис, опублікований В. Антоновичем у 1888 р. Сучасна публікація цього історичного джерела здійснена В. Ульяновським і Н. Яковенко: УІЖ. – 1989. – № 2. – С. 107–120; № 5. – С. 103-114.

… а грунт займав цілу Щекавицьку гору, що надав церкві ще небіжчик воєвода Костянтин Острозький… – у 1581 р. київський воєвода князь Василь-Костянтин Острозький своєю грамотою надав храму Успіння на Подолі орний грунт на Щекавиці.

… учеником Іова Борецького, тодішнього ректора Братської школи, пізнішого митрополита… – Борецький Іван Матвійович, чернече ім’я Йов (1560–1631) – український церковний, політичний та освітній діяч, Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси (1620 – 1631), педагог, ректор Львівської братської школи, перший ректор Київської братської школи, полеміст, святий, письменник. Політичний противник Петра Могили.

Одним із перших обгрунтував ідею релігійної та кровної єдності України і Московії, назвавши українців-малоросіян молодшими братами, а московитів-великоросів – старшими, які створюють одну сім’ю. Борецький – один із засновників Київського братства та Київської братської школи, її професор й перший ректор (1615–1618). Викладав мови: грецьку й латинську, ймовірно, філософію. Борецький виявляв турботу про школу та її учнів: постачав все необхідне для навчання (забезпечував учнів за власний кошт підручниками, почав укладати бібліотеку), утримував на свій кошт бідних та сиріт. Кияни шанували ректора й називали «другим Іоаном Милостивим».

… тодішнього бурмістра київського пана Матвія Мачохи… – реальна історична особа, представник київської правлячої верхівки першої половини XVII ст., згаданий у Київському літописі.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 108 – 109.