Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

4. Генеалогія князів Ружинських

Михайло Грушевський

Папроцький, оповідаючи за рід Богдана, каже:

«Був князь Михайло, а в нього були сі сини:

Кирик, що часто бував в бою з поганцями, багато й відважно з ними бився, як то потім з історії покажеться.

Богдан, що був гетьманом низових козаків, брат його, муж великого серця, про нього читав єси під гербом Яструбець, при Самуелі Зборовськім [Наведено у нас вище [Paprocki, Herby rycerstwa polskiego. – S. 109].].

Миколай, третій, также муж славний; про нього на різних місцях і тут, і потім в історії будеш читати» [[Paprocki], Herby rycerstwa polskiego, вид. 1584, с. 652].

Był kniaś Micháyło, którego byli сі synowie:

Kierk, który cžęsto z Pogány w potrzebie bywał, wiele a mężnie z nimi cżyniwał, coć potym się w historyey vkaże znacznie.

Bogdan, który był hetmánem Nizowych kozaków, brat iego, mąż serca welkiego, о ktorymeś czytał pod Jástrębcem przy Sámuelu Zborowskiem.

Mikolay, treci Mąż tákże sławny, о ktorym ná roznych mieścách, у tu, у napotym w historyey czytáć będziesz.].

Ся генеалогія, уложена близьким сучасником, показується, одначе, хибною. З сучасних актів правних виходить, що Кирик і Миколай були синами не Михайла, а Остапа Ружинського, і мали брата Михайла [Опись книги київського архіву № 8 [Опись книг Киевского центрального архива. – К., 1869. – Кн. 8], f. 157 (скарга Кирика Остаповича, ст. 159, 221), f. 227 (скарга на Михайла Остаповича), кн. 9 [Опись книг Киевского центрального архива. – К., 1869. – Кн.] 9, f. 24 (скарга на Миколу Остаповича, cf. № 8, f. 328), f. 157v., 159, 221, 227, 328; Кн. 9, f. 24.].

Всі вони – і батько Остап, і три сини його – Кирик, Миколай і Михайло були живі під час, коли Папроцький друкував свої «Герби» [Остап ще живий в році 1586 (Опись кн. № 8 [Опись книг Киевского центрального архива], f. 174), Кирик вмер p. 1599 – (Źródła dziejowe, т. XXI, p. 44; Wolff, Kniaziowie litewsko-ruscy, p. 418), Михайло з повним іменем своїм виступає р. 1587 (Опись № 8 [Опись книг Киевского центрального архива], f. 227), Микола вмер p. 1592 – див.: Wolff, Kniaziowie litewsko-ruscy, с. 417 (цитати з Литовської метрики).], і коли він давав їм в батьки якогось кн[язя] Михайла, то мав на думці, мабуть, не Михайла Остаповича, а якогось з старших Михайлів – може, Михайла Івановича, брата Остапового і стрия Кирика і Миколая, може, ще одного Михайла (одні уважають його Федоровичем, а інші Абрамовичем), а може, навіть Остапового діда – теж Михайла Івановича, що вмер ще в першій чверті в. XVI.

Генеалогія князів Ружинських звернула на себе спеціальну увагу дослідників [Максимович присвятив їй розділ в своїх «Письмах про козаків наддніпрянських [Исторические письма о казаках приднепровских] (Собрание соч[инений], І, с. 299), Новицький – спеціальну монографію: Князья Ружинские в: Киевская старина, 1882, IV; Едв[ард] Руліковський застановлявся над нею в своїх статтях про Ружин і Паволоч в Słownik’y geograficzn’iм, нарешті Бонецький ([Boniecki], Poczet rodów w Wielkim Księstwe Litewskim w XV і XVI wieku, 1887) і особливо Вольф ([Wolff], Kniaziowie litewsko-ruscy, 1895) присвятили їм досить просторі розділи в своїх генеалогічних працях.] і розсліджена дуже старанно, одначе, деякі пункти все ще зістаються в ній неясними; так, не знаємо, до котрого з кількох Михайлів Ружинських належать відомості про гетьмана Михайла Р[ужинського] з р. 1585 і дальших – до Михайла Остаповича чи його стрия – Михайла Івановича; не знаємо, коли вмер Михайло Іванович; для того не можемо розгадати і того, якого Михайла розумів в згаданім тексті Папроцький, і чи міг він Михайла Остаповича просто забути, вичисляючи синів Остапа (якщо не він був старшим козацьким – значить особою Папроцькому звісною) чи помішав з Миколаєм, назвавши сього «мужом великого серця», як мішають і пізніші письменники: напр., Руліковський в своїй статті про Паволоч, в «Słownik’y geograficzn’iм» [Siownik geograficzny, VII, p. 917: Miś (Mikołay czy Michał); в статті про Ружин (ibid., X, с. 48) він, одначе, в гетьмані Михайлі бачить Михайла Івановича.].

Іншу похибку припустив, як вже згадував я, Новицький в своїй спеціальній монографії про Ружинських. Уважаючи на те, що Богдан ніде в документах сучасних не згадується, він виставив догадку – чи Богдан не одна особа з Михайлом, гетьманом 1585 р. (Новицький сього гетьмана уважав Михайлом Остаповичем). Він виходив з того факту, що в актах 80-х pp., де так багато звісток про інших Ружинських, нема нічого про Богдана, а також з відомості Папроцького: прийнявши Богдана-гетьмана за одну особу з гетьманом Михайлом, об’яснили б ми собі, чому Папроцький сього останнього упустив.

Розуміється, таке припущення можливе б було, якби ми не знали, що в р. 1585 і дальших, коли виступає той гетьман Михайло Ружинський, Богдана вже на світі не було (Новицький не знав сього), такої помилки у Папроцького (бо на його оповіданні про смерть Богдана під Аслам-Керменом сей факт опирається) припустити неможливо. Значить, безперечно – Богдан і гетьман Михайло дві різні особи. Що ж до браку відомостей про Богдана в документах, то се поясняється досить легко: документи про Ру-жинських виступають в значнім числі, головно, в житомирських гродських актах, а ті починаються доперва з кінцем р. 1582, коли Богдана не було на світі, та й то документальні звістки про Ружинських стають частішими, властиво, доперва з другої половини 80-х років.

Родинних відносин Богдана – чий він був син – документальні відомості не подають, маємо – якнайранішу – звістку Папроцького, що в сій часті своїй, як ми бачили, хибна. Заходить про Богдана питання – чи він дійсно був братом рідним Кирика Остаповича, і Папроцький помилився в імені його батька, як і для інших Остаповичів, – чи він дійсно був сином котрогось Михайла Ружинського (Михайла Івановича або другого Михайла) і стриєчним, а не рідним братом Кирика і Миколая? Розв’язати се питання можна було б на основі документів або якоїсь звістки, незалежної від Папроцького.

[З тої причини не можуть мати тут значення, напр., звістки Окольського і Нєсецького; останній, не мудруючи лукаво, іде за Папроцьким, а за пригоду Богдана під Аслам-Керменом довідується з: Paszkowski, Dzieje tatarskie, і для того не знає навіть, до котрого з Ружинських се належить. Оповідання Окольського виглядає дуже спокусливо, але се лише риторичні ампліфікації звісток Папроцького; наведу його оповідання ([Okolski],Orbis Polonus, t. II, вид. 1641, [s. 652]):

Michael Rozynski bello stratagematibus et victoriis de Tartaris et Moschis clarus, hos filios qui testes virtutis fortitudinisque suae virenti imitatione forent reliquit. Kirikum seu Cyrillum, qui omnes Tartarorum machinationes dum mente terra et modo computauit, nullum quoque congressum sine strage hostium numeravit. Clarus igitur victoriis a Serenissimis Regibus, campis, pascuis, terra et fructibus, vbi nunc Kotelnia evecta perseverat aeviterne privilegio et constitutione donatus fuit. Bogdanum, hiс a mamilla ad expugnandas insidias Tartarorum educatus a Marte et Pallade, nunquam ex campis desertis atque Scytharum vsui accomodis descendit, imo Kosacorum agmen deducendo, quouis loco et tempore illos appugnauit expugnauitque. Quapropter consensu regio Kosacorum Zaporowsciorum caput, et administrator pro Regno institutus creatusque fuit. Nicolaum, qui maiorum firmatus consuetudine et acri hostium victoria, eo disposuit animum, fortunam et vires, ut gladio intincto in sanguine hostili elaboratam antecessorum gloriam, posteritati in campis Tartaricis demonstraret speculandam. О quam iucundum Patriae est et perutile, dum parentes nobiliter et generosae progeniti, iis artibus liberos disponunt et instruunt, quibus honestum, gloria et Reipub commodum ampliaretur et suscrescat.]

Д[обродій] Е.Руліковський в статті про Паволоч покликується на якусь «рукописну генеалогію», де Богдан, Миколай і Кирик виступають синами Остапа [Slownik geograhczny, VII, [s. 917]: według rękopismiennego rodowodu miał on (Остап) trzech synów: Bohdana, Mikołaia і Kiryka.]; на жаль, одначе, автор при тім зовсім не пояснює, що то за рукописна генеалогія і яку може вона мати вартість. Се тим більше цікаво знати, що таку саму генеалогічну схему маємо ми в генеалогічних таблицях Яблоновського: тут на таблиці Ружинських (табл. LXXIX) Остап має синів Кирика, Богдана і Миколая [Tabulae Jabłonoviae (вид. 1748 p.); зате на табл. X (потомки Гедиміна) Богдан (Bochdanus dux Cosacorum) виступає дідом Остапа і прадідом Кирика.]. Можливо, наприклад, що рукописна генеалогія Руліковського стоїть в залежності від генеалогії Яблоновського, а ся – знов, можливо, – представляє з себе припадкову похибку або комбінацію укладчика.

Тож хоч наведені нами отсі всі відомості промовляють за думкою, що Богдан був рідним братом Кирика і Миколая і сином Остапа [Такої думки й найновіший дослідник – д.Вольф, але й він висловлює її обережно (покликуючись на Słownik geograficzny і Tabulae Jabłonoviae) – podobno syn Ostafieja – [ Wolff], Kniaziowie łitewsko-ruscy, p. 417.], і в певній мірі підтверджують її, але цілковито розв’язати питання ще не можуть.


Примітки

Яблоновського… – Яблоновський Юзеф (1711 – 1777) – польський геральдист, історик, поет, нумізмат, астроном, картограф, меценат. Був фундатором Товариства наукового в Лейпцигу.

отсі всі відомості… цілковито розв’язати питання ще не можуть – аналогічний стан речей з джерелами до генеалогії Богдана Ружинського зберігається донині. Сучасні генеалогічні таблиці роду Ружинських, оперті на джерельну базу, сформовану на час написання М.Грушевським цієї статті (див. хоча б таблиці Л.Войтовича та Н.Яковенко (Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX – початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. – Львів, 2000. – С. 304; Яковенко Н.М. Українська шляхта кінця XIV до середини XVII ст. – К., 1993. – С. 282-283).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 428 – 431.