Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

4

Михайло Грушевський

Ми вийшли. Скрізь було все тихо; собаки кинулись до нас і, пізнавши, побігли слідком за хазяїном.

– Не сподівався я такого побачити, – заговорив я трохи згодом. – Але що ще ви знайшли таку стежку, це півдива, але що ви собі знайшли і дружину під пару, се вже, вибачайте, ціле диво.

– Се моє щастя, – одказав він, й голос в його задзвенів якось незвичайно щиро й привітно, як заговорив він за жінку; – як щастя, воно й вийшло припадком, а то де б його я знайшов, а без сього усі б мої заміри пропали б не за цапову душу.

– Де ви її висватали, вибачайте, що допитуюсь, – сказав я.

– А що ж, вона родичка старого Гріншука, – мабуть, знаєте його, хто його не знає! В його я й висватав її. Мені се так ясно згадується, наче се було тільки сегодня, – додав він трохи згодом, усміхнувшися. – Ото, кажу, приїхав я якось із села та й пішов до Гріншука. Тільки що почали ми собі балакати, аж чогось прийшли за ним – чи когось мирити, чи судити, чи втішати, як звичайно.

– Посидіть, – каже мені, – півгодини, я зараз вернусь, – та й побіг. Минула година, й друга, а його нема; покликали [до] чаю – тут мені й довелося її побачити, вона коло мене се діла.

Ну, я, щоб не показати, що цілком на селі здичів, звичайненько став розмовляти за оперу (хоч не був там хто його зна вже скільки), й інші делікатні теми до розмови прибирав: про вагнеровську музику і її вартість, дивлюсь – зіхає панночка! Я про Доде і Шпільгагена – зіхає! Що тут його робить? Ну, пропало, думаю. Але вже якось з розпуки, чи що, перевів розмову, що якесь тепер незадоволення в інтелігентній громаді, ніщо її не цікавить, і все таке.

– Втім, – кажу, – кождий сам собі винен, бо ще, здається, ніколи не було роботи такої сили, такої наглячої, аби охота.

– Де ж та робота? Чому за неї тільки розмовляють, найбільше за ласощами (а ми якраз тоді якісь витребеньки з нудьги вживали), а коли поткнутись за тією роботою, так зараз і виростає з-під ніг – трудно, не на часі, неможливо, не вільно…

– Дивіться, – кажу, – й почав загинати на пальцях. Але багато не загнув, бо на кождий палець знайшла вона розказати силу всяких трудностей і перешкод. Показалося, що й вона вже не до одного діла бралась, і не одної перешкоди зазнала. Щоб вирятувати як-небудь себе, став я за себе розповідати. Я вже тоді був справжнім селянином. Се й був початок.

Гріншука я не діждався, та й забув за нього. Цікаво тільки, що коли я сказав йому, що хочу сватати його родичку, він торохнув по лобі і вилаяв себе найгіршими словами, що вже два роки хотів мені порадити її і все забував. Так я й без його поради дійшов до того ж, то я не мав претензії до його пам’яті.

– Тоді була Всеїдна, а після Пасхи було весілля. Так воно, бачите, й вийшло, і є тому вже шостий рік. А якби не сей випадок, то хто б ще його зна…

Ми стояли вже перед оселею батюшки, балакаючи й дратуючи своїми особами собак.

– Ну, скільки не балакати, а треба колись тому й кінець знайти, – сказав Волошкевич.

– Бувайте здорові! Пробивайте стежку й іншим народовцям.

– Стежка не нова, пробита, я попробував вернутись до старого побиту, який нерідко в нас на Україні траплявся. Цікаво, що він був, очевидно, дуже симпатичним і старому Тарасу, пригадайте хоч того пана-пасічника, що читав на пасіці Гомера й Горація в первотворі.

Батюшка, вийшовши на собачий брех на ґанок, перебив наші дальші спостереження.

Другого дня вранці я їхав бричкою вже з села; сонце тільки стало виходити над землю, повівало холодком і вогкою росою, бричка виїхала за коловорот і почала куріти між полями. Дужий голос гукнув на мене, і я оглянувся – Волошкевич оддалі стояв на стогу і махав брилем. В білій своїй сорочці, з вилами в руці на високому стіжку, позолочений сяєвом раннього сонця, він здавався мовби монументом народовської праці…


Примітки

про вагнеровську музику…Вагнер Ріхард (1813–1883) – німецький композитор, диригент, теоретик музики, новеліст. Зробив значний вплив на європейську культуру рубежу XIX–XX століть, особливо на модернізм.

про Доде і Шпільгагена… Доде Альфонс (1840–1897) – французький романіст і драматург; Шпільгаген Фрідріх (1829–1911) – німецький письменник.

Тоді буда Всеїдна… – Всеїдна, всеїдна седмиця – період церковного року, на який Церква звільняє вірних від одноденного посту середи й п’ятниці, наприклад, тиждень після Великодня. Тут, мабуть, автор має на увазі тиждень перед Масницею (Масляною), після якої – сорокаденний Великий піст.

пригадайте хоч того пана-пасічника, що читав на пасіці Гомера и Горація в первотворі – йдеться про героя російської повісті Т.Шевченка «Близнецы» Никифора Федоровича Сокирку.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 79 – 81.