Як поставився центр[альний] рос[ійський] уряд до домагань українського народу

Михайло Грушевський

20 і 21 травня засідала вибрана центральним російським урядом комісія, обговорюючи з делегатами У[країнської] Ц[ентральної] Ради предложені ними домагання українського народу. Хоч рада міністрів в тім часі наполовину складалася з соціалістів, в комісії соціаліста не було ні одного, все люди «не лівіші к[онституційних] д[емократів]», або й правіші від них.

Головну ролю грали представники від міністерства внутр[ішніх] справ: тов[ариш] мін[істра] Щепкін, професори державного права Котляревський і Лазаревський. Вони гостро ставилися до українських домагань, сильно критикували і майже при кождім пункті заявляли, що «се трудно», «се неможливо», «правительство на се не піде» і т. ін. Се зробило на делегацію кінець кінцем дуже прикре вражіння і вона заявила, що як так, то їй нема про що балакати: У[країнська] Ц[ентральна] Рада здіймає з себе всяку відповідальність за наслідки такого неприхильного відношення уряду, а делегати вертаються на Україну.

Се начебто отверезило представників ц[ентрального] уряду. Вони почали запевняти, що про повну відмову не може бути й гадки, вони взяли на себе ролю критиків, а уряд, певно, поставиться далеко більш прихильно: справа негайно буде внесена на його розгляд і порішена. Супроти того делегати зіставили в Петербурзі кількох своїх товаришів, щоб вислухати те скоре рішення. Одначе дні минали за днями, а рішення не було.

Представники правительства виправдувалися, що урядові тепер не до того: саме йшли переговори з Кронштадтською радою, що відмовила послуху урядові, і т. ін.; але він ніяк не хоче доводити до загострення на Україні і зробить все для полагодження справи. Нарешті в останніх днях травня рада міністрів винесла постанову, прийняту одноголосно, себто й міністрами-соціалістами також – вони стали на тім же становищі в українській справі, що й спеціалісти з партії к[онституційних] д[емократів].

Уряд заявив, що У[країнська] Ц[ентральна] Рада не означила точно, який зміст вона вкладає в розуміння автономії України, тому проголошення сього принципу могло б повести до непорозуміння. Він не признав взагалі за собою права робити які-небудь важніші зміни в адміністрації України, тим більше – висловлятися в справі її автономії, бо все се діло Установчого зібрання. І нарешті, він поставив під сумнів саму правомочність У[країнської] Ц[ентральної] Ради як виразниці волі населення України, тому що вона не була вибрана всенародним голосуванням.

Формулювання своєї постанови він полишив юридичній нараді при ц[ентральному] уряді, що винесла два тижні пізніше свою формулу. Вповні приєдналася до погляду ц[ентрального] уряду, що він не повинен тикати справи автономії України, і через те не може рішати справи про призначення комісара на Україну або комісара по українським справам при ц[ентральному] уряді. Висловилася против участі українців в міжнародній конференції на тій підставі, що в сій конференції братимуть участь держави, а не народи. Щодо признання певних коштів в розпорядження Ц[ентральної] Ради відмовила, що се діло не держави, а місцевого самоврядування. Відсунула від себе справу повернення незаконно виселених українців, тому що се, мовляла, тісно зв’язане з питаннями воєнного часу. І, навіть, питання про українізацію середньої школи признала «дуже складною річчю» – тому, мовляла, що склад учнів в більшості походить з городської, не української людності!

Одним словом, виявила не розвагу, а якесь завзяття – бажання ні в чім ані найменшім не дати згоди, не лишити ні тіні гадки про можливість порозуміння або про охоту до неї.

Примітки

…саме йшли переговори з Кронштадтською радою, що відмовила послуху урядові… – йдеться про інцидент, що виник у Кронштадті (місто і фортеця на острові Фінської затоки неподалік Петрограда). Кронштадтська рада ліквідувала посаду комісара Тимчасового уряду і 17 травня 1917 р. оголосила себе єдиною владою в місті. Преса широко коментувала цю подію, оцінюючи її як анархізм. У переговорах з метою полагодження конфлікту 23 – 24 травня брали участь міністри-соціалісти І.Церетелі та М.Скобелєв. Детально див.: Минц И.И. История Великого Октября – М., 1978. – Т. 2. – С. 327-329.

Формулювання своєї постанови він полишив юридичній нараді при ц[ентральному] уряді… – див. коментар до статті «Треба ясніше!».

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 190 – 191.