Важна хвиля
Михайло Грушевський
Український народ разом з іншими народами Росії покликаний сказати свою волю і думку на Всеросійських Установчих зборах.
Давно не мав він такої нагоди. Давно затихли всенародні віча, на котрі сходились усі повноправні люди землі, щоб висловити свої гадки під критичну хвилю й дати вказівки свому правительству. Відшуміли й пізніші великі ради військові, на котрі виносились всі важніші справи українського військового й державного правління.
З того часу, як російській уряд задавив українське політичне життя і українське народовластя, він один тільки раз дав українському народові нагоду висловити свої гадки й побажання, нарівні вже з іншими провінціями Російської держави, між котрі повернув автономну Україну. Се було за часів «просвіщеного лібералізму» цариці Катерини, коли вона покликала представників ріж-них верств подати через своїх депутатів і писані накази, свої гадки й побажання в справі нового «Уложенія». Українське громадянство – всі ті верстви людності, котрі до сього були покликані, подбали пильно про те, щоб сказати в наказах своє слово, не вважаючи на всі перепони й кари, котрими грозила нова царська адміністрація. Завдяки тому накази сі дали справді досить виразистий образ політичних домагань українського народу, і не його вина, що ці домагання не були тоді сповнені.
Російський царський уряд по сій спробі виявлення волі і мислі громадянства не повторяв їх більш протягом цілого століття з верхом, і тільки революція 1905 р. примусила його до сього. Але користаючи з скорого її ослаблення, він все зробив на те, щоб широкі народні маси якнайменше могли виявити свою волю в новоствореній Думі. Ще до першої і другої Думи народ наш мав деяку змогу, не вважаючи на всі трудності, провести своїх людей. Але вік тих Дум рахувавсь тижнями, і діяльність їх не мала значіння. До пізніших же, більш довговічних Дум народ наш приступу вже не має ніякого.
Сим разом він дістає таку широку змогу, якої ще не мав досі, щоб виявити свою волю щодо будучого життя. Вперше при виборах депутатів будуть мати голос усі люди, всякого стану, без різниці, чоловіки й жінки. І вони мусять використати це повне право так само пильно й старанно, як використували їх предки своє куце право за цариці Катерини, щоб виявити свою мисль і волю.
Розуміється, будучий лад України буде будуватись не там, на Всеросійських Установчих зборах, а у нас же, на Україні. На Українських Установчих зборах, а не на Всеросійських, буде затверджена конституція України, автономний статут України, що розроблюється Українською Центральною Радою. Там же, на Українських Установчих зборах, буде вирішена в головніших основах справа земельна по волі і в інтересах трудящого народу й інші основні справи будучого життя України.
Але свою волю порішити всі сі справи свого будучого устрою у себе, на Установчих зборах українських, свою тверду постанову щодо відновлення української державності – життя України як держави в федеративнім зв’язку Російської Республіки, український народ повинен заявити таки на Всеросійських Установчих зборах.
Ми не знаємо, розуміється, коли вони зберуться і який характер матиме їх діяльність. Може, федеративний принцип Російської Республіки буде уставлятись не там, а на конгресі народів і областей Росії, як-то недавно вказувалось на з’їзді народів. Всього того тепер зараз не можна вгадати. Але свого права кожний народ повинен пильнувати скрізь і завсіди – коли хоче мати права.
Тож, коли тепер наступає час здійснити своє право на голос у Всеросійських Установчих зборах, український народ це своє право мусить здійснити і використати вповні, щоб не було жалю, коли б потім показалось, що голос у Всеросійських Установчих зборах має свою вартість.
Але, ще й незалежно від такої реальної вартості, вислід сього голосування матиме велику моральну вагу. Воно має виявити в очах своїх і чужих, яку силу має на Україні український народ, кого вважає він представником своїм, кому доручає охорону своїх інтересів.
Щодо сього не повинно бути місця ніяким сумнівам, ніяким кривотолкам, і для сього український народ повинен взяти скрізь участь пильну, діяльну участь, допильнувати їх від початку до кінця.
Примітки
Вперше опублікована в газеті: Народна воля. – 1917. – 1 (14) жовтня. – № 123. – С. 1 – 2. Підпис: М.Грушевський. Після 1917 р. стаття вперше передрукована в журналі: Український історик. – 2002. – Ч. 1 – 4. – С. 53 – 54 та виданні: Український національно-визвольний рух. Березень – листопад 1917 року: Документи і матеріали / Упоряд.: В.Верстюк (керівник) та ін. – К., 2003. – С. 819 – 821.
Подається за першодруком.
Стаття присвячена наближенню виборів до Всеросійських Установчих зборів. Від початку діяльності Тимчасовий уряд декларував своїм головним завданням скликання Установчих зборів на засадах загального, рівного, таємного і прямого виборчого права. До цього часу відкладали вирішення фундаментальних питань – про політичний устрій (конституцію), аграрну реформу, самовизначення народів Росії. Перша призначена урядом дата виборів, 17 вересня 1917 р., виявилась нереальною, тому вони були перенесені на 12 – 14 листопада, а скликання – на 28 листопада. В короткому історичному екскурсі М.Грушевський показав, що в Росії народ не часто діставав можливість висловити свою волю. Він бачив у скликанні Установчих зборів унікальну можливість для народу бути почутим владою, висловити свою волю з найважливіших питань. Тому закликав українське громадянство до активної участі у виборах.
…він один тільки раз дав українському народові нагоду висловити свої гадки и побажання, нарівні вже з іншими провінціями Російської держави… – йдеться про створену у 1767 р. за часів Катерини II «Комісію для складання проекту нового «Уложения»« – дорадче зібрання для створення нового зводу законів Росії. До неї були обрані 564 депутати від різних станів, які мали висловити свою думку стосовно державного устрою, порядків у ній, прав і вольностей різних верств населення. З комісією всі українські представники пов’язували надії на демократизацію суспільного життя, розширення автономії Гетьманщини, відновлення гетьманського уряду тощо. Однак у 1768 р. Катерина II розпустила цей дорадчий орган як такий, що не виправдав її сподівань. Див.: Максимович Г. Выборы и наказы в Малороссии в Законодательную комиссию 1767 г. Часть первая. Выборы и составления наказов. – Нежин, 1917; Мельник Л. Склад депутації від України до Комісії по укладенню нового «Уложения» 1767-1768 рр. // УІЖ. – 1999. – № 2. – С. 105-113.
Ще до першої і другої Думи народ наш мав деяку змогу, не вважаючи на всі трудності, провести своїх людей – до складу української парламентської фракції І Державної Думи входили 44 депутати (голова І.Шраг, серед активних членів – П.Чижевський, В.Шемет, А.В’язлов, М.Біляшівський, М.Онацький, Г.Зубченко). Її діяльність широко висвітлювалася на сторінках тижневика «Украинский вестник», ЛНВ, зокрема в статтях М. Грушевського «У українських послів російської Думи» та «З Державної Думи» (Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2002. – Т. 1. – С. 348-358).
Фракція II Думи, іменована як Українська трудова громада, почала створюватися з середини березня, остаточно сформувалася 22 квітня 1907 р. До неї увійшло 47 членів, до бюро обрані Н.Довгополов, Ю.Сайко, А.Гриневич, В.Хвіст, М.Рубіс, С.Нечитайло. Органом фракції стала газета: Рідна справа / Вісті з Думи (з № 5 – Рідна справа / Думські вісті). Див.: Лотоцький О. Сторінки минулого. – Варшава, 1934. – Ч. 3. – С. 5 – 56; Петлюра С. З українського життя // Україна. – 1907. – Т. І. – Кн. 2. – С. 137. Одним із найважливіших завдань українських думських фракцій було домагання національної автономії. Обгрунтуванню цих вимог М.Грушевський присвятив низку суспільно-політичних праць, об’єднаних у збірці «Освобождение России и украинский вопрос» (СПб., 1907).
До пізніших же, більш довговічних Дум народ наш приступу вже не має ніякого – царський маніфест від 3 червня 1907 р. про розпуск II Думи ознаменував початок доби реакції, за новим виборчим законом виборчих прав позбавляли до 80% населення. Тому у III і IV Державних Думах українських парламентських груп не існувало. Детально див.: Касьянов Г.В. Українська інтелігенція на рубежі XIX – XX ст.: соціально-політичний портрет. – К., 1993.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 66 – 67.