Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

На святвечір

Михайло Грушевський

Наступає свято, –

Тяжко його, друже-брате,

Самому стрічати

У пустині… Завтра рано

Заревуть дзвіниці

В Україні, завтра рано

До церкви молиться

Підуть люди; завтра ж рано

Завиє голодний

Звір в пустині, і повіє

Ураган холодний,

І занесе піском, снігом

Курінь, мою хату.

Отак мені доведеться

Свято зустрічати.

Так писав Шевченко на Святвечір 1848 р. над Аралом, і скільки тисяч повторило собі сі вірші сього року над Волгою, над Уралом, над Іртишем і Єнісеєм, в другий і третій раз!..

Друзі і браття! Ви, що проходите хресним шляхом, котрим пройшов шістдесят літ тому найкращий з українців, в згадці про нього, що йшла за вами невідступно на сім шляху і путеводною зорею світитиме вам до кінця, ви знайшли, певно, і сим разом утіху і опору, і тверду рішучість – пронести через всі пустині життя і принести назад ціло і ненарушено святий огонь, що одушевляв його.

. Ти між нами, –

Ти прісносущий, всюди з нами

Вітаєш ангелом святим;

Ти, любий друже, заговориш

Тихенько-тихо – про любов,

Про безталанную, про горе,

Або про Бога, та про море,

Або про марно литу кров

З людей великими катами. Жива

Душа поетова святая,

Жива в святих своїх речах…


Примітки

Вперше опублікована в журналі: Промінь. – 1917. – № 5 – 6 (1 січня). – С. 21 – 22. Підпис: М.Грушевський.

Більша частина статті була вилучена цензурою, про що автор писав у своїх спогадах про видання журналу «Промінь»:

«Особливо терпіли мої писання; незвичайно жалко мені різдвяної статті, написаної в привіт і підбадьорення засланим галичанам, з епіграфом з Шевченка: «Завтра рано заревуть дзвіниці в Україні, завтра рано до церкви молитися підуть люди. Завтра ж рано завиє голодний звір в пустині, і повіє ураган холодний». Ні стрічки з неї не зоставила цензорська рука, хоч і не було там нічого, окрім кількох слів невмирущої надії. Пішло тілько мотто з Шевченка й титул. Думаю, що значення їх було зрозуміле» (Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 8. – С. 110).

Питання про звільнення з заслання галичан М.Грушевський порушував у листі до О.Керенського від 1917 р., машинописну копію якого він надіслав П.Стебницькому (ІР НБУВ, ф. 244, № 254; лист опублікований у виданні: Мельниченко В. Михайло Грушевський: «Я оснувавсь в Москві, Арбат 55». – М., 2005. – С. 404 – 405). Ці ж самі вимоги щодо висланих галичан-українців були висловлені в редакційній статті «Наши требования» (От украинских организаций), що відкривала № 1 – 2 журналу «Украинская жизнь» за 1917 р. Стаття була підготовлена за участю М.Грушевського, підписана Спілкою українських федералістів, Московським комітетом українських соціалістів-революціонерів, редакціями журналів «Украинская жизнь» та «Промінь», Українською секцією товариства слов’янської культури.

Подається залишений цензурою фрагмент статті за першодруком.

На дворі, бач… Так писав Шевченко на Святвечір 1848 р. над Аралом… – тут цитується витяг з поезії Т.Шевченка «Не додому вночі йдучи…» В останньому академічному виданні творів Т.Г.Шевченка цей фрагмент має таку редакцію: Надворі, бач, / Наступає свято… / Тяжко його, друже-брате, / Самому стрічати / У пустині. Завтра рано / Заревуть дзвіниці / В Україні; завтра рано / До церкви молитись / Підуть люде… Завтра ж рано / Завиє голодний / Звір в пустині, і повіє / Ураган холодний. / І занесе піском, снігом / Курінь – мою хату. / Отак мені доведеться / Свято зострічати! (Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: У 12 т. – К., 2001. – Т. 2. Поезія 1847 – 1861. – С. 168 – 169). Поезія датується: 24 грудня 1848 р. Косарал. Вірш звернений до одного з найближчих друзів на засланні, чиновника оренбурзької прикордонної комісії Ф.М.Лазаревського.

Пророче божий. Ти між нами… – тут цитується витяг з твору Т.Шевченка «Мені здається, я не знаю…» В останньому академічному виданні творів Т.Г.Шевченка цей фрагмент має таку редакцію: Пророче Божий? Ти меж нами, / Ти, Присносущий, всюди з нами / Витаєш ангелом святим. / Ти, любий друже, заговориш / Тихенько-тихо… про любов / Про безталанную, про горе, / Або про Бога та про море, / Або про марне литу кров / З людей великими катами. / Заплачеш тяжко перед нами, / І ми заплачемо. Жива / Душа поетова святая, / Жива в святих своїх речах (Там само. – С. 221).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 512.