З старого і нового

Михайло Грушевський

Те, що сталося, багатьом здається якимсь чудом, що прийшло невідомо звідки, невідомо як, несподівано, всупереч всім рахункам і «тверезим поглядам», а, одначе, перегорнувши пожовклі від часу картки нашого національного життя, ми знайдемо в них слова, які здаються немов нині написаними, так живо віддають вони, в поетичнім стилі натхненного пророцтва, основні риси того, що розгортується перед нашими очима. Я розумію «», агітаційний твір, написаний для Кирило-Мефодіївського товариства Костомаровим сімдесят літ тому і призначений для поширення між людністю Росії й інших слов’янських народів. Він носить на собі виразний слід релігійного пієтизму і слов’янського романтизму, під впливами котрого написаний. Але в сю обкладинку вставляє програмний революційний зміст, який далеко випередив свій час.

Написана на двох мовах, по-українськи й по-російськи, для розповсюдження серед людності неукраїнської, ся «Книга битія» досі не могла бути видана; надруковані були тільки виривки з російського тексту [В.Семевський в «Русском богатстве», 1911 р., кн. 6.] – і вони були сконфісковані. Видання її в повнім українськім тексті тепер стає черговим завданням. Поки що – кілька виривків на взірець.

Треба пояснити, що ідеалізуючи прикладом інших слов’янофілів патріархальне слов’янство в противоставленні елементові германському, «Книга» вважає український нарід найбільш чистим представником демократичної слов’янської стихії, не покаліченої сторонніми впливами, як у Польщі й Московщині, з котрими «Книга» весь час переводить паралель.

«Кричали поляки: у нас свобода і рівність, але вони натворили собі панів і стерявся нарід польський, попав простий нарід в неволю найгіршу, яка була коли-небудь на світі – без усякого закону пани вішали й побивали своїх невільників.

У Московщині – піднявся над усіма цар московський, а піднявся він, кланяючись татарам, і цілував ноги ханові-бусурманові, щоб помагав йому держати в неключимій неволі християнський нарід великоросійський. І стерявся нарід великоросійський, і впав в ідолопоклонство, назвав свого царя земним богом і все, що цар скаже, уважав добрим».

«Україна не любила ні царя, ні пана і витворила у себе козацтво-братство, до котрого кожний, вступаючи, був братом інших, хоч би був паном чи невільником – аби тільки був християнином. Із дня в день росло козацтво і множилось, і скоро всі люди стали б козаками, себто вільними і рівними, і не було б над Україною ні царя, ні пана, крім Бога єдиного, і за прикладом України те саме сталося б у Польщі, а потім і в інших слов’янських землях».

Але польські пани, злякавшися, вжили всіх заходів, щоб положити межу розвою козацтва. А цар московський, коли Україна пристала до Московщини і «об’єдналася а нею нероздільно», але і не сумішно, так як з часом об’єднуються між собою всі народи слов’янські (в слов’янській федерації), – він поділився з польськими панами Україною, віддавши їм правобічні землі «на обдирання».

Україна боролася проти сього. «Се була найсвятіша і найславніша війна за свободу – ледве чи знайдеться в історії подібна їй, а розділ України – се мерзенне діло, яке тільки можна знайти в історії». Але не витримали українці, і знищили козацтво в правобічних землях пани польські, а в лівобічних – царі російські.

«І згинула Україна. Але се тільки так здається. Не згинула вона, бо не хотіла знати ні царя, ні пана, а хоч і був над нею цар, але чужий їй, і хоч були пани – але чужі, і хоч з української крові були сі виродки, але вони не поганять своїми устами української мови і не називають себе українцями. А правдивий українець, чи він був роду простого, чи панського, він не повинен любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам’ятати одного Бога. Так було перше, так воно і тепер.

І слов’янщина, хоч і терпіла і терпить неволю, сама не сотворила неволі, бо цар і панство – се не слов’янського духу твір, а німецького і татарського. Правдивий слов’янин не любить царя і пана, а любить і пам’ятає одного Бога. Так було перше, так воно і тепер.

Україна лежить у могилі, але не вмерла. Бо голос її, що накликає всю слов’янщину до свободи і братства, розійшовся по слов’янському світу. І відізвався він, сей голос, у Польщі, коли 3 травня (1791 року) ухвалили поляки, щоб не було між ними панів, а були всі рівні в Речі Посполитій, а сього ж і хотіла Україна ще 120 літ перед тим. Не попустили того і в Польщі, розірвали Польщу, як перед тим розірвали Україну. Так і треба Польщі, бо не послухала вона своєї сестри України і запропастила її. Та не згине Польща, бо її розбурхає Україна, що зла не пам’ятає і любить свою сестру, наче б і не було між ними нічого…»

«Встане Україна з своєї могили і знову кликне до своїх братів-слов’ян. І не зістанеться ні царя, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні мужика, ні холопа, ні в Великій Росії, ні в Польщі, ні на Україні, ні в Чехії, ні у хорутанів, ні у сербів, ні у болгарів. І стане Україна незалежною Річчю Посполитою (республікою) в союзі слов’янськім. Тоді скажуть всі народи, показуючи на те місце, де на карті буде намальована Україна: «От камінь, відкинений будівничими, а він ліг основою всього».

Сей натхненний пророчий стих, сей поетичний розмах політичної мислі – як бачите – дуже підходить до настроїв нинішньої хвилі. Він веде нас тісним духовним спорідненням з тим великим духом України з-перед сімдесяти літ. Ми наче чуємо в своїй руці руку наших дідів, їх удари серця передаються нам. Живіше, ніж коли-небудь, ми відчуваємо живий зв’язок наш із старою Україною, з історичною традицією її, з усіма благородними змаганнями до вільності, до незалежності, до народовластя, до свобідного і дружного спільного пожиття народів.

Коли на великім зібранні київськім 19 березня промовці говорили під Богданом про те, що приклад російської революції і Федеративної Республіки Російської потягне за собою й інші народи Європи і за Федерацією Російською повстане народова федерація європейська, – в моїй душі оживали старі мрії кирило-мефодіївців про всеслов’янську федерацію, братство народів, про наш старий Київ як будучий центр, будучу столицю слов’янської федерації, – про те, як задзвонить знову дзвін на Святій Софії і представники народів слов’янських засядуть під нею на слов’янськім соборі…

«Вір мені, се буде, буде!» – кличе виведений Костомаровим ентузіаст-слов’янофіл.

Так мріяли наші діди серед безпросвітної ночі страшного миколаївського режиму. Сі мрії повертають до нас уже в формі реальних проектів, чергових завдань – широкої автономії України, Федеративної Російської Республіки, забезпечення прав народностей, які живуть на Україні, щоб утворити з ними дружні і солідарні відносини для добра краю і його народу. Се велике щастя для нас, що нам сі старі мрії доводиться реалізувати. Але се положення накладає і великі обов’язки.

Ми не можемо зіставатися мрійниками-поетами, ми мусимо перевести старі мрії на твердий язик реальної політичної роботи, не мріяти, а творити реальні відносини, норми і підстави життя економічного, культурного, політичного.

Се треба нам пам’ятати щодня, щогодини, щоб не змарнувати дорогоцінного моменту, який, може бути, і не повториться більше.

Примітки

Вперше опублікована в газеті: Нова рада. – 1917. – 28 березня. – № 2. – С. 1. Підпис: М.Грушевський. Невдовзі передрукована у часописі: Вістник Союза визволення України (Відень). – 1917. – 10 червня (н. ст.). – Ч. 24 (154). – С. 369-370. У редакційній замітці зазначено: «За київською «Новою радою» з дня 28. III. ст. ст. подаємо цікаву статтю яко документ пануючих тепер у Києві політичних настроїв». Майже одночасно передрукована в газеті: Українське слово (Львів). – 1917. – 12 червня (н. ст.). – № 124. – С. 1.

Подається за першодруком.

У статті М.Грушевський намагався з’ясувати, чому український національний рух, за роки світової війни зведений майже нанівець, після падіння в Росії самодержавства за короткий час відновився і демонстрував дедалі більші державницькі прагнення. На його думку, це сталося завдяки потенціалу, закладеному 70 років тому на самому початку українського національного відродження. Він бачив ідейну спорідненість політичної програми Української Центральної Ради з ідеологією діячів Кирило-Мефодіївського товариства. Аналізуючи головний програмний документ товариства – «Книга буття українського народу» , – М.Грушевський проводив прямі паралелі його головних постулатів (безкласовість української нації, всеслов’янська єдність, федералізм) з політичними завданнями українського руху 1917 року.

Написана на двох мовах, по-українськи й по-російськи… – список «Книги буття українського народу» (автограф М.І.Костомарова, паралельні тексти українською і російською мовами) був вилучений у М.І.Гулака під час обшуку в Олексіївському равеліні 2 квітня 1847 р. Див.: Кирило-Мефодіївське товариство: У 3-х т. – К., 1990. – Т. 1 / Упоряд. І.І.Глизь, М.І.Бутич, О.О.Франко. – С. 152 – 167. Інший список (автограф М.І.Костомарова лише українською мовою) зберігається в його слідчій справі (Там само. – С. 250-258).

…надруковані були тільки ви ривки з російського тексту – і вони були сконфісковані – йдеться про перше монографічне дослідження історії Кирило-Мефодіївського братства: Семевский В.И. Кирилло-Мефодиевское общество 1846 – 47 г. // Русское богатство (СПб.). – 1911. – Кн. 5. – С. 98-127; Кн. 6. – С. 39-67. У тексті автор подав витяги російського варіанта «Книги буття». Ця публікація спричинила конфіскацію чисел «Русского богатства». Пізніше праця В.Семевського була повністю опублікована у виданні: Голос минувшего. – 1918. – № 10/12. – С. 101-158.

Видання її в повнім українськім тексті тепер стає черговим завданням – вперше повний текст «Книги буття українського народу» (українською мовою) опублікував літературознавець П.Зайцев у журналі «Наше минуле». Див.: Костомаров М. Книги битія українського народу // Наше минуле. – 1918. – № 1. – С. 7 – 21. Текст скопійований з автографа М.Костомарова, що зберігався в архіві III відділення (пор.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Т. 1. – С. 152 – 169). До публікації додана студія П.Зайцева ««Книги битія», як документ і твір» (Наше минуле. – 1918. – № 1. – С. 22 – 35).

Кричали поляки… уважав добрим – тут М.Грушевський у власному перекладі українською подає опубліковані В.Семевським витяги з «Книги буття українського народу» (див.: Семевский В.И. Кирилло-Мефодиевское общество 1846 – 47 г. // Русское богатство (СПб.). – 1911. – Кн. 6. – С. 45; пор.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Т. 1. – С. 163-164 (§71-73)).

Україна не любила ні царя, ні пана… а потім і в інших слов’янських землях – тут М.Грушевський у власному перекладі українською подає опубліковані В.Семевським витяги з «Книги буття українського народу» (див.: Семевский В.И. Кирилло-Мефодиевское общество 1846 – 47 г. // Русское богатство (СПб.). – 1911. – Кн. 6. – С. 46; пор.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Т. 1. – С. 164 – 165 (§76, §80)).

В.Семевський в «Русском богатстве», 1911 р., кн. 6 – у цьому числі було опубліковане закінчення праці В.Семевського «Кирилло-Мефодиевское общество 1846 – 47 г.» (С. 39 – 67) з витягами окремих параграфів «Книги буття українського народу». Ці витяги становлять основний зміст статті М.Грушевського «З старого і нового» у його власному перекладі українською.

Се була найсвятіша і найславніша війна… яке тільки можна знайти в історії – тут М.Грушевський у власному перекладі українською подає опублікований В.Семевським витяг з «Книги буття українського народу» (див.: Семевский В.И. Кирилло-Мефодиевское общество 1846 – 47 г. // Русское богатство (СПб.). – 1911. – Кн. 6. – С. 49; пор.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Т. 1. – С. 167 (§ 93)).

І згинула Україна… наче б і не було між ними нічого… – тут М.Грушевський у власному перекладі українською подає опубліковані В.Семевським витяги з «Книги буття українського народу» (див.: Семевский В.И. Кирилло-Мефодиевское общество 1846 – 47 г. // Русское богатство (СПб.). – 1911. – Кн. 6. – С. 50; пор.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Т. 1. – С. 167-168 (§ 97-104)).

Встане Україна з своєї могили… а він ліг основою всього – тут М.Грушевський у власному перекладі українською подає опубліковані В.Семевським витяги з «Книги буття українського народу» (див.: Семевский В.И. Кирилло-Мефодиевское общество 1846 – 47 г. // Русское богатство (СПб.). – 1911. – Кн. 6. – С. 50; пор.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Т. 1. – С. 168 (§ 108-109)).

«Русское богатство» – літературний, науковий та суспільно-політичний журнал. Виходив у Петербурзі у 1876 – 1918 рр. У 1883 – 1891 рр. (ред. Л.Є.Оболенський) пропагував релігійно-моральні погляди Л.М.Толстого. З 1892 р. (ред. М.К.Михайловський) підтримував погляди ліберальних народників. З 1904 р. – редактор В.Г.Короленко. Від першої російської революції журнал став органом партії кадетського спрямування – «народних соціалістів».

Коли на великім зібранні київськім 19 березня… – йдеться про українську маніфестацію в Києві, перед стотисячною аудиторією якої неодноразово виступав М.Грушевський (тексти промов вміщені у цьому томі). Його особисті враження про маніфестацію див.: Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 8. – С. 141 – 143.

«Вір мені, се буде, буде!» – тут М.Грушевський цитує у власному перекладі українською слова головного героя повісті М.І.Костомарова «». Витяг з повісті був вилучений під час арешту Миколи Костомарова у 1847 р. і долучений до матеріалів його слідчої справи (див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Т. 1. – С. 262 – 263).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 8 – 10.