Відродини «л[ітературно]-н[аукового] вістника»
Михайло Грушевський
Наш старий милий «Вістник» оживає знов – в атмосфері свободи і визволення.
Заснований в саме століття відродженого українського письменства, щоб на порозі нового віку об’єднати в собі представників української літератури цілої української землі, незалежно від їх напрямів і поглядів, він відбивав на собі всі ті глибокі зміни, які переживала наша література разом з усім українським життям за сі десятиліття. Не тільки зміни в літературних і культурних течіях, а і в самих основних умовах нашого життя.
Ставши спочатку літературним органом всеї України, австрійської і російської, він за кілька років був заборонений в Росії, але три роки пізніше перейшов зі Львова до Києва, коли українське слово розкріпощено в Росії, і вага культурного життя і літературного руху стала пересуватись в сей бік. Процес зросту російської України, думаю, відбивався на «Л[ітературно]-н[ауковім] вістнику» дуже виразно. Відносини різних політичних і літературних груп України російської і австрійської до зайнятої ним позиції давали виразну ілюстрацію тої еволюції, яку пережило українське життя в останніх роках до великої європейської кризи.
Велика війна, розірвавши Україну російську і австрійську, вдарила по самих підставах нашої часописі. Похід темних сил на знищення українства серед воєнної руїни мав своїм наслідком припинення її. Літературні сили, згуртовані коло нашої часописі, даремно пробували відродити її поза Києвом, під різними іншими формами. В тій дикій оргії, якою кінчала своє існування деспотія Росії, се було неможливо. Тільки велика російська революція вертає «Вістникові» життя. Він завдячує його українським революціонерам, що понесли прапор повстання між переодягнених в сірі шинелі українських селян, котрих царський уряд зробив сторожами свого панування. А дволітня прогалина в рахунку його років зістанеться пам’яткою останнього лихоліття, яке пережило українське національне життя.
В велику бурхливу хвилю, коли кується нова доля народів Росії, інтереси чисто літературні не можуть претендувати на центральне місце. «Для звуков сладких и молитв» не час тепер, і не в них, очевидно, буде лежати центр ваги нашого журналу. Наскільки література являється виразом інтересів, що домінують в житті, «Вістник» в теперішнім часі буде, мабуть, відбивати на собі передусім політичний і національний порив нинішньої хвилі. Але, не перестаючи все-таки бути органом літератури, він не закриє своїх сторінок ні для чого, що буде на собі носити печать правдивої літературності – печать краси, хоч би й аполітичної.
А втім, як був і раніше – він не буде творити літератури, тільки групувати її наоколо себе і служити виразом її настроїв і змагань. І всіх, для кого література – се життя і життя – се література, тих, для кого література має вартість остільки лише, оскільки вона відбиває в собі провідні ідеї сучасного життя і служить їм своїми засобами і тих, для котрих нема інтересів інших, окрім чисто літературних, «Вістник» кличе під свій стяг української літератури, як могутнього фактора національного життя. З славою несли його великі діячі української літератури. Гідно ніс його в тяжкі часи реакції наш старий «Вістник». Сподіваємось, що і нинішній відроджений понесе його також гідно серед великих хвиль нинішньої великої доби.
Примітки
Вперше опублікована у виданні: ЛНВ. – Київ. – 1917. – Т. LXVII. – Кн. І (липень). – С. 3 – 4. Підпис: М.Грушевський. Після 1917 р. стаття не передруковувалася.
Подається за першою публікацією.
Відроджуючи провідний український літературно-науковий часопис, М.Грушевський подає короткий нарис історії видання.
Заснований в саме століття відродженого українського письменства… – місячник «Літературно-науковий вістник» заснований з ініціативи М.Грушевського на базі журналів «Зоря» та «Житє і слово» у 1898 р. До складу першої редакції входили М.Грушевський, І.Франко, О.Маковей, О.Борковський. У 1898 – 1905 рр. – видання НТШ, у 1905 – 1914 рр. – Українсько-руської видавничої спілки. Виходив у Львові (1898 – 1906) та Києві (1907 – 1914). У 1917 – 1919 рр. відновлене видання виходило в Києві. Детально історію заснування журналу М.Грушевський описує у своєму зверненні «До наших читачів в Росії» (Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2005. – Т. 2. – С. 328-331). Див. також: Бурлака Г Співпраця Михайла Грушевського та Осипа Маковея в перші роки видання «Літературно-наукового вістника» (з додатком вибраних листів О.Маковея до М.Грушевського) // Слово і час. – 2004. – № 5. – С. 58 – 74); Корбич Г. Журнал «Літературно-науковий вістник» львівського періоду (1898 – 1906). – К., 1999.
…але три роки пізніше перейшов зі Львова до Києва… – з початку 1907 р. видання ЛНВ було перенесене до Києва. Мотиви і головну мету перенесення, програму видання М.Грушевський обгрунтував у своїх публіцистичних працях «До наших читачів в Галичині» (Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2002. – Т. 1. – С. 282 – 283); «До наших читачів в Росії» та «До наших читачів» (Там само. – Львів, 2005. – Т 2. – С. 328 – 331; 337 – 346). Див. також: Корбич Г. До історії «Літературно-наукового вістника» (Київ, 1907 – 1914 рр.) // Слово і час. – 1996. – № 10. – С. 39-45; Гирич І., Панькова С. на сторінках «Літературно-наукового вістника» у 1907 – 1914 роках // Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2005. – Т. 2. – С. V-XXIV.
…даремно пробували відродити її поза Києвом… – йдеться про журнал «Основа» («вісник письменства, науки і громадського життя»), що виходив в Одесі у 1915 р. Видання ініційоване А.Ніковським та С.Єфремовим як спроба відродити заборонений «Літературно-науковий вістник». Одне з небагатьох українських видань на підросійській Україні в роки Першої світової війни. Загалом вийшли три книги. Закритий російською військовою цензурою на початку 1916 р. Перебуваючи на засланні, М.Грушевський підготував для журналу декілька публіцистичних праць (видрукувані не були).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 49 – 50.