Тимчасовий український уряд
Михайло Грушевський
Теперішня велика хвиля поставила перед українським народом великі завдання.
Маємо забезпечити волю України, відновити її старе народовластя, право народу самому правити всіма своїми справами. Діло велике, час такий, якого не було від часів Хмельниччини – упустити його не можна. Треба відложити все інше, а взятися до сього діла – до забезпечення політичних прав українського народу. Для сього зараз же, як упав старий режим, українці всіх партій і напрямків постановили об’єднатись у спільній, одностайній політичній організації на весь час, поки не буде осягнена спільна мета: широка національно-територіальна автономія України в федеративній, демократичній Російській Республіці, інакшими словами – поки українському народові разом з представниками інших народів України не буде забезпечене право рішати всі справи свого краю на місці, в Думі чи соймі України, тільки деякі справи віддаючи на рішення і під управу Думи і правительства Російської Республіки.
Потребу такого об’єднання піднесла в перших же днях революції стара політична організація українська, заснована тому двадцять літ, а останніми літами звана «Товариством українських поступовців» (ТУП); після того, як українське політичне життя по коротких днях свободи було загнано знов у всякі нетрі поліцейського ладу, товариство се існувало як організація потайна і ставило своєю метою об’єднувати свідоміших українців поступових і демократичних на всім спільнім домаганні: автономії України в федеративній Росії.
В перших днях марта воно постановило свою діяльність зробити одкритою і дати почин до тіснішого об’єднання всіх українських демократичних течій і напрямів в політичній організації, що буде йти до сеї мети. По кількох днях переговорів, дня 7 марта, організувалась спільна рада всіх київських українських організацій під назвою Центральної Української Ради. До неї ввійшли, крім представників Товариства українських поступовців, представники соціал-демократичних груп, кооперативів, робітників, військових, студентів і культурних, і професійних товариств і організацій київських.
Коли по Україні понеслася звістка про сю організацію, з різних сторін, з міст, з сіл почали приходити до неї заяви писані, чи через депутатів, що українське громадянство признає сю Раду тимчасовим українським національним урядом на цілу Україну, з тим присилалися і представники українських громад з місць, щоб їх включити в Центральну] Раду як членів. Одначе, таке доповнення з місць робилося без певної системи, більш припадково. Тому, щоб надати Центральній] Раді характер справжнього представництва всього організованого українського народу, рішено якомога скорше скликати з’їзд представників організованої української людності цілої України.
З’їзд сей призначено на Великодні свята, 6, 7 і 8 квітня; постановлено, що кож да українська організація і кожда установа, яка визнає себе українською – чи буде то сільська громада, чи повіт, чи союз організацій – може послати одного представника; українські організації, які мають велике число членів, можуть прислати пропорционально скількості більше членів, але все ж таки не більше 5. Таким чином, українським людям, де тільки вони об’єдналися, дана була змога взяти участь в сім з’їзді і подати на нім свій голос.
І справді, українське громадянство відізвалося на заклик Ц[ентральної] Ради. Хоч українських газет так якби не було ще, бо почали виходити з кінцем березня (марта) і то в такій малій скількості, що на провінцію навіть не попадали, все-таки з усіх сторін поспішили депутати на з’їзд, невважаючи на страшенно трудну їзду. По підрахунку, що вівся при видаванні білетів, делегатів таких, що мали право голосу на з’їзді, бо мали уповноваження від організацій, було коло 900, а друге, стільки гостей, себто членів організацій, але не депутатів, які не мали голосу. Дуже багато було селян і солдатів з різних частей.
З’їзд засідав три дні – 6, 7 і 8 квітня, прийняв постанови – добиватись спільними силами всього українського народу широкої української автономії, творити негайно її підстави і для об’єднання громадських сил краю, для укріплення нового ладу дати почин до заснування крайової ради для цілої України. Для забезпечення автономного устрою ухвалив ввійти в порозуміння з іншими народами Росії, що того ж добиваються, і спільно з ними доходити федеративного устрою для Російської Республіки (сі постанови оголошені в № 3 і 4 «Вістей» Центральної Ради, що вийшли недавно).
Крім того, з’їзд установив нову Центральну Раду. Вибрав голову і його двох заступників і ухвалив, щоб присутні делегати від губерній і міст вибрали по кілька членів, так само від організацій солдатських, селянських, робочих, від партій, товариств культурних і професійних, з тим, щоб потім, коли організуються на місцях українські ради повітові, губернські й міські, вони могли наново вибрати своїх представників, – і так само всі ті організації й партії.
Так вибрано Велику раду, що складатиметься з душ 120 – 150, буде з’їздитися разів два, а принаймні раз на місяць на свої збори для ухвал в важніших справах. Для постійної ж роботи він вибрав комітет з двадцяти душ (крім голови і двох заступників і вибраних з’їздом ще 17 членів), до котрих прибудуть ще голови комісій, які будуть працювати при комітеті, так що всього комітет може дійти разом душ до 30. Зложений він так, щоб до нього входили представники всіх головніших політичних і класових організацій українських.
Сей комітет засідає як не щодня, то через день в Києві, в Педагогічному музеї на Володимирській улиці. Він організує при собі комісії для всяких справ наших українських – комісію організаційну, військову, освітню, правничу, фінансову й інші, заводить у себе канцелярії в усяких справах і творить собою тимчасовий український уряд, що повинен об’єднувати і керувати національно-політичною діяльністю всіх українських організацій для осягнення тих політичних завдань, для яких об’єдналися сі організації – осягнення широкої автономії України в Федеративній Російській Республіці і забезпечення всеї повноти політичного і національного життя українського народу.
В сім значінні своїм – тимчасового українського уряду – він признаний всіма партіями, групами і верствами українськими – всім організованим українським народом всіх частей України. Всі йдуть одностайно, приймають його вказівки в справах української національної політики і поступають по нім. Так мусить бути і інакше не можна робити, щоб через нинішні великі, радісні, але й трудні хвилі провести Україну до ладу певного, тривкого, забезпеченого, якого ми для неї хочемо.
Та про се другим разом.
Примітки
Вперше опублікована в газеті: Народна воля. – 1917. – 9 (22) травня. – № 5. – С. 1. Підпис: М.Грушевський. Відтоді стаття не передруковувалася.
Подається за першодруком.
Про цю статтю, як початок співпраці з «Народною волею», М.Грушевський згадував у своїх «Споминах»:
«[…] я на початку травня, в першій своїй статті для «Народної волі» (що стала виходити від 4 травня, і я туди перенісся з «Нової ради») вже вважав можливим говорити про «Тимчасовий український уряд» (так стаття була затитулована – в протиставлення Временного правительства Росії» (Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 9. – С. 130).
Насправді стаття не була першою публікацією історика в «Народній волі» (див. коментар до звернення «До товаришів-українців» та статті «Кінець старому лукавству»). У праці поданий короткий нарис організації та перших кроків діяльності Центральної Ради, названа точна дата її утворення – 7 березня 1917 р. Йдеться також про Український національний конгрес та його головні рішення.
…стара політична організація українська, заснована тому двадцять літ, а останніми літами звана «Товариством українських поступовців» – йдеться про Загальну українську безпартійну демократичну організацію (ЗУБДО) – українське громадсько-політичне об’єднання, засноване в 1897 р. у Києві В.Антоновичем і О.Кониським. Організація ставила за мету згуртувати всіх українських діячів в одній структурі, об’єднала 20 громад, що існували по містах України. Діяльність її носила здебільшого національно-культурний характер. ЗУБДО послідовно трансформувалася в Українську демократичну партію (1904), Українську радикально-демократичну партію (1905), Товариство українських поступовців (1908).
До неї ввійшли, крім представників Товариства українських поступовців… – відомості про співзасновників УЦР були подані у першому числі газети «Вісті з Української Центральної Ради у Києві», що вийшла 19 березня 1917 р. (див.: Українська Центральна Рада, Документи і матеріали: У двох томах. – К., 1996. – ТІ. – С. 44 – 45). Серед тих, хто делегував своїх представників до УЦР, ТУП не згадується, проте до списку її членів за період 7 березня – 7 квітня 1917 р. внесено 14 діячів організації (див.: Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Біографічний довідник. – К., 1998. – С. 206 – 208). Детально про роль ТУП-у та інших організацій і груп у створенні УЦР див.: Верстюк В. Українська Центральна Рада: період становлення // УІЖ. – 2007. – № 2. – С. 23 – 46. Див. також: Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 9. – С. 129 – 131. Детально див. у цьому томі коментар до статті «На Всеукраїнський з’їзд!».
З’їзд сей призначено на Великодні свята… – див. коментар до статей «На Всеукраїнський з’їзд!» та «По Українськім національнім з’їзді, 6 – 8 квітня».
Хоч українських газет так якби не було ще, бо почали виходити з кінцем березня… – відновлення української преси в початковий період діяльності УЦР детально описує у своїх спогадах М.Грушевський, назвавши цю справу «пекучою потребою нашого внутрішнього життя» (Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 8. – С. 139-140).
…сі постанови оголошені в № 3 і 4 «Вістей Центральної Ради» – див.: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – Т. 1. – С. 52 – 63.
Так вибрано Велику раду, що складатиметься з душ 120 – 150… – склад Української Центральної Ради, обраний Всеукраїнським національним конгресом, див.: Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Біографічний довідник. – С. 208-211.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 30 – 32.