Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Новий поділ України

Михайло Грушевський

Я вже згадував в давнішій своїй статті, говорячи про приготований для Українських Установчих зборів проект Конституції Української Народної Республіки, що проект сей має на увазі також і новий поділ України: замість теперішнього поділу на губернії й повіти поділ на землі, більші від повітів, а менші від губерній. Сі землі мали б служити округами при виборах до Українських Всенародних зборів (сойму), до них мала б бути приспособлена адміністративна й судова сіть, а головно – в їх рамках розвивалось би те широке громадське самоврядування, котре має на оці проект нашої Конституції, будуючи нову Україну на основах децентралізації й полишаючи центральній виконавчій владі (Раді нар[одних] міністрів) тільки «справи, які зістаються поза межами діяльності установ місцевої й національної самоуправи або дотикають цілої республіки».

Ні теперішні уїзди, ні губернії не придатні до сього. Уїзд – се замала одиниця на те, щоб в її рамцях можна було розвинути й організувати широку самодіяльність громадянства в усіх сферах культурного, економічного й громадського життя, щоб ся самоуправа могла всесторонньо обслугувати людність, звертаючись тільки в різних надзвичайних і небагатьох справах до помочі центральних установ. Губернія знов – се, крім того, що звичайно зовсім механічний і припадковий зліпок різних, нічим сливе не зв’язаних між собою територій, ще й зліпок занадто великий, який не може об’єднатись органічно як самоуправна одиниця й фактично розпадається на кілька частин окремих, тільки неорганізованих і позбавлених спільних органів. Треба, отже, намацати й відокремити сі райони, а тоді й губернії, й уїзди тратять всяку причину свого існування – їх уже не потреба, і було б даремною тратою коштів утримувати ще й губернські та повітові установи.

На підставі всякого роду даних, за порадою спеціалістів, отсе й вироблено проект такого поділу. За підставу взято число людності: приблизно 800 – 900 тисяч по переписі 1897 року, себто мільйон з лишком по-теперішньому. Такий округ з людністю поверх мільйона при добрій організації може наладити у себе добре і справу санітарну, і дорогову, і сільськохазяйську, земельну, і промислову, і культурну. В своїм районі він буде спроможен організувати й сіть середніх шкіл і якісь вищі школи, добрий музей і порядний театр – все те, що звичайне повітове місто своїми засобами зробити не спроможне. До Всенародних зборів (сойму) України такий округ посилатиме не менше десяти депутатів, так що при виборах можливе партійне групування й пропорціональні вибори. А з другого боку – се округ настільки невеликий, що всі часті його будуть почувати себе тісно зв’язаними і між собою, і з своїм центром; всі громадські, політичні й культурні сили будуть тут на виду і на рахунку; все громадське будівництво йтиме при живій участі й контролі громадянства.

А, власне, се те, в чім лежить будучина України: розбудження всіх громадських сил, притягнення їх на громадську службу, і, власне, воно можливе тільки при широкім розвитку децентралізації й сильнім напруженні самоуправного будівництва в невеликих округах, перейнятих гарячим прив’язанням до своєї землиці, до свого місцевого центру, до його культурних здобутків, осягнених не виторгуваними з центру асигновками, не присланими з міністерства урядовцями, а здобутих своїми заходами, організованих, вирощених місцевими ж людьми або громадянськими вибранцями.

Нехай одна земля хвалиться своєю електротехнікою, друга – своїми досвідними полями й сільськогосподарськими лабораторіями, третя – своєю педагогічною академією чи взірцевими виховавчими інституціями, четверта – музеями народного мистецтва чи художніми школами. Нехай розів’ється той благородний місцевий патріотизм, та конкуренція дрібних центрів і громад, в котрій виросла безсмертна культура старої Греції або італійського Відродження. Децентралізація невеликих, тісно концентрованих земель має дати форми й рамці для такого громадського розвитку.

Перше діло тут намітити центри й ті осередки, що гуртуватимуться навколо них: розмежувати їх окраїни, периферії можна буде й пізніше, коли обставини покажуть, що тій волості або громаді зручніше належати не до того, а до сього центру. При сім розмежуванні головну ролю мусять грати зв’язки економічні й культурні, а особливо шляхи (сполучення, комунікація). Хоч назви сим землям даються історичні, але держатися старих рубежів, коли їх заступили нові, реальніші зв’язки, ніяк не можна. Але треба сказати, що старі групування, що живуть під сими старими, здавалось би, давно пережитими назвами, часто показуються далеко більш живучими, ніж би хто-небудь міг думати. Се й зрозуміло, коли ці групування складались не капризом дипломатів чи урядовців, а виростали з умов географічних, природних – сі умови не зміняються так легко.

Як побачить читач нижче, до поділу взято приблизно ту територію, на якій переводяться вибори до Українських Установчих зборів; свобідна воля людності рішить потім приєднання чи вилучення інших суміжних країн. Тому нема тут Холмщини, Хотинського повіту та інших земель.

Три головніші міста України вилучаються в осібні округи з невеликими пригородніми територіями. До інших великих міст теж примежовуються сорозмірно невеликі території. Де вичисляються повіти без застережень, розуміються або цілі повіти, або переважна частина повіту, не рахуючи невеликих відтинків, що примежовуються для заокруглення до іншої, сусідньої землі, і звичайно згадуються при ній, коли сі прирізки трохи значніші.

По сих поясненнях перечисляю сі проектовані землі: спочатку дається назва кожної, потім вичисляються повіти, що до неї входять, а в кінці її центр.

1. Київ з околицею до Ірпеня і Стугни і за Дніпром, приблизно на 20 верст.

2. Деревська земля: Радомишльський і Овруцький пов[іти], Київський без полудневої частини, півн[ічна] частина Ровен[ського], сюди може відійде й сусідня частина Мозирського – коли на те буде бажання людності. Центр – Іскорость, тепер важний залізничний узол.

3. Волинь: Володимирський, Ковельський, Луцький, част[ина] Лубенського – Луцьк.

4. Погориння: Ровенський, Острозький, Заславський, Кременецький, півден[на] частина Лубенського, зах[ідна] ч[астина] Староконстантинівського – Ровно.

5. Болохівська земля: Житомирський, Новоград-Волинський, част[ини] Бердичівського, Літинського і Вінницького – Житомир.

6. Поросся, поляни або «русь»: Васильківський, Сквирський, Таращанський, пол[уденна] част[ина] Київського і схід[на] Бердичівського – Біла Церква.

7. Черкаси: Черкаський, Канівський, Чигиринський, част[ина] Звенигородського – Черкаси.

8. Побожжя: Уманський, Гайсинський, частини Липовецького, Балтського й Єлисаветського – Умань.

9. Поділля: Кам’янецький, Проскурівський, Ушицький, Летичівський, більша част[ина] Могилівського і Старокостянтинівського – Кам’янець.

10. Брацлавщина: Вінницький, Брацлавський, частини Літинського, Липовецького, Могилівського й Ямпільського – Вінниця.

11. Подністров’я або Побережжя: Ольгопільський, Тираспольський, частини Ямпільського, Балтського і Ананьївського – Балта.

12. Помор’я: Одеський (крім захід[ної] частини), частини Ананьївського, Єлисаветського і Херсонського пов[ітів] – Миколаїв.

13. Одеса з територією до Дністрового лиману.

14. Низ: більша частина Єлисаветського, Олександрійський і част[ина] Верхньодніпровського – Єлисавет[град].

15. Січа: Катеринославський, частини Верхньодніпровського й Херсонського і прибережна полоса Новомосковського й Олександрійського – Половиця (Катеринослав).

16. Запорожжя: Мелітопольський і Бердянський – Бердянськ.

17. Нове Запорожжя: Херсонський пов[іт] (без зах[ідної] і схід[но]-півн[ічної] частини) і Дніпровський – Херсон.

18. Азовська земля: Маріупольський, Павлоградський і Олександрівський пов[іти], без захід[ної] і півн[ічної] част[ин] – Маріуполь.

19. Половецька земля: Старобільський, Слов’яносербський і Бахмутський – Бахмут.

20. Донеччина: Зміївський, Ізюмський, Вовчанський, Куп’янський, частини Корочанського й Білгородського – Слов’янськ.

21. Подоння: Новооскільський, Бірюцький, Острогозький, Богучарський, частини Корочанського й Старобільського – Острогозьк.

22. Сіверщина: Мглинський, Суразький, Новозибківський, Стародубський, Новгород-Сіверський – Стародуб.

23. Чернігівщина: Чернігівський, Городнянський, Остерський, Сосницький, частини Козелецького, Ніжинського і Борзнянського (до лінії залізниці прибл[изно]) – Чернігів.

24. Переяславщина: Переяславський, Прилуцький, Пирятинський, частини Козелецького, Ніжинського, Борзнянського і Золотоніського – Прилуки.

25. Посейм’я: Кролевецький, Глухівський, Конотопський, Путивльський, може, й част[ина] Рильського – Конотоп.

26. Посулля: Роменський, Лохвицький, Гадяцький, частини Лубенського й Миргородського – Ромни.

27. Полтавщина: Зіньківський, Полтавський, Костянтиноградський, частини Миргородського й Хорольського, Валківського, Охтирського й Богодухівського – Полтава.

28. Самара: Кременчуцький, Кобеляцький, Новомосковський, част[ини] Золотоніського й Хорольського – Кременчук.

29. Слобідщина: Сумський, Лебединський, більші частини Охтирського й Богодухівського, Суджанський, Гайворонський – Суми.

30. Харків з повітом і частинами Валківського й Білгородського.

Отакий проект. Бажано, щоб люди, обізнані з місцевими відносинами, зробили тепер же свої замітки до сього поділу, коли помітять в нім які-небудь недогоди. Але, як сказано вище, се важно вказати тепер тільки щодо основних осередків тих проектованих земель, а помічення над тим, куди зручніше прилучити яку-небудь посередню частину того чи іншого повіту, можна лишити на потім.


Примітки

Вперше надрукована в газеті: Народна воля. – 1917. – 10 (23) грудня. – № 178. – С. 1 – 2. Підпис: М.Грушевський. У 1918 р. з незначними виправленнями автора стаття увійшла до збірки «На порозі Нової України: Гадки і мрії» (розділ «Інформаційні статті». – С. 104 – 109). Газетний варіант статті передрукований у журналі: Український історик. – 2002. – Ч. 1 – 4. – С. 62 – 66. Серед інших передруків див.: Грушевський М. На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріали / Редакція і вступна стаття Любомира Р. Винара. – Нью-Йорк; Львів; Київ; Торонто; Мюнхен, 1992. – С. 99 – 103.

Подається за публікацією в збірці: На порозі Нової України: Гадки і мрії. – К., 1918. – С. 104-109.

У статті поданий проект нового адміністративно-територіального поділу суверенної УНР, що є органічним продовженням роботи М.Грушевського над Конституцією автономної України, про що голова УЦР згадував у своїй статті «Проект української Конституції». Вважаючи старий імперський поділ на повіти і губернії застарілим і непридатним для України, він створив проект нової адміністративно-територіальної системи. Поділяючи Україну на «землі», М.Грушевський виходив з кількох критеріїв: прив’язки до географічних об’єктів (Подністров’я, Помор’я, Азовська земля), природно-кліматичних зон (Поділля, Волинь), етнографічного та історичного аспектів (Січ, Слобідщина, Русь, Половецька земля).

Ухвалений 6 березня 1918 р. Малою радою (Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У двох томах. – К., 1997. – Т. 2. – С. 181 – 182) оригінальний і гармонічний адміністративно-територіальний поділ, складений М.Грушевським відповідно до природних, історичних та культурних реалій України, на жаль, ніколи не був запроваджений. Він залишився однією з пам’яток революційної законотворчості новітньої Української держави (карта адміністративно-територіального поділу України, ухваленого 6.03.1918 р. Центральною Радою, буде представлена в Національному атласі України, що підготовлений до друку Національною академією наук України).

До певної міри напрацювання Центральної Ради не пропали марно, а були використані в радянські часи при утворенні нових адміністративних одиниць. Такі області сучасної України, як Сумська, Одеська, Вінницька, Черкаська, Рівненська та ін., майже відповідають «землям», визначеним Грушевським.

…свобідна воля людності рішить потім приєднання чи вилучення інших суміжних країн – у III Універсалі зазначалося, що до території УНР належало 9 губерній: Волинська, Катеринославська, Київська, Подільська, Полтавська, Таврійська (без Криму), Харківська, Херсонська, Чернігівська. Щодо решти українських етнографічних територій, було записано: «Остаточне визначення границь Української Народної Республіки щодо прилучення частини Курщини, Холмщини, Воронежчини і суміжних губерній і областей, де більшість населення українська, має бути встановлене по згоді організованої волі народів» (Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – К., 1996. – Т. 1. – С. 400).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 77 – 80.