Промова на заключному засіданні восьмої сесії Української центральної ради
Михайло Грушевський
Перше ніж замкнути це засідання, а разом з ним, сподіваюсь, останню сесію Центральної Ради, тепер уже найвищого революційного органу самостійної, незалежної Української Республіки, дозвольте мені висловити глибоке почуття вдоволення.
Коли я порівняю цей момент з тим, як дев’ять місяців тому, на початку революції, я вирвавсь з заслання і вперше взяв провід в Центральній Раді, що містилась в одній невеличкій кімнаті, теперішнім моїм кабінеті, не маючи навіть того, що давали нам потім большевики: «повноту влади в Педагогічному музеї», коли я рівняю це з тими здобутками і тою владою на цілу Українську Республіку, яку ми маємо тепер, то від цього порівняння мене охоплює почуття великої радості і маю певність, що 9 січня в цьому самому будинкові збереться Українська Установча рада, котрій Центральна Рада передасть свої права і свою владу.
Наші здобутки за цих 9 місяців праці великі. Ми перетворились в орган власті, який признано цілою Україною, і хоч тепер робляться ворожі замахи на нашу владу, але це не порушує волі України, вважаючи лиш Центральну Раду єдиною революційною властю. З тих завдань, які стояли перед нами на початку нашої діяльності, не всі сповнено в однаковій мірі. Коли в соціальних справах ми ще не досягли того, чого хочемо, то в політичних досягли більше, ніж думали. Ми стояли і стоїмо на принципі федерації, але обставини склались так, що Україна на ділі стала самостійною, незалежною державою. Це уже безперечно, і навіть самі уперті та неприхильні до нас люди з цим не сперечаються. Такою самостійною і незалежною державою Україна буде до того часу, коли спільно з іншими республіками утворено буде федеральний орган, котрому Україна передасть частину своїх прав. Далі в цім напрямку нема куди йти, бо все уже досягнено, і я не зовсім розумію, чому деякі з наших товаришів не хочуть тепер робити з нашої самостійності якесь гасло.
І в тім нема нічого нового для нас. Ми не якась нова і молода республіка, як нас часто називають, бо ми тільки відновляємо свою стару державність, з скасуванням якої ніколи не мирились. І ота сама земельна справа, над вирішенням якої ми тепер працюємо, для мене, як для історика, не нова. Кілька століть тому назад український народ, так само, як і тепер, гаряче заходжувався коло цеї справи. Тоді не було тільки цих назв – соціалізація, націоналізація, муніципалізація – якими тепер більш докладно означуються ті самі думки і бажання, що мав український народ давно. Тоді не було тої свідомості, тої організованості, яка є тепер. В цьому велика різниця між теперішньою боротьбою за землю і волю і колишньою, а також в цьому і великий залог успіху наших домагань. Нехай же вільно буде мені тепер, коли ми уже близько стоїмо перед досягненням цеї вікової мрії українського народу, віддати чолом он тим представникам українського трудового народу, яких я бачу перед собою.
Закінчуючи промову, М.Грушевський висловив сподіванку, що той такт і організованість, якою завше визначалось українське селянство й робітництво, не дасть залити Україну тій хвилі безладу, яка може привести край до загибелі. Цей такт удержував їх і від утопійних соціалістичних поривів, і від шовінізму та націоналізму, що міг би затемнити їх соціальну, класову свідомість. Він удержить нас від всяких внутрішніх розколів і в будучині, аж доки остаточно не буде зміцнено революційних здобутків в справах класових і соціальних. При цьому промовець згадав, що представники неукраїнських фракцій завше були незадоволені цею внутрішньонаціональною єдністю всіх верств українського народу і не раз намагались її розбити, але вони повинні, навпаки, тішитись цею єдністю, а не сумувати, бо тільки вона забезпечує на Україні здобутки революції, за які борються і ті самі «меншості».
До побачення в Установчій Раді Української Народної Республіки 9 січня! Нехай ніщо не перепинить цього… До побачення, товариші!
Примітки
Промова на заключному засіданні Восьмої сесії УЦР, яка тривала 12 – 17 грудня 1917 р., подана в оглядовому матеріалі під заголовком «Центральна Рада (восьма сесія)» в газеті: Народна воля: – 1917. – 20 грудня (2 січня) 1918 р. – № 186. – С. 3. Огляд підписаний криптонімом О.М. Ширший варіант під заголовком «Промова на засіданні Центральної Ради з 17 грудня 1917 р.» поданий без вказівки на джерело у виданні: На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріали / Редакція і вступна стаття Любомира Р.Винара. – Нью-Йорк; Львів; Київ; Торонто; Мюнхен, 1992. – С. 150 – 154.3 сучасних передруків: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У двох томах. – К., 1997. – Т. 2. – С. 36 – 37. Подається за газетою: Народна воля. – 1917. – 20 грудня (2 січня) 1918 р. – № 186. – С. 3.
Перше слово на Восьмій сесії УЦР М.Грушевський виголосив у день її відкриття, 12 грудня 1917 р. Підбиваючи підсумки роботи між останніми сесіями, він зазначив:
«За цих 6 тижнів прийшлось зробити ту працю, якої в інший час стало б на кілька років. При виключних умовинах приходилось працювати з найбільшим напруженням снаги і робити простою сокирою там, де при інших умовах треба було б якихось кращих інструментів. Найважніше, що було за цей час зроблено, – це проголошення Української Народної Республіки» (Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. – Т. 2. – С. 17).
Наступну промову голова Центральної Ради виголосив під час закриття Восьмих загальних зборів УЦР, які були останніми у 1917 р. Головним підсумком і найвагомішим здобутком діяльності Центральної Ради за 1917 рік стало, на думку доповідача, перетворення її на вищий орган влади в Українській Республіці. Промовець нагадав і про найближчі завдання – скликання Української Установчої ради (зборів), яким Центральна Рада передасть «свої права і свою владу».
…Центральній Раді, що містилась в одній невеличкій кімнаті… – у своїх спогадах М.Грушевський так описував ці приміщення:
«Центральна Рада для своїх зібрань дістала від міської Думи в Педагогічнім музеї нібито дві кімнати, а, властиво, одну, котра була потім моїм кабінетом, коли Ц[ентральна] Рада заволоділа всім будинком, а друга – се був темний коридорчик, куди виходили двері з усіх кімнат. Коли збиралось більше публіки, то там стояли «запорожці», а в властивім покої стояв стіл і кілька лавок навколо. Так виглядало приміщення, в котрім я застав се будуче українське правительство, для ширших зборів воно діставало дозвіл користуватись великою залою музею – властиво, теж невеликою лекційною залою, гарно урядженою, з амфітеатром на яких двісті людей, невеликою галереєю і подіумом (сценою), на котрім стояв президіальний стіл і кафедра. Але на такі прилюдні зібрання прийшов час тільки пізніше, а поки Центральна] Рада тислася в згаданих двох покоїках» (див.: Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № 8. – С. 135).
…що 9 січня в цьому самому будинкові збереться Українська Установча рада… – йдеться про рішення Центральної виборчої комісії призначити вибори до Українських Установчих зборів на 27 грудня 1917 р., а скликання, відповідно, – на 9 січня 1918 р. Але через політичну нестабільність не вдалося провести вибори вчасно.
У складних обставинах розпочатої більшовицької агресії наприкінці 1917 р. – на початку 1918 р. вибори до Українських Установчих зборів відбулися лише в 7 з 13 округ. Значна частина населення не взяла участі в голосуванні, активність виборців була значно меншою, ніж під час виборів до Всеросійських зборів, порушувалися терміни виборів. Особливо низькою була активність виборців у містах. У Києві участь у виборах взяли лише 29,3%, у Черкасах – 37,7%. Майже зірвані були вибори в армії та на флоті.
Загалом на 301 депутатське місце були обрані 172 депутати. Незважаючи на величезну кількість партій та організацій, що виставляли своїх кандидатів, майже 70% голосів отримали списки українських есерів та селянських спілок. У призначений термін збори скликані не були внаслідок наступу більшовицького війська. У момент прийняття історичного IV Універсалу про суверенність України УЦР заявила про свій статус вищого законодавчого органу до завершення виборів до Українських Установчих зборів. Після повернення до Києва УЦР ухвалила провести вибори там, де вони не відбулися, а день скликання призначила на 12 травня 1918 р. Головна комісія працювала до останніх днів існування УЦР, була ліквідована після гетьманського перевороту в серпні 1918 р. Ідея скликання Українських Установчих зборів свідчила про бажання лідерів УЦР побудувати правову парламентську республіку.
Ми стояли і стоїмо на принципі федерації, але обставини склались так, що Україна на ділі стала самостійною, незалежною державою – очевидно, це визнання нелегко далося переконаному федералісту М.Грушевському. Проголошена в III Універсалі УНР декларувалася як складова частина Федеративної Російської Республіки. Проте створення такої держави стало неможливим через відсутність російського центру, який мав об єднати федеративні прагнення неросійських народів. Зазнали поразки також спроби УЦР створити федерацію об’єднанням «знизу». Конфлікт та збройне протистояння з більшовицькою владою в Росії поховали спроби утворення федеративної Російської держави. Проте М.Грушевський вважав такий стан тимчасовим і сподівався, що через самостійність Україна згодом прийде до федерації.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 82 – 83.