Як стрів се український народ
Михайло Грушевський
Перша вість про повну відмову рос[ійського] центр[ального] уряду на всі домагання українського народу прийшла ранком 2 червня, коли кінчив своє засідання Всеукраїнський селянський з’їзд. Телеграма була об’явлена йому і витворила настрій незвичайно поважний. Велике зібрання, сила селянства, цвіт трудящого українського народу, відчуло, що наступила велика переломова хвиля. Заява голови У[країнської] Цент[ральної] Ради, що справа автономії України буде залежити тільки від українського народу, і поважність, рішучість і солідарність нинішнього селянського представництва не лишає сумніву в тім, що автономія України буде українським народом здійснена, вирвала з грудей присутніх гарячий і однодушний відклик, який краще слів давав вираз їх настроєві.
Того ж самого вечора відбулося перше спільне засідання У[країнської] Ц[ентральної] Ради з участю ново-вибраної Ради селянських депутатів. У[країнська] Ц[ентральна] Рада подвоїлася, прийнявши в свої ряди півтори сотні селянських представників. Нарада над політичною ситуацією, витвореною відмовою центрального] уряду, зайняла всі засідання сесії; 2 – 3 червня У[країнська] Ц[ентральна] Рада винесла резолюцію, котрою признала, що російський уряд, одкинувши домагання У[країнської] Ц[ентральної] Ради, свідомо пішов всупереч інтересам трудового люду на Україні та принципові самоозначення народів, проголошеному самим же урядом. Тому постановила видать Універсал до українського народу з поясненнями завдань, які стоять перед українською демократією, та приступити до негайного закладання підвалин автономного ладу на Україні, щоб не довести край і всю Росію до анархії і занепаду здобутків революції.
Другого дня розпочинався згаданий Другий Всеукраїнський військовий з’їзд. З огляду, що приготовлене помешкання показалося занадто тісним для засідань, перший день (4 червня) пройшов в мітингах і маніфестаціях в дуже повищенім настрої. На великім вічі на Софійській площі, коло монумента Б.Хмельницькому, вояки присягали, що не виїдуть з Києва, поки не буде рішена справа автономії України.
Але розпочаті другого дня засідання виявили, що ся величезна делегація озброєного українського народу не поривається запалом, і при всій рішучості свого настрою – ще радикальнішім, ніж на з’їзді селянськім – вона твердо стоїть на політичній програмі У[країнської] Ц[ентральної] Ради. З’їзд одностайно став під гасло: широка автономія України в Федеративній Російській Республіці і, напр., рішучо, навіть з запалом, відмежувався від «самостійників», тому що в їх позиції підозрівав деяку хиткість в сій справі (нахил до незалежності) [Супроти сього «самостійники» дали також заяву (8 червня), що вони називали себе «самостійниками», думаючи, що інші не будуть домагатися широкої політичної автономії, державного українського права. Побачивши, як розуміє автономію з’їзд і У[країнська] Ц[ентральна] Рада, вони просять не називати їх більше «самостійниками» і цілком приєднуються до гасла автономії й федерації.].
Але в здійсненні поставленого гасла він зажадав рішучості й негайних заходів. Резолюції, винесені з’їздом 8 червня, зазначали, що російський ц[ентральний] уряд своїм нерозумінням і систематичним опором домаганням української демократії загострює національні конфлікти, викликає анархістичні настрої й перешкоджає великій організаційній роботі українського народу. Рос[ійський] ц[ентральний]уряд в інтересах збереження здобутків революції повинен змінити своє становище і сповнити домагання, представлені йому У[країнською] Ц[ентральною] Радою, а У[країнська] Ц[ентральна] Рада до того часу до ц[ентрального] р[осійського] уряду більше в сій справі звертатись не повинна, а сама мусить негайно приступити до фактичного переведення в життя підстав автономного ладу, в згоді з національними меншостями. З’їзд в тім обезпечує У[країнській] Ц[ентральній] Раді рішучу і найактивнішу піддержку.
Примітки
Телеграма була об’явлена йому… – див. коментар до промов на І Всеукраїнському селянському з’їзді у Києві 28 травня (10 червня) 1917 р., 2 (15 червня) 1917 р.
Супроти сього «самостійники» дали також заяву… – йдеться про виступ військового лікаря В.Кекала, який представляв групу делегатів, що називала себе «самостійниками». Як з’ясувалося, вони відстоювали не повну державну самостійність, а лише право України самостійно втілювати в життя автономію. Реакція делегатів, які схвально зустріли цю заяву, свідчила, що самостійництво на з’їзді не знаходить підтримки. Це підтвердив і виступ представника «Братства української державності» Лукіянова, який також заявив, що самостійники на даний момент не домагаються окремої української держави (Щусь О.Й. Всеукраїнські військові з’їзди // Історичні зошити. – К., 1992. – №. 7. – С. 38 – 39).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 192 – 193.