5. Археологічні знахідки

Михайло Грушевський

Тепер перегляну за порядком Звенигородські находки, які я сам оглядав, або про які міг зібрати докладніші звістки. Повторяю, вони стали предметом уваги й збирання тільки в кількох останніх роках, а й тепер частина їх іде по руках і затрачується, так що зібране мною дає лише, властиво, приклад того, що знаходиться в старім Звенигороді. Я почну від предметів з передісторичних часів сеї місцевості, розуміючи границею перехід сих земель в сферу державного й культурного життя давньої Русі, додавши сюди й такі, що можуть належати і до раніших, і до пізніших часів; в скобках означаю, в котрій колекції переховується кожда річ [Скорочення Бил. означає колекцію о. Билинкевича, Мек. – д. Мекелити, моя – мою власну, Ставр. – музей Ставропігії. При річах, виданих в сій статті, означено таблицю й число.].

Камінь

Сокирка з ясного політерованого кременя, 8,5 см довга, 3,5 і 5,5 см широкості, 2 см грубості в обуху (Ставр.).

Сокирка менша з сірого кременя, оббита, при вістрях злегка приполі-терована, 8 см довга, 5 см широка, найб[ільш] широк[а] 1,5 см (Мек.).

Сокирка-молоток (hâche-marteau) з політерованої кристалічної породи – темного граніту чи базальту, 10 см довгий, широкий при дірі 5 см, діам[етр] діри 2,5 см (Ставр.); знайдений на ур[очищі] Роспутнім, під кам’яною плитою при кістяку, при голові; окрім того, мав бути там і горнець. Кам’яна плита лежить тепер коло школи.

Теж – з політерованого граніту, розбита (частини бракує), 12 см довга, 5,5 см груба і стільки ж мала вширшки, діам[етр] дірки 3 см (моя).

Теж – з політерованого діориту, 9,5 см довга, 5,5 см широка і 3,5 см груба, отже, менша і вужча від попередніх, широкість діри 2 см (Мек.).

Нуклеус сірого кременя з слідами відбитих ножиків (Ставр.).

Три кремінних круглих галки (до відбивання кременів – percuteurs), більша має обводу 18 – 20 см (була подібна інша ще знайдена), друга 17 см, третя дуже маленька – тільки 12,5 см (Мек.).

Фрагмент списа білого кременя, підправленого дрібними ударами з країв, 5,5 см довгий, 3,5 см широкий, кінець уломаний (Мек.).

Фрагмент – теж чи не списа, сірого кременя, 3 см довгий, одна сторона гладка, друга з трьома гранями (моя).

Фрагмент пили сірого кременя, довгий 8 см, широкий 2,7 см (Мек.).

Ножик – темного кременя, 10 см довгий, шир[окий] 2 см (Мек.).

Ножик – майже цілий, сірого кременя, довгий 14,5 см, найб[ільшої] шир[ини] 4 см (Мек.).

7 фрагментів крем’яних ножиків, 3,5 до 5,5 см довжини (6 Мек. і 1 моя).

Скребниця (?) сірого кременя, довга 9 см, шир[ока] 5 см (Мек.).

Фрагмент ніби ножика, але вістря підправлені дрібними ударами, так що стали зубчасті, а не гострі, 6,5 см довг[ий], 2,4 см шир[окий] (Мек.).

Гарно і тонко вироблена крем’яна стрілка з двома борідками і зломаною ніжкою, 3,5 см довга (Мек.).

Фрагмент тонкого і легкого крем’яного вістря (для стріли ?), 3,5 см довгий (Мек.).

Пряслиці з червоного шифера, переважно темного (вишневого), рідше ясного; дотепер звісно їх кількадесять в різних колекціях, різної великості, найчастіше 1,5 до 2,5 см діам[етр], грубість 1 – 1,5 см. Зрідка трапляються і більше – до 3 см діам[етр]. Окрім того, стрічаються й глиняні, або тієї ж великості, або й трохи більші (бо легші) – до 3,5 см.

Бронза, срібло, шкло

Бронзовий спис, форми лаврового листу, саме вістря (без ніжки) довге 6 см, широке 2,5 см; ручка 1 см (Ставр.) – таб. І, 11.

Бронзова стріла тригранна, з заокругленими гостріями і борідками, ніжка кругла, порожня всередині – до втикання стріли, 2 см довга, 1 см широка (Ставр.) – таб. І, 12.

Дві фібулі т. зв. арбалетні (римського провінціонального типу), ріж-няться тим, що одна має дві дірочки, а друга три, 6 см довгі (Мек. і Бил.) – таб. 1,13.

Бронзова гривня з грубого дроту, утроє скрученого, в трьох фрагментах, ціла мусила мати коло 50 см довжини (Мек.), знайдена разом з фібулою – таб. І,1.

Мала каблучка до висків, типової форми т. зв. букви S (з відігнутим кінцем), з срібла, 1 см діам[етр]; знайдена разом з фібулою (Мек.) – таб. І, 10.

Каблучка з бронзового дроту, вдвоє скрученого, грубша всередині, кінці не прироблені, діам[етр] 2,25 – 2,5 см (Ставр.) – таб. І, 4.

Подібна ж каблучка, але з срібла, кінці оловом прильотовані, діам[етр] 2,2 см (Ставр.) – таб. І, 9.

Подібна бронзова каблучка, але однакової грубості ціла, діам[етр] 2 см (Мек.) – таб. І, 2.

Дві каблучки з круглого масивного бронзового дроту, грубшого всередині, тоншого при кінцях, кінці не прироблені, діам[етр] 2,4 і 2,5 см (Бил.) – таб. І. 3 і 5.

Каблучка з плоскої бронзової бляшки з тоншими кінцями (2½ см) – (Мек.) – таб. І, 7.

Каблучка з бронзового чотиригранястого дроту, діам[етр] 2,2 см, кінці не прироблені (Мек.) – таб. І, 6.

4 фрагменти круглих бронзов[их] дротів грубших, кругло зігнутих (яких 4,5 см могли би мати в діаметрі) (Мек.) – таб. І, 8.

Брансолета (?) з бронзов[ого] чотиригранястого дроту, трохи грубшого всередині, кінці закручені кругло, 17 см наоколо, зігнута занадто сильно (моя) – таб. І,14.

Був знайдений ще бронзовий ліхтарик до оливи, звичайного античного типу, з гачком до завішування; де він тепер, незвісно.

Була знайдена срібна бляшка з дірочкою, що представляла птицю (голуба ?) коло стовпчика, яких 3,5 см великості; де тепер – не знати (рисунок зроблено з копії о. Билинкевича).

Римські монети

Римських монет в останніх роках було знайдено сім, з них знаю чотири: одна републіканська, друга Траяна, третя Адріана, четверта Антоніна.

Шкло: обручки й намиста

Фрагменти шкляних обручок стрічаються дуже часто, особливо на урочищах; найчастіше се скручені спірально обручки однокольорові, різної фарби, рідше гладкі або різнокольорові. Діаметр буває коло 6 см і менше, діаметр самої шкляної палички – від 0,4 до 1 см (у сплощених), найчастіше 0,5 – 0,7 см. З того, що мав у своїх руках, можу я уставити такі типи сих шкляних обручок:

Спіральні прозорчасті: темно-сині (дуже часті), ясно-сині, різних відтінків (між іншим, гарного кольору морської води) й фіолетові, зеленкаві (темно-зелені) й темні, непрозорчасті, темної барви зеленкавих і синявих відтінків, – все одностайного кольору. Притім спіраль звичайно дрібна – 1 – 1½ міл[іметра] і скісна до лінії обводу обручки (яких 45°), зрідка стрічаються обручки, де лінії спіралі зближаються до лінії обводу (бачив дві темного шкла і ясно-синю), або противно – ідуть майже під простим кутом до лінії обводу (одна ясно-синього шкла). Также рідко стрічаються обручки з грубшою спіраллю (1 – синього шкла).

Спіральні двокольорові – обручка зеленкавого шкла і по ній спірально іде жовтий поясочок шкляної емалі, на двох обручках узенький (коло 1 міл[іметра]), на третій ширший (коло 4 міл[іметрів]), на четвертій – сліди червоного пояска, на п’ятій колір поясків вицвів зовсім.

Обручка ясно-зеленого шкла, гладка, але покрита жовтою глинистою масою, зверху пофарбованою на брунатно і виробленою на спіральну поверхню; серед неї теж спіральні узенькі пояски темно-червоної маси.

Гладкі обручки (рідші взагалі) темно- і ясно-сині різних відтінків, ясно-зелені і темно-зелені («трав’яного» чи «фляшкового» кольору), фіолетові, темні – все однобарвні.

Гладкі різнокольорові – темно-зелена, по ній спірально ідуть узенькі поясочки жовті і червоні, друга – теж, але з ширшими поясочками жовтими і червоними, третя – теж, з поясочками червоними і помаранчевими, четверта теж – але широкий жовтий поясок іде по периферії обручки; дві білого (трохи жовтавого) прозорчастого шкла і по ній іде спіральний поясок жовтавого кольору, третя подібного шкла, але з поясочком жовтогарячої (помаранчевої) фарби.

Поруч звичайно зроблених з круглої палички шкла стрічають рівні зсередини, або й зроблені з тригранястої палички.

Осібно стоїть маленька каблучка (діам[етром] яких 5 см), тоненька (яких 3 мм діам[етра]), темно-зелена, гладка, з повздовжнім жовтим поясочком по зверхнім обводі.

Намиста, переважно шкляні – прозорчастого і матового, більші й менші; між ними звертають увагу більші (3) з зеленого прозорчастого шкла, найбільша має діам[етр] 2,5 см, друга орнаментована двома червоними кружками наоколо дірки – таб. І, 17, 18, 19, і дві з шкла, політерованого гранчасто (жовта і синя); четверта з білого прозорчастого шкла, але дуже мало потерпіла від часу (2,2 см в діам[етрі], таб. І, 15); звертає увагу ще маленька білого шкла, ціла в гульках (1 см в діам[етрі], таб. І, 22).

Окрім того, є намиста сердолікові (карнеольові), порцелянові (з них є дві сірі, орнаментовані білими і жовтими капками – таб. І, 21, а третя – білими поясками), четверта білої порцеляни, але орнаментована гулями синього прозорчастого шкла (таб. І,16); є намиста з глинистих композицій, з кольоровою поливою, і камінні: одна більша, кругла (коло 2 см діам[етр]), з різьбленими рівчачками вздовж наоколо (таб. І, 20), друга – маленький циліндрик (1 см діам[етр]) – кол[екції] Бил., Мек., моя.

Печатки й пломби

Переходячи до старинностей з історичних – християнських часів, на першім місці положимо незвичайно важні олов’яні печатки.

Перша – печатка київського митрополита Константина: горішня й нижня часті, де виходив шнурок, вищерблені, один бік витятий ножем (правдоподібно – находчиком); високість в найбільшім місці – 3 см, широкість в найширшім – 2,5 см (в поданій у нас копії діаметр побільшено майже вдвоє). З одного боку читається добре захована напись:

себто Kωνσταντίνος έλέω Θεο? [Властиво, край букви скорше вказував на Т, ніж на Θ.] μητροπολίτης πάσης ‘Ρωσίας. З другого боку образ Божої Матері (патронки київської катедри) на троні з Христом на руках, сильно знищений двома гострими штрихами; поли ризи спадають на поручні трону, хітон сильно і схематично сфалдований, на чолі примітний хрестик, на ризі (на копії, відбивши світно, вийшов він ясною плямкою), лиця знищені; коло німба MP (знищено) ΘR. Належить ся печатка Звенигородській церкві. Була мною вже опублікована в XXII т. «Записок» (Miscellanea).

Досить добре захована печатка, діаметр 2,1 – 2,3 см, з одного боку Матір Божа з піднятими руками (оранта), наоколо голови німб, на ризі – на раменах і чолі – хрести, коло німба напись MP ΘR; на колінах її Христос з хрещатим німбом наоколо голови; лиця приплескані. З другого боку Св. Василій в омофорі, з німбом наоколо голови; образок покалічений трохи гострим штрихом і придушений з одного боку; коло голови напись: О? ВА СІ, з другого боку Λ /ЄІ/ Q, себто – 6 ό ?γιος Βασίλειος. Належить о. Билинкевичу. На нашій копії її діаметр побільшено удвоє.

Печатка досить зле захована, діаметр 2,3 – 2,5 см, посередині пробита наскрізь, ще перед тим, ніж вийшла з землі, а напись посередині постругана, вже по виході з землі; з одного боку образок старого святого з гострою бородою, в омофорі в німбі, з Євангелієм у руках (очевидно, Св. Василія, але інакшого типу, ніж на попередній печатці); сліди написі дуже слабі – з правого боку є ніби С, з лівого Λ, могло бути В\АС\І\Л ИЙ, з другого боку:

себто: «Господи, помозі рабу своєму Васіли(ю)»; взяті в скобки букви знищилися від тої дірки й стругання. Печатка ся в Ставропігіальнім музеї, знайдена була давніше (вона була фотографована між предметами археологічно-бібліографічної вистави Ставропігії, але в дуже мініатюрній великості (діаметр 7 мілім[етрів]) [Див.: «Археологическо-библиографическая выставка Ставропигийского института с г. 1888 и 1889» (фотографічні таблиці, видані щось у 5 примірниках) і «Отчет из археологическо-библиографической выставки и опись фотографически снятых предметов» – таб. І, ч. 63.]; на нашій копії печатка побільшена удвоє.

Окрім того, я чув, що знайдена була сього року іще одна печатка буцім з слов’янською написсю: «Св. Василий великий», але не міг дійти кінця, де вона поділася.

Отже, мали б ми дві або й три печатки з іменем Василя; насувається ненароком ім’я сусіднього князя Василька теребовельського, особливо для печатки з руською написсю; розуміється, се буде тільки здогад.

Тут же згадаю про іншу нахідку:

Олов’яна пломба – на печатку вона замала, бо має 1 – 1,1 см в діаметрі; виразних слідів діри для шнурка немає. З одного боку вона має тризубець, котрого середнє вістря закінчене хрестиком (а лівий край від гори ущерблений); з другого – якийсь круглий предмет, котрий міг би бути чоловічою головою, але хіба дуже нефоремно виробленою, з правого боку її перехрестя або буква X. О[тець] Билинкевич, що має сю пломбу, висловив здогад, що се образок Христа, а з другого боку – геральдичний знак Володимира; дійсно, можна вказати, хоч і далеку, подібність його з знаком на монетах.

Кам’яні хрестики

Фрагмент мармуряного хрестика простої – рогатої форми, був широкий 3,5 см, грубий 0,9 см (Мек. – таб. II, 18).

Фрагмент меншого подібного хрестика, широкого 2,5 см, грубого 0,75 см (Мек. – таб. II, 17).

Хрестик з жовтого мармуру, простої – рогатої форми, гладкий, з ушками, просвердленими у горішнім кінці, 2,5 і 3,5 см великості, 0,75 см грубий – (Ставр.).

2 хрестики подібні, але менші, сірого з білими кропками мармуру, 2,15 і 2,25 см довгі, 0,75 см грубі, ушко коло перехрестя в горішнім кінці (Мек. – таб. II, 19 і 20).

Хрестик з червоного мармуру менший, без дірочки, великості 1,75 і 1,25 см, один кінець пригострений трохи (Мек. – таб. II, 23).

Мініатюрний хрестичок з зеленого мармуру, простої форми, кінці витесані осьмигранясто, в горішнім кінці – дірки, довжини 1,5, шир[ини] 1, груб[ості] 0,25 см (Бил. – таб. II, 21).

Фрагмент хрестика з темно-жовтого глиняка, теж простої форми, з плетеним орнаментом, на обидвох боках однаковим, уломився на ушку (просвердленій дірі), пробовано замість того висвердлити діру в іншім місці, потім ще в іншім кінці, але се незручному майстрові не удалось; шир[ина] 3,3 см, в довжину був трохи більший (Бил. – таб. II, 15).

Хрестик з зеленкавого каменю, округло витесаний, з дірочкою в горішнім (довшім кінці), великості 3,5 і 2,5 см, грубість (діаметр) 0,7 см (Мек. – таб. II. 16).

Маленький хрестик з вишневого шиферу, округло витесаний, простої форми, з кінця обламаний, з дірочкою в горішнім (довшім) кінці, довжини 2, шир[ини], мабуть, 1,5, грубість 0,5 см (Бил. – таб. ІІ, 22).

Енколпіони

Енколпіон – з одного боку розіп’ятий Христос (половина ціла), з другого Богородиця (?) (лівий бік відламаний); хрест майже квадратний (8 см вздовж і 7 см вшир), простої форми (без округлих ампліфікацій); пластика дуже важка, груба; половинки сполучаються трьома ушками вгорі і цвяшком, що входить в дірочку в нижчій часті; обидві половини разом не мають і центиметра грубості – Ставр., таб. II, 1.

Половинка енколпіона: хрест простої рогатої форми, рівнокінчастий, що замикався трьома ушками; Христос в хрещатім німбі, з Євангелієм, благословляє; фігура закоротка і притяжка, але зроблена розмірно добре, вгорі коло німба ІС ХС, з боків Божа Мати – MP Θ? і Іоан – ОаіО ΘЄ0 (останні три букви зовсім ясні, попередні не всі); довгий 6 (з ушками), широкий 2,5 см (Бил., таб. II, 9).

Енколпіон цілий, але дуже заржавів, з одного боку розіп’ятий Христос, з другого Богородиця ?, довгий 6,5 см, шир[ини] 4,5 см, грубий (затворений) 1,2 см; кінці заокруглено в формі трилисника – (моя, таб. II, 8).

Половинка зовсім подібного, але меншого енколпіона – розіп’ятий Христос; довгий з ушками 5,15, широкий 2,6 см, сильно заржавів (Мек., таб. II, 5).

Фрагмент енколпіона – барельєф досить тонко вироблений – Богородиця з Христом посередині, святі зверху й з боків; кінці заокруглені медальйонами; мав 6,5 вшир і м[а]б[уть] коло 9 вздовж (окрім ух) – (Ставр., таб. II, 3).

Фрагмент половинки енколпіона, з замочком, з заокругленими кінцями: Божа Мати з Христом і з боків дві фігури, рисунок подібний до попереднього, але робота далеко грубша; шир[ина] 4,75, груб[ість] 0,6, верх відламаний (Бил., таб. II, 6).

Половина енколпіона – хрест з заокругленими кінцями, половини сполучались трійними ушками вгорі і внизу; інкрустований хрест трираменний, на кінцях написи, теж інкрустовані; 4,5 вшир і 5,25 вздовж, без ушок (Ставр., таб. II, 7).

Фрагмент половини енколпіона подібної форми, але більшого: вирізьблений трираменний хрест, в медальйонах бічних ІС (ХС), в горішнім НІ, широкий 4,6 см (Мек., таб. II, 4).

Два хрести зовсім однакові (з одної моделі, але, здається, не з одної форми), зроблені як дві половини енколпіона, але дуже плитко і без завіс (зовсім перетворені в якісь орнаментаційні придатки); при виливанні, з браку металу, вийшли діри; кінці заокруглені; довг[ість] 8,5, шир[ина] 7,5, груб[ість] 0,4 см; розіп’ятий Христос, з боків Божа Мати і Іоан, вгорі святий з бородою (Бил., таб. II, 2).

Іконки, хрестики бронзові

Бронзова маленька іконка з ушком, довга (без ушка) 2 см, шир[ина] 1,5 см, Покров Богородиці – стояча фігура з омофором (суджу з того, що Оранта мусила б мати вище руки); другий бік гладкий (Мек., таб. II, 11).

Мідяна іконка, з відламаним ушком, з одного боку вирізаний Христос, напись: І. X.; з другого – хрест в арабесці; робота дуже груба (Ставр.).

Маленький бронзовий хрестик, з ушком, з розширеними й заокругленими кінцями, без образків, 2,6 (з ушком) і 2 см великості (Бил., таб.II, 13).

Подібний, але нефоремніший, з грубо зробленим випуклим хрестом на раменах всередині, по обох боках, 2,5 (з ушком) і 2 см великості (Бил., таб.ІІ, 10).

Мідяний хрестик з круглими раменами, з галочками на кінцях, на раменах витиснений хрест, довгий з ушком 4 см, широкий 2,5 (Мек., таб. II, 12).

Нотую ще – але, мабуть, пізніший: мідяний хрестик, рівносторонній, кінці заокруглені й орнаментовані круглими придатками, з обох боків емальований – жовтою й синьою емаллю, великості 4 (з ушком) і 3 см; знайдено в замку (Бил.).

Мідяний хрестик з раменами форми груші, довгий 3 см (з ушком), шир[ина] 2,2 (Мек., таб. II, 14).

Тут же згадаю іще фрагмент з зеленкавого шкла – кружок з обідком наоколо, а посередині випуклі букви АХС; він найбільше пригадував би дінце фляшечки, але нерівний з обох боків (Бил., таб. II, 24).

Полив’яні цеголки (кафлі)

На різних місцях стрічаються в значнім числі цегляні полив’яні плитки різних форм.

Дуже часті фрагменти острокутних цегляних плиток 2 до 2,5 см грубі; мої екземпляри мають кут яких 60°, але в музеї Ставропігії показувано як Звенигородські плитки далеко гостріші (до 30°), цілі 10 і 16 см довгі, і менші 11 і 13 см; взагалі форма їх не зовсім однакова. Цегла має блідо-рожевий колір. Полива найчастіше ясно-жовта, але є брунатна (коричнева), зелена, темно-синя. З тої ж самої цегли, з тою ж ясно-жовтою поливою стрічаються, але рідше плитки заокруглені, коло 8 см довгості і 6,5 широкості, грубість коло 2,5 см; з лиця вони більші і зужуються в напрямі до обороту, на боках вони мають часом сліди вапна (цементу); тут подано вид їх з лиця і з оборотної сторони, в натуральній великості.

Стрічаються зрідка подібні плитки простокутні, вел[икості] 13 і 18,5 см, і ще форми трапеза, але з легковигнутими рівнобіжними сторонами (скісні сторони 8 см, рівнобіжні 9 і 17,5).

З іншої цегли – червонішої й м’якшої – вироблені четверокутні плитки; форма їх трохи подовгаста – довг[ість] коло 12,5, шир[ина] коло 10,5, груб[ість] 2,5 см; полива на них була зеленава, але сильно зжовкла і зруділа. Вони теж досить рідкі (Мек. і моя).

Три роки тому в землі припадково знайдено якусь виложену з тих плиток фігуру: три четверокутні плитки стояли сторч одна на другій, потім над ними лежало 9 звичайних трикутних плиток, різного кольору, уложених в якусь многокутну фігуру; більше, окрім них, не було тут таких плиток, і, правдоподібно, ся фігура була зложена пізніше з назбираних на інших місцях плиток.

Крім того, знаходяться кафлі двох родів – грубші (близько 2 см) з зеленою поливою, і тонші без поливи, і ті і сі з випуклими рослинними взорами, але належать, мабуть, пізнішим часам.

Згадаю ще два цікавіші череп’яні фрагменти – чогось округлого великого, якби великого горнця або урни, один – грубий коло 1 см, із немудро виробленої й зле випаленої глини; верхня частина покрита ямами, видавленими нігтем; другий з дуже добре виробленої, очевидно, на колесі, й добре випаленої урни, внутрішня сторона вироблена недбало і нерівно, зверхня покрита вся рівнобіжними рівчачками, але по сировій глині вони подекуди стерті і здерті (моя).

З пізніших пам’яток Звенигорода згадаю одну: се церковний напрестольний хрест, дарований 1705 р. Філаретом Кощаковським, ігуменом межигорським (пізніше – від 1707 р. – мгарським) до своєї родинної церкви. Він зложений з двох тоненьких ажурних, дерев’яних хрестів, розділених новою атласною підшивкою; один хрест обвитий лозою, над хрестом инци, вгорі голуб з підписом: дхъ твои благїи на…, збоку символи страстей, другий має Божу Матір, а з 4-х боків шестокрильців, вгорі звич[айний] монограм Марія. Він оправлений в срібло з сердоліками (карнеолами) і має напись:

Його краянином і свояком, мабуть, був Ілля Кощаковський, «уставник монастиру межигорского», звісний як власник інтересного збірника «Лѣтописцы Волыни и Оукраины», що під кінець свого життя «близко отечества своего до монастира Подгородиского зближивши ся», умер тут 1720 р. [Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси, с. XIII.]

Примітки

… зібране мною дає лише, властиво, приклад того, що знаходиться в старім Звенигороді – нижчеподаний М.Грушевським перелік археологічних знахідок зі Звенигорода, які він сам оглядав у приватних збірках і музейних інституціях (НТШ, львівської Ставропігії, Народного дому та ін.) є, по суті, першою фахово опрацьованою, як на той час, археологічною колекцією.

За період, який минув з часу написання М.Грушевським коментованої праці, розкопки у літописному Звенигороді відновлялися кількаразово. Вперше стаціонарні дослідження започатковані у Звенигороді у 1953 – 1955 pp., коли під керівництвом І.К.Свешнікова було досліджено два грунтових могильники в урочищах Загумінки та Гоєва Гора, а також, за участю Г.Власової та В.Терського, розпочато розкопки оборонного городища та один із його посадів в ур. Загородище. Тоді було відкрито три напівземлянки, виявлено слід оборонного рову, який автор розкопок Г.Власова відносить до раннього етапу заселення городища, див.: Власова Г.М. Мастерские косторезов в Звенигороде //Записки Одесского археологического общества. – Одесса, 1967. – Т. 35. – С. 228 – 235.

У 1969 р. В.Терський завершив дослідження західної частини дитинця, відкривши тут залишки 38 надземних жител княжої доби. Від них збереглись круглі виліплені з глини печі, шматки обмазки та рештки дерев’яних конструкцій, див.: Шоломенцев-Терский B.C. Исследования детинца Звенигорода Галицкого // Советская археология. – М., 1978. – № 1. – С. 206 – 215. У 1971 р. О.Ратич спільно з архітектором І.Могитичем завершили дослідження монументальних споруд Звенигорода. Починаючи з 1953 по 1973 pp. на території княжого Звенигорода було досліджено 6055 м2 площі, на якій відкрито 89 житлових та господарських приміщень, див.: Ратич О. Літописний Звенигород // Археологія. – К., 1973. – № 12. – С. 87 – 94, мал. 2; Ратич О.О., Шеломенцев- Терский B.C. О работах Звенигородской экспедиции // Археологические открытия 1973 года. – М., 1974. – С. 333 – 334; Терський В., Терський С. З історії дослідження літописного Звенигорода. – С. 368 – 370.

У 1982 р. в низовині, яка розділяє сучасне село Звенигород на дві частини, на місці, де меліораторами раніше були зафіксовані залишки дерев’яної забудови княжих часів, І.Свешніков почав дослідження і за три сезони розкопок розкрив 1158 м2 площі, на якій виявив замощену деревом дорогу та 15 житлових і господарських споруд, див.: Свешніков І.К. Дослідження пригорода літописного Звенигорода // Вісник Академії наук Української РСР. – К., 1985. – № 11. – С. 39-40.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 402 – 413.