[Рец.] Археологическая летопись Южной России

Михайло Грушевський

составлена под редакцией Н.Ф.Биляшевского, т. III, 1901, К., ст. 228+1 рис.

Археологическая летопись Южной России. Журнал, посвященный южнорусской старине, редактор-издатель Н.Ф.Биляшевский, 1903, № 1, ст. 86+5 рис.

Розпочате в 1899 р., в формі місячних додатків до часописі «Киевская старина», археологічне видавництво д. Біляшевський закінчив третім річником з р. 1901 і постановив вилучити в осібне видання – сей план свій він і здійснив, випустивши сими днями перший випуск своєї часописі в новій формі.

Третій річник «Археологической летописи» своїм характером не ріpниться від перших двох, обговорених в своїм часі в «Записках» (т. 37 і 42). Не вважаючи на очевидні старання редактора, йому не удалося піти далі регістрування нахідок та коротких згадок про них; розвідок не було ні одної; бібліографічні замітки, з невеликими виїмками, зроблені самим автором. Очевидно, за три роки свого видання йому не удалося притягнути до живішої участі археологів, що займаються територією російської України.

Се дає досить сумний прогностик до запроектованого д[обродієм] Біляшевським журналу, дарма, що автор толкує характер попередніх річників браком місця, зрештою, може бути, що так воно й було! На окладинці першого випуску зреформованого видання читаємо ми довгу низку імен, і між ними багато поважних наукових сил, і ми бажаємо, аби нове видання притягнуло до якнайширшої участі сі місцеві сили.

В першім випуску подана, властиво, одна лише розвідка – се переклад статті д[обродія] Вовка про магдаленське майстерство, надрукована в наших «Записках», т. XLVI. До неї д[обродій] Хвойка додав свої замітки, де збиває погляд д[обродія] Вовка, мов то описані ним київські орнаментовані мамутові ікли належать пізньомагдаленській добі, та доводить, що вони належать до часів старших, «чистої доби мамута». Я в сю контрверсію не буду ближче входити, але піднесу гадку автора, піднесену і мною при реферуванню розвідки д[обродія] Вовка на секції – що переносити західну класифікацію на наші нахідки та підганяти під їх типи наші явища поки що зовсім передчасно.

Крім того, знаходимо замітку д[обродія] Павлуцького про нахідки бронз під м. Нікополем, які автор уважає фрагментами грецької броні (кінного вояка) з V в. перед Хр[истом], і вступну статтю Біляшевського, де він ставить різні дезидерати українській археології.

Тут зовсім оправдане його бажання, аби вся увага дослідників не зверталася на археологію передісторичну та княжих часів, а зайнялася також старинностями пізнішими.

Додамо до нього ще інше – аби поліпшені були способи дослідів старинностей, і дорогоцінні могили й інші останки культури не нищилися безповоротно різними псевдоархеологами. Nomina sunt odiosa [не називатиму імен], але на наших очах безповоротно нищаться різними «копачами», навіть з дуже поважними іменами, cum summo applensu [досл.: під гучні оплески; тут: за повної підтримки] наукових інституцій, такі останки, і в результаті появляються «колекції», з якими потім не знати що робити.

В відділі хроніки, де зібрані відомості про діяльність наукових товариств та про археологічні нахідки, піднесено м[іж] і[ншим] звістку про проектовану полтавським земством публікацію взірців українського артистичного промислу. Фонди на те вже признані земством, і незадовго видавництво має початись.

При тій нагоді поставимо дезидерат – аби в сім виданні використаний був зарівно матеріал з західних українських земель, і між ним – дорогоцінні мотиви галицького домашнього артистичного промислу.

Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1903. – Т. 53. – Кн. 3. – С. 3 – 4 (Бібліографія).

Автограф зберігається в: ЦДІАЛ України. – Ф. 401, оп. 1, спр. 46, арк. 65–67. Підпис: М.Грушевський.

…д[обродія] Павлуцького… – Павлуцький Григорій Григорович (1861–1924) – історик-мистецтвознавець.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 48 – 49.