Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

[Рец.] Вѣстьникъ газыковѣдѣнига, словєсности, людознаньства и дрєвностьи словѣньскыхъ

Михайло Грушевський

Vĕstník slovanské filologie a starožitnosti, vydavají L.Niederle, F. Pastrnek, I.Polívka, I.Zubaty, річник І, Прага. 1901, с. 262; річник II, 1902, с. IV+327

Се зреформоване видання «Věstnik slovanských starožitnosti» обговорюване нами в своїм часі в «Записках» (т. XXVII, XXX і XLII). По трьох зошитах д[октор] Нідерле розширив зміст видання, втягнувши до нього етнографію, філологію й історію літератури слов’янських народів та прибравши собі до спілки фахових співробітників. Згадуючи про план сеї реформи, ми підносили сумнів, чи не заскоро береться д[октор] Нідерле за розширення програми, не опанувавши відповідно уже спершу зачеркненої області. Тепер перед нами два річники розширеного видавництва, й можемо судити про те, що зроблене вже його редакторами й що їм лишається зробити.

Видання поділяється на п’ять відділів: перший містить реєстр часописей і збірних видань, публікацій бібліографічних і загального змісту (сюди попало багато такого, що, властиво, належить до спеціальних відділів, або й зовсім нікуди не належить), другий – присвячений філології загальній (ся загальна або не повинна тут бути, або повніше трактуватися) і слов’янській, третій – історії літератури до пол. XIX в., четвертий – етнографії, п’ятий – археології. Крім того, в І річнику єсть огляд правних старинностей, в II нема (не поспів), в II річнику – додаток – про філологію литовську (чому не при другім відділі?).

Розширення програми насамперед некорисно відізвалося на рецензіях і рефератах. Переважна часть титулів не має при собі ніяких пояснень; при деяких – короткі звістки з різних рук, часом других і третіх; число властивих рефератів або критичних оцінок дуже мале. При деяких – титули переложені на німецьку, при інших – нема. Подекуди (при російських публікаціях) редактори пробували робити пояснення по-російськи, й з того вийшли різні курйози (н[а]пр[иклад], на с. 23: некролог от А.Архангельского, от А.Бороздина, на с. 286: карта прекрасной работы, і т. ін.).

Пропорції в поодиноких відділах, розуміється, трудно й жадати. Деякі відділи, де редактори мали фахових референтів, випали ліпше, інші – значно гірше. Багато книг і статей записані не в відповідні відділи (н[а]пр[иклад], щоб не казати голослівно, кілька на виривки взятих титулів: на с. 38, ч. 70, [с.] 39, ч. 110, [с.] 55, ч. 215, [с.] 57, ч. 236, [с.] 59, ч. 241-242, [с.] 106, ч. 235, і т. д.). Багато є прогалин. Н[а]пр[иклад], не знайшли ми статей Кримського й Верхратського по українській літературній мові в «Л[ітературно]-н[ауковім] вістнику», «Гуцульщині», кн[изі] III Шухевича, між періодиками і збірниками – «Матеріалів до укр[аїнсько]-рус[ької] етнології», цілого ряду наукових публікацій з російської України. Найслабше вийшов огляд правних старинностей; як має бути такий, то ліпше б не давати ніякого.

Прогалиною в загальнім плані являється упущення історії. Історія інститутів і права, історія перших державних організацій, н[а]пр[иклад], неминуче потрібна для студій початків слов’янства, для яких головно збирає літературу се видання; історія освіти, культури – конче потрібна для образу історії літератури. Дещо з того повтягано контрабандою в різні відділи, але се припадкові й, розуміється, – неповні згадки. Думаю, що для закінчення програми відділ історії конче потрібний.

Досить дивно трактовані в виданні Ukrainica. Дістаєш таке вражіння, як би ш[ановні] редактори-чехи старалися не ввійти як-небудь в конфлікт з панросійськими поглядами. Не хочу підсувати їм якоїсь політичної тенденції, але так виглядає.

Не кажу вже, що огляди української філології, історії літератури й етнографії пододавані до російського відділу, як прищіпка; що українці не трактовані навіть так, як словаки при чехах; що затитуловані українські відділи по-російськи; що виїмки з українських рефератів подані місцями чомусь по-російськи.

Але найважніше, що спору частину українських речей повтягано до відділу російського або «русского вообще», і то без всякої потреби. Особливо кидається в очі се в відділі історії письменства: всі староруські пам’ятки, як «Початкова літопись», твори Мономаха, Теодосія й інші подібні, з зовсім певною українською генеалогією, фігурують всуміш з чисто московськими пам’ятками, очевидно, як «общерусские».

В українськім відділі («История южнорусской-малорусской словесности») єсть також дещо з староруського письменства, але, мабуть, припадково лише, головно статті, написані по-українськи (розвідка проф. Колесси про староруське письменство, моя – про хронологію Галицько-Волинської літописі іт. ін.). Взагалі ж границі не переведно ніякої консеквентно (пор., н[а]пр., ч. 503 і 286 або 291), тільки відділ українського письменства сильно обчикрижено на користь російського. Подібне, хоч не так виразно, бачимо і в інших оглядах Ukrainica.

Думаю, що всі сі недостачі вигладяться з часом при добрій волі редакторів. Тільки побажати їм якнайбільше співробітників-спеціалістів з різних слов’янських літератур, в тім числі – і з нашої.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1903. – Т. 53. – Кн. 3. – С. 1 – 3 (Бібліографія).

Автограф зберігається в: ЦДІАЛ України. – Ф. 401, оп. 1, спр. 46, арк. 61–64. Підпис: М.Грушевський.

Пастрнек (Pastrnek) Франтішек (1853-1940) – чеський мовознавець та славіст. В 1885–1895 pp. – доцент славістики у Віденському університеті. Від 1895 р. – професор Карлового університету в Празі. Від 1923 р. – голова III Відділу Чеської академії наук. Редактор часописів «Listy filologické» та «Věstnik slovanských starožitnosti». Автор праці: «Tvarosloví jazyka staroslověnského» (1909).

Зубати (Zubaty) Юзеф (1885-1931) – чеський мовознавець. Від 1893 p. – професор Карлового університету в Празі. Автор багатьох порівняльно-історичних праць про індоєвропейські мови. Основні праці зібрані в: «Studie а články» (1945-1954).

…А.Архангельского… – Архангельський Олександр Семенович (1854– 1926) – історик російської літератури й театру.

…А.Бороздина… – Бороздін Олександр Корнілович (1863–1918) – російський письменник, літературознавець. З 1896 р. – викладав у Петербурзькому університеті, запровадив перші семінари з нової російської літератури. Професор Історико-філологічного інституту. Один із організаторів літніх курсів для народних учителів у Петербурзі. Брав участь у працях Закавказького статистичного комітету та в редагуванні «Сборника материалов для изучения местностей и племен Кавказа» та «Известий» Кавказького відділу Російського географічного товариства.

Основні праці: «Характеристика поэзии Лермонтова» (1891), «А.Н.Апухтин» (1895), «Главные направления русской литературы XIX столетия» (1896), «Протопоп Аввакум. Очерк из истории умственной жизни русского общества в XVII в.» (1898), «Очерки русского религиозного разномыслия» (1905), «Из писем и показаний декабристов» (1906), «Русская литература в XIX веке» (1911), «Русская народная словесность и древнерусская письменность» (1913).

…Кримського… – Кримський Агатангел Юхимович (1871–1942) – український сходознавець, славіст, історик літератури, письменник, публіцист та перекладач.

…Верхратського… – Верхратський Іван Григорович (1846–1919) – український природодослідник, філолог.

…Шухевича… – Шухевич Володимир (1849–1915) – громадський діяч, етнограф, педагог і публіцист.

…Колесси… – Колесса Олександр Михайлович (1865–1945) – український літературознавець, мовознавець, фольклорист, поет, громадський та політичний діяч.

…моя – про хронологію Галицько-Волинської літописі… – йдеться про працю: Грушевський М. Хронологія подій Галицько-Волинської літописі // ЗНТШ. – 1901. – Т. 41. – Кн. 3. – С. 1 – 72.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 98 – 99.