Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / Археологія / Новини археологічні

Новини археологічні

Михайло Грушевський

16 й 17 жовтня ст. ст. 1893 р. один по одному відбулися у нас в Києві цікаві реферати археологічні. 16-го в тутешньому Товаристві наук природничих проф[есори] Армашевський і Антонович здали справу про цікаву київську находку: кілька тижнів тому на Подолі, конаючи фундаменти, знайшли кості мамута; дальші розкопки відкрили цілу стоянку часів найдавніших – палеолітичного періоду [Період кам’яної культури поділяється на час новіший – неолітичний, коли чоловік жив з фауною сьогочасною, і старіший – палеолітичний, часів фауни, що вже не існує, як мамут, cervus primigenius і т. ін., неолітичні інструменти новіші – гарно виполірувані, старіші – просто поодбивані, так же, як і палеолітичні].

Залягає вона під шаром дилювіальної глини (лесу) в дилювіальнім піску [Перші шари землі звуться алювієм, або сучасним ґрунтом, під ним залягають шари з фауною, що вже зникла, – се дилювіальні, або післяльодові; під ними шари третинні]; досі знайшлися шматки найменше п’яти кістяків мамута і при них певні сліди людського побуту – деякі кістки припалені, чимало крем’яних неполірованих (відбивних) ножиків, скребків, гострій – один уткнуто в кість мамута; знайдені нуклеуси (шматки кременю, від котрих поодбивано вже інструменти) доводять, що кремінне знаряддя тут же й вироблялось. Находки такі дуже взагалі рідкі у нас – се єсть досі четвертий випадок (перший – коло Лубен, на Сулі, 1873 p., потім два на Поділлі, над Дністром); київська находка залягає з погляду геологічного найглибше з усіх їх.

Другого дня в Історичнім товаристві Нестора [Літописця] проф. Антонович мав реферат про здобутки літніх своїх розкопок в давній Радимицькій землі, зроблених для Віленського з’їзду археологічного. Розкопано було 9 могильників коло Гомеля і Чичерська (в теперішн[ій] губернії Могильовській), а всього 114 могил, з котрих вияснився похоронний тип радимичів: кістяк лежить вище горизонту, на купі попелу з піском; труп клався вже на попіл холодний, бо кості не припалені нігде; іноді його обкладано колодками дерев’яними, багато при них горшків, зроблених без гончарського колеса, деякий інструмент, але найменшого сліду якогось оружжя; при жіночих кістяках сила всяких оздоб убрання – намиста, каблучок для волосся і т. ін., переважно з золота, з великою лігатурою міді, срібла й глиняних композицій.

Кілька знайдених сасанідських диргемів, битих в Шаші в початку X в. [Диргеми – срібна монета, на лад широкого чеського гроша; за часи зносин слов’ян з Туркестаном вона була широко розповсюджена, на Русі найбільше диргеми IX – X в], дають хронологічну дату сього побуту: очевидячки, належить він до X в., до радимичів, котрих знаємо тут в X – XII в. Незвичайно важний здобуток дали розкопки з погляду антропологічного. З давніших праць відомо було, що найдавніша раса, яка мешкала в нас, була доліхоцефалічна, відомо було, що з сучасних слов’янських племен у Білорусі прокидається найбільший атавізм з сього погляду, бо аж 27% доліхоцефалів [Класифікація черепа оперта на відносинах діаметра, що іде вздовж від лоба до потилиці, до діаметра, що іде вширшки від вуха до вуха, maximum з сього погляду (коли другий діаметр наближається до першого) – єсть брахіцефалізм, minimum – доліхоцефалізм; сучасні раси європейські і азіатські – брахіцефалічні, найбільший брахіцефалізм у китайців), бо голова ширша, ніж довша. Посередні стадії звуться: суббрахіцефали, мезоцефали, субдоліхоцефали].

Розкопки проф. Антоновича показали, що радимичі були цілком доліхоцефали: 85% доліхоцефалізму, пересічний тип голови – субдоліхоцефалізм, наближений до доліхоцефалізму! З сього факту несподівано виникає вивід надзвичайної ваги, що радимичі не були правдивими слов’янами, а автохтонами, хіба культурно асимільованими з слов’янами. При сій нагоді здобувають собі нове значіння слова Початкової літописі, що виключає радимичів і в’ятичів з народів слов’янських – «радимичі і в’ятичі од ляхів»; певно, не «од ляхів», бо і ті слов’яни і брахіцефали, як і усі, але справді і не «од слов’ян».


Примітки

Друкується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1894. – Т. III. – С. 230-231.

… на Подолі… знайшли кості мамута… – йдеться про відкриття Вікентієм Хвойкою Кирилівської стоянки, яка належить до мезинської культури. В нижньому шарі цієї стоянки, який залягав на глибині 20 – 22 м від сучасної поверхні, виявлено тисячі крем’яних виробів, сотні кісток мамонта в т.ч. унікальний зразок мистецтва на бивні мамонта [Археологія Української РСР. – К., 1971. – Т. І. – С. 50-51].

… часів найдавніших – палеолітичного періоду… – від часу, коли писав М. Грушевський, уявлення про палеоліт змінилися. Сьогодні під терміном палеоліт розуміють плейстоценову епоху кам’яного віку, яка характеризується остаточним відокремленням людини від тваринного світу, подальшою її еволюцією, ускладненням матеріальної культури. Верхня межа палеоліту – 10 тисяч років тому (Словник-довідник з археології. – К., 1996. – С. 193).

… (перший – коло Лубен, на Сулі, 1873 p., потім два на Поділлі, над Дністром)… – мається на увазі початок розкопок Ф.І. Камінським у 1873 р. пізньопалеолітичної стоянки поблизу с. Гінці на Сулі, на Полтавщині, які поклали початок вивченню пам’яток пізньокам’яного віку в Україні. Згадуючи про дві пам’ятки на Поділлі, М.Грушевський мав, очевидно, на увазі пізньопалеолітичну стоянку біля с. Студениця Кам’янець-Подільського району, відкриту 1883 p., a також ще одну – біля с. Нагоряни Могилів-Подільського району. Тут, на лівому березі Дністра, в печерах (або ж поблизу них) були виявлені крем’яні вироби палеолітичного часу [Черниш А.П. Палеолит и мезолит Приднестровья. – М., 1973. – С. 86].

… похоронний тип радимичів… при жіночих кістяках сила всяких оздоб… – у цьому місці М.Грушевський веде мову про східнослов’янський союз племен Радимичів, які в IX – X ст. проживали в межиріччі Дніпра і Десни, головним чином у басейні р. Сож. У 885 р. за князювання Олега землі Радимичів увійшли до складу Київської Русі. Характерною етнографічною ознакою Радимичів є їхні жіночі прикраси у вигляді семипроменевих бронзових та срібних скроневих підвісок [Пелещишин М. Радимичі // Довідник з історії України. – К., 2002. – С. 637].

… Кілька знайдених сасанідських диргемів… – тут дослідник має на увазі диргеми Арабського халіфату, які почали карбувати 695 року і на яких, згідно з вимогами мусульманської релігії, відсутні зображення (позначено лише рік, місце випуску, ім’я володаря та ін.). У Східній Європі, зокрема на території сучасної України, арабські диргеми з кінця VIII і до початку XI ст. були однією з основних одиниць купівлі-продажу [Зварич В.В. Нумизматический словарь. – Львов, 1975. – С. 53].

М. Бандрівський

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 361 – 362.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 873

Модифіковано : 27.01.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.