Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / Археологія / [Рец.] Ф.П.Кеппен. К истории тарпана в России

[Рец.] Ф.П.Кеппен. К истории тарпана в России

Михайло Грушевський

(«Журнал инистерства народного просвещения», 1896, І, с. 96 – 171)

Д.Н.Анучин. К вопросу о диких лошадях и об их приручении в России (ibid., VI, с. 223 – 269, VII, с. 67 – 95)

Статті, названі тут, присвячені питанню і самому по собі важному, і для нас спеціально цікавому. Як відомо, до дуже недавнього часу (останні звістки д. Кеппен датує 1880-ими р[оками]) в степах українських жили дикі коні, звані тарпанами (equus caballus equifers Pallas). Звістки про тих диких коней маємо з Геродота, з «Поучения» Мономаха, з Боплана, а з кінця XVIII в. кілька докладних описань.

Звичайно, описують тарпана невеликим сірим коником, з чорною смугою на спині, з нефоремною головою, дуже швидким. Суперечне питання – чи є се кінь дикий, чи здичілий домашній? Д[обродій] Кеппен в своїй розвідці, старанно зібравши літературу про тарпанів (одначе не найшов я згадки про статтю Рев’якіна в «Основі» 1861 р.) і доповнивши її деякими усними оповіданнями, приходить до виводу, що се була порода дика, а то з огляду на її характерні і не відмінні ознаки, а стаючи по стороні теорії про європейську правітчину країв, д. Кеппен уважає свого коня заступником породи, звісної з розкопок, почавши з часів делювіальних, і предком домашньої породи коней і то т. зв. східного типу, більш дрібного й короткоголового.

В своїй розвідці д. Кеппен, між іншого, виступив против погляду на сю справу звісного московського антрополога, проф. Анучіна, і се викликало статтю сього. Займавшись вже давніше історією удомашнення звірят, д. Анучін виступав проти д. Кеппена з цілим арсеналом антропологічної й палеонтологічної літератури й дав цілий ряд поправок до його статті. Полишаючи на боці уваги до загальної палеонтології коня, застановимось лише над тим, що ближче нас обходить. Д[обродій] Анучін зостається при давнішій думці, що тарпана можна, скоріше, уважати за здичілого коня, закидаючи проти характерності його ознак, бо в описаннях його є певні незгідні відомості щодо форми, вигляду, бігу, а в кістяках д. А[нучін] не знаходить жодних характеристичних відмін.

Далі, раса ся не могла бути чистою через те, що до табунів завсігди приставали домашні кобили. Нарешті, однорідний вигляд, якби був, міг з’явитись через здичіння, як в інших краях, бо при тім звір більше підпадає впливу атавізму. Поділяючи погляд на азіатську родину більшості домашніх звірят і культурних рослин, д. А[нучін] думає, що й кінь домашній перейшов до європейців від середньоазійських кочівників і лише потому європейці могли зайнятись одомашненням європейської дикої раси, якщо вона ще існувала. Останню главу своєї розвідки д. А[нучін] присвячує джунгарському дикому коневі (Equus Przewalskii), висловлюючи при кінці догадку, що й сі дикі коні, властиво, скоріше, здичілі, як властиво дикі, в усякім разі – вони мішались з домашніми і взагалі своїм типом близько подібні до домашніх рас Середньої Азії.

Таким чином, питання про тарпана – чи був то кінь дикий чи здичілий – зостається непевним, бо доводи д. Анучіна мають характер більш негативний, ніж позитивний. Виводи його про азійську вітчизну домашнього коня мають характер більш гіпотетичний, бо не оперті на виразних фактах, так як і його гадка про неможливість одомашнення коня самостійно в різних краях; а припускаючи, як можливе, що одомашнення коня сталося в «прикаспійських, ба, навіть, припонтійських степах» (с. 74), він сам непримітно признає певну можливість тези д. Кеппена, що «одною з місцевостей, де коня одомашнено, була Україна (Скіфія)».

Правдоподібно, питання про тарпана на сьому не скінчиться і викличе дальші студії, але стаття д. Кеппена і по всіх поправках, зроблених проф. Анучіним, має свою вагу як старанний звід відомостей про сю винищену (як думають) вже цілковито породу українського дикого коня.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1896. – Т. XIII. – Кн. 5. – С. 1 – 2 (Бібліографія).

Кеппен Федір Петрович (1833 – 1908) – видатний природознавець, етнограф, ентомолог, бібліограф. Один із перших запропонував поділити простір Російської імперії на природно-географічні зони. Прагнув систематизувати знання з історії природи, видати бібліографію про тваринний світ Росії.

Анучін Дмитро Миколайович (1843 – 1923) – зоолог, антрополог. Академік Санкт-Петербурзької академії наук, професор Московського університету, член багатьох наукових товариств.

…тарпанами… – (лат. Equus caballus gmelini, Equus ferus ferus) – вимерлі предки сучасного коня. Існувало два підвиди – лісний (у лісостепу) та степовий. Важливо зазначити, що зникнення цих коней пов’язували із знищенням степів та запорозького козацтва. Себто для українського письменства (Андріан Кащенко, Яр Славутич) зникнення цього коня – зникнення волі, природний катаклізм. Так само одомашнення дикого коня вважають одним із найбільших досягнень людства.

Equus Przewalskii… – кінь Пржевальського. Тарпан був підвидом коня Пржевальського.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 11 – 12.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 502

Модифіковано : 9.09.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.