[Рец.] В.М.Флоринский. Первобытные славяне по памятникам их доисторической жизни
Михайло Грушевський
Опыт славянской археологии, т. I. Общая вступительная часть. Томск, 1894, с. 24 + 355 + 3 + 16 таблиць; т. II, вип. 1, 1896, ст. 272 + 12 таблиць і 68 рисунків в тексті (відбитки з «Известий Томского университета», 1894, VII і 1896, IX)
Кожний, хто звертався в якій-небудь справі до слов’янської археології, добре знає, в якім вона хаотичнім стані перебуває, як відчувається на кожнім кроці брак найпростіших зводів матеріалів, розкиданих по різних мало-розповсюднених виданнях, брак якихось наукових оглядів і монографій, що обіймали б цілу Слов’янщину, тож міг би кожний дуже утішитись, прочитавши титул і поглянувши на поважний вигляд сих двох томів. Та заглянувши в книгу, зазнав би сильного розчарування, як і мені прийшлось зазнати: книжка має свою вартість, але для слов’янської археології не дає, властиво, нічого. Се може здатись дивним, але в славістиці приходиться часто стрічатись з такими розчаруваннями.
Автор – родом з Східної Росії, професор Казанського університету, потім ректор нового сибірського університету в Томську, медик з професії, віддавна інтересувався археологією й організував в Томську археологічний музей, що має тепер звиш тисячі номерів. Як поясняє сам автор, могили Полудневого Сибіру своєю подібністю до чорноморських, навели його на гадку, що вони належали одному народу. Виходячи з теорії про арійську правітчизну в Передній Азії й присвоївши собі погляди т. зв. слов’янської школи, що записувала до слов’ян і скіфів з сарматами, і болгарів, і гунів, автор збудував собі теорію, що останки культури на всьому просторі від Чорного моря і кінчаючи Монголією належать слов’янам.
Може б ближча знайомість з археологічною літературою привела б автора в кінці до зміни поглядів – бодай би говорилось про арійську, а не слов’янську культуру, але, як сам автор поясняє, живучи в Томську, він не міг мати сієї літератури. Круг його відомостей обертається в археологічних фактах Східної Росії й Сибіру, а для порівняння він притягає головно скіфські могили, троянські розкопи Шлімана і дещо з розкопок балтійського Помор’я. Навіть російської археологічної літератури автор не опанував в цілості, про західнослов’янську й західноєвропейську нема що й казати.
В результаті стрічаємося з такими виводами автора: подібність находок в нижчих верствах Трої з побалтійськими вказує на перехід певних типів з Трої до слов’янських венетів (II, с. 225); тип кістяних виробів розійшовсь по Європі з М[алої] Азії через міграцію троянців; звідси ж дістався і до Сибіру (II, с. 167); подібність мексиканських пряслиць з сибірськими і троянськими пояснюється тим, що троянський тип через Сибір прийшов в Америку (II, с. 247) і т. ін.
На основі подібностей основних типів слов’янська культура виходить наверх скрізь. З чим в парі йде не менше дивна філологія і емфатичні фрази про культурні здібності слов’ян і старинність їх культури. Одначе всі сі неприємні сторони не позбавляють книжки значення, як я вже сказав. Воно полягає на зводі археологічних фактів з приуральських і південносибірських країв. Се краї – спеціально зауральські – цілком не вистудіювані щодо археології. Автор багато оповідає з наочних відомостей, оперує матеріалом Томського музею і інших сибірських колекцій.
І тут вправді треба б жадати більш обережності в хронологізації; маємо переважно предмети випадково знайдені; число розкопок мінімальне; дає себе відчути мале число і, часто, недокладність малюнків, що не могли бути виконаними ліпше в такім глухім куті. Але і за подане треба подякувати авторові. Дуже добре б він зробив, якби надалі, відкинувши широкі гіпотези, зайнявся збиранням і студіюванням сибірського археологічного матеріалу, притягаючи для порівняння передовсім ближче зв’язаний з ним терен – Росію й Угорщину.
З виданих досі перший том починається загальними і дуже малоінте-ресними гадками про арійську правітчизну, про слов’ян в Європі (куди зачислено енетів італійських і венетів бретанських, гетів і даків, скіфів і сар-матів) – с. 1 – 87; далі автор переходить до будови фортифікацій і взагалі східноєвропейської архітектури; виводи його й тут часом занадто не методичні, але гадка його про сліди в східноєвропейських краях архітектури, старшої від татарських і навіть арабських часів, варті уваги і вияснення. Дві останні глави, присвячені Пермі і камській Булгарії (с. 185 – 350), дають інтересні уваги і зводи матеріалів по історії матеріальної культури сих колись важних з культурно-історичного погляду країв. До тому додані взірці тієї приуральської архітектури.
Другий том розпочинається просторим (с. 1 – 112) історично-географічним оглядом Туркестану і Полудневого Сибіру; автор застановляється головно над питаннями про можливість залюднення і про сліди давньої колонізації в поодиноких країнах; зібрані ним факти інтересні; деякі комбінації історичні і історично-етнографічні міг би автор собі дарувати. Після сього автор переходить до слідів матеріальної культури сих країв. У виданім ним 1-му випуску оглянено вироби з каменю, кості і глини, по плану його (в передмові до 1-го тому) має наступити опись сибірської бронзи і залізних виробів і «сибірських письмен». Про сю – чисто археологічну частину роботи – сказав вже я вище.
Примітки
Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1897. – Т. XX. – Кн. 6. – С. 3 – 5 (Бібліографія). Автограф зберігається в ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 237. – Арк. 127-132; 40-41. Підпис: М.Грушевський.
Флоринський Василь Маркович (1833 – 1899) – російський лікар, письменник та археолог. Професор Санкт-Петербурзької медико-хірургічної академії, Казанського (1877) і Томського (1888) університетів. Основні праці: «Усовершенствование и вырождение человеческого рода» (1866), «Башкирия и башкирцы» (1874), «Дипломатическое собрание дел между Россией и Китайским государством с 1619 по 1792 годы» (1874).
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 23 – 24.