Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

2. Село біля Львова

Михайло Грушевський

Звенигород під Львовом (повіт Бібрка, почта Романів) лежить на рівнині, під тою грядою горбів, що йдуть тут з північного заходу на полудневий схід, становлячи вододіл басейну Дністра і Бугу, і місцями – як і під Звенигородом, підіймається досить високими і крутими горбами, покритими подекуди мішаним лісом. Теперішня львівсько-чернівецька залізниця іде сим вододілом і перед ст[ацією] Старе Село сходить з нього в басейн Дністра; гряда горбів відділяє сю стацію від рівнини Бугу, й переїхавши сі горби, подорожній вступає на мочаристу рівнину, перерізану піднесеною трошки смугою сухої землі; на сій смузі, на маленькім підвищенні стоїть Звенигородське замчище і коло нього розкинене довгою полосою село. Тут сполучається докупи кілька потічків, що стікають зі згаданих горбів.

Місцевість, як сказано, дуже мочариста й тепер, а певне була цілком багнистою давніше; для осушення грунту викопано рови, що тепер становлять корита сих потічків, давніше ж мусили вони розливатись широкими мочарами; дорога з села на полудень до Водник іде давньою греблею, що й тепер так зветься. Тепер один потічок тече з-під Романова (у місцевої людності, скільки міг я розвідатись, він не має ніякої назви), другий – з Коцурова й, сполучившись перед Звенигородом докупи, творять маленький потічок, що зветься просто Млинівкою. Другий потічок іде з полудня – з Водник, третій – званий Горожанкою, з заходу – з Шоломиї; сі потоки зливаються докупи під замчищем у річку, що на мапах зветься Кабанівкою, а у місцевих людей ніяк, як казали мені, не зветься, а в дальшім потоці називається Білкою і зливається з Полтвою за яких дві милі (беручи просто) від Звенигорода.

В пункті сполучення згаданих потічків майже на рівнині – на маленькім підвищенні стоїть замчище, збудоване 1716 р. з розпорядження тодішнього дідича Адама Сенявського інженером Кампенгаузеном; тепер там стоїть панський двір, одначе контури замчища можна ясно спостерегти (план його подав при своїй брошурі Ільницький, що уважав його старим «городом» літописним): се маленький чворокутник з чворокутними бастіонами на чотирьох рогах і форверками від річки (зі сходу), одним словом, цілком нова і нецікава будова.

Що було на місці замочка, до його збудування, не знаю, але в селі більше нема слідів якихось давніх укріплень, теж можна майже напевно сказати (розуміється – беручи за певне, що тут був старий Звенигород), що сей новий замочок став на місці старого городища, і се останнє було знищене при його будові: саме місце – на сухім підвищенні, на сполученні кількох потоків, що давніше, як сказано, мусили творити багнисті мочари, якнайбільше для того надавалось.

Попід замком, як мені казали, знаходять фрагменти шкляних обручок і шиферні прясла, тут же викопують силу людських кісток. Такі ж обручики і прясла знаходять і понад Млинівкою, а також і старіші предмети: два кам’яні топірці і срібна монета Антоніна – все на правім боці (коло дороги до Чернова). На лівім боці знову, недалеко від замку, де традиція уміщує церквище, знаходять в землі в значному числі полив’яні кафлі: трикутні, рідше чотирикутні і «головки», а 1896 р. знайдено могилу, де, як оповідав той, що найшов, над мерцем був у землі ніби хрест, зложений з трьох чворокутних і дев’яти трикутних кафлів. Інше церквище народна традиція вказує в західній часті села, над Горожанкою, але тут находок цікавих нема, лише каміння і вапно; тут було цвинтарище, і місцевий парох догадується, що се місце тієї церкви, яка була перед будовою сучасної, нещодавно. Поодинокі находки – хрестики, прясла – стрічаються і в сій – західній часті Звенигородських грунтів.

Місцевість повна різних переказів, почасти загальнолегендарного характеру: так оповідають про золоту бричку, що стоїть в землі в замкових валах; на ур[очищі] «Під бабою» має ходити заклята баба; на пр. Пробій мав пробити князь князя. В багні під сусіднім селом Дмитровичами запало місто. З топографічних назв можна занотувати урочище Монастир на полудн[евий] захід від села, поле Батовець – на північ. Інше знову монастирище є далі на полудень від Звенигорода (тут і село Підмонастир): монастир тут існував дійсно ще в минулому віці, по відомостям, зібраним місцевим парохом о. Билинкевичем. На північ коло села звертає на себе увагу велика могила «Печеніги». На полудневий схід, в с.Гриневі є традиція про могилу «руського князя». Там же знайдено римські монети. Ще трохи на схід, в милі від Звенигорода, над селом Підгородищем, стоїть на горі старе городище.

Про се городище варто сказати тут трохи більше, бо воно могло стояти в певнім зв’язку з укріпленнями Звенигорода. Воно лежить на верху гори надзвичайно крутої й досить високої; гора заросла лісом, і завдяки тому й городище заховалось добре. Воно займає цілу верхню площу гори і по її контурам обведено валами, має в промірі коло 200 метрів і коло 600 наоколо, більш-менш у формі круга; там, де гора менш крута, є, окрім валу, що йде по краю верхньої площі, ще два вали; там, де гора дуже крута (а вона дійсно так крута, що майже неможливо видертись тут з північного боку), верхній вал знижується і пропадає середній, так що, властиво, є неширока тераса трохи понижче верхньої площі городища.

Слідів якоїсь будови на площі нема; пробна яма, зроблена при мені коло валу, всередині городища, давала лише черепки в верхній верстві землі, а глибше ішов нерушений грунт; селянин оповідав, що коли прорізувано вали, щоб зробити дорогу поверх, теж нічого, окрім черепків, не здайдено. Під городищем теж дотепер не знайдено ніяких слідів старого життя, і се піддає гадку, що воно служило тільки сховищем під час війни.


Примітки

план його подав при своїй брошурі Ільницький… – найдетальніший топографічний і топонімічний опис Звенигорода здійснив на початку 1930-х pp. відомий західноукраїнський археолог Лев Чачковський. Рукопис його роботи «Княжий Звенигород» (Львів, 1932) обсягом 32 сторінки машинопису до сьогодні не опублікований, див.: Терський В., Терський С. З історії дослідження літописного Звенигорода // ЗНТШ. – Львів, 1998. – Праці археологічної комісії. – Т. CCXXXV. – С. 364 – 365.

недалеко від замку, де традиція уміщує церквище, знаходять в землі в значному числі полив’яні кафлі… – у цьому місці М.Грушевський завбачливо передрікає місце майбутніх археологічних розкопок у Звенигороді.

Керуючись цими спостереженнями, у 1937 р. директор музею HTШ Ярослав Пастернак вів фаховий нагляд за земляними роботами на Звенигородському городищі (замку) та провів рятівні розкопки на території княжого дитинця. Під час цих досліджень Я.Пастернак виявив культурний шар XI – XII ст. та сліди «колишньої двірської церкви» у вигляді підлоги з керамічних полив’яних плиток княжої доби, див.: Пастернак Я. Княжий Звенигород // Літературно-науковий додаток «Нового Часу». – Львів, 1938. – 6 січня; Терський В., Терський С. З історії дослідження літописного Звенигорода. – С. 365.

Розкопки Звенигородської церкви на дитинці відновилися у 1994 p., коли С.Терським була знову віднайдена і розкрита долівка дерев’яної тризубної церкви княжої доби. Ще одна церква передмонгольського часу досліджена у 1977 – 1978 pp. в урочищі Пятницьке у східному передмісті Звенигорода. Рештки цієї церкви, спаленої, очевидно, на початкку 1241 р. татаро-монголами, згідно з повідомленням авторів розкопок, сильно пошкоджені кладовищем, час існування якого визначають монети XV та XVII ст. Контури церкви вдалося простежити на площі поширення тонкого шару жовтої глини під підлогою церкви, див.: Иоаннисян О.М., Могитич И.Р., Свешников И.К. Церковь Парасковьи Пятницы в Звенигороде на Белке – памятник деревянного зодчества Домонгольской Руси // Памятники культуры. Новые открытия. – Л., 1983. – С. 494 – 507; Терський В., Терський С. З історії дослідження. – С. 370-371.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2004 р., т. 6, с. 391 – 393.