Промова при оголошенні IV універсалу Української Центральної Ради
Михайло Грушевський
Вибори до Установчої ради через безлад і заколоти не могли відбутись і рада ця не могла зібратись у призначений день, а обставини склались так, що відкладати далі вирішення деяких важних питань було не можна…
Народ давно вже жадає миру, а так звані «народні комісари» кличуть його на нову «священну» війну… Крім того, ці «народні комісари» насилають на Україну своїх «красногвардейцев» для братогубної війни. Щоб мати змогу самим заключити мир і завести лад та спокій, Центральна Рада постановила не відкладати таких важних справ до Установчої ради. Зібравшись 9 січня, Мала рада перманентно засідала аж до цього часу й постановила проголосити Четвертий Універсал.
Примітки
Промова М.Грушевського при оголошенні IV Універсалу опублікована в загальному огляді під заголовком «Проголошення самостійності (Велике засідання Малої ради 9 – 12 січня). Проголошення Універсалу» в газеті: Народна воля. – 1918. – 13 (26) січня. – № 9. – С. 2. Текст промови в огляді «Оголошення самостійної Української Республіки» подає також газета: Нова рада. – 1918. – 13 (26) січня. – № 9. – С. 2. Варіант промови за «Новою радою» передруковано у виданні: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У двох томах. – К., 1997. – Т. 2. – С. 101.
Подається за публікацією в газеті «Народна воля». – 1918. – 13 (26) січня. – № 9. – С. 2.
Питання прийняття IV Універсалу УЦР розглядалося на закритому засіданні Малої ради, яке розпочалося 9 січня і закінчилося вночі 12 січня 1918 р. На обговорення були винесені три проекти (М. Грушевського, В.Винниченка та М.Шаповала). В ході роботи була вироблена спільна редакція. Меншовики та представники Бунду виступали проти прийняття Універсалу, інші неукраїнські фракції внесли свої поправки, деякі з них були прийняті.
Після узгодження в ніч з 11 на 12 січня розпочалося відкрите засідання за участю членів Малої ради, Центральної Ради, уряду, численних гостей. Головував М.Грушевський, перед оголошенням Універсалу він виголосив коротку промову. По її завершенні присутні встали і в урочистій напруженій тиші М.Грушевський твердим, трохи схвильованим голосом, чітко вимовляючи кожне слово, голосно прочитав IV Універсал.
Коли проголосив слова: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу» (Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У двох томах. – К., 1997. – Т. 2. – С. 102 – 104), зал зірвався бурею овацій. Як писала газета «Нова рада», «крики «Слава самостійній Україні» злилися у загальний переможний гук раба, вирваного з кривавої неволі» (Нова рада. – 1918. – 13 (26) січня).
Вибори до Установчої ради через безлад і заколоти не могли відбутись… – див. коментар до промови на заключному засіданні Восьмої сесії Української Центральної Ради 17 (30) грудня 1917 р.
…ці «народні комісари» насилають на Україну своїх «красногвардейцев» для братогубної війни – метою збройної агресії радянської Росії проти УНР було встановлення в Україні влади більшовиків. На кінець грудня 1917 р. з Росії в Україну, головним чином у Харків, було скеровано «для допомоги радянському уряду України» до 20 тис. матросів, солдатів, червоногвардійців. Загальне командування ними здійснював народний комісар В.Антонов-Овсієнко, який 25 грудня 1917 р. віддав наказ про загальний наступ проти УНР. Протягом грудня 1917 р. – січня 1918 р. радянська влада була встановлена у Харківській, Катеринославській і Полтавській губерніях. На черзі був Київ. Наступ на місто більшовики вели двома групами: перша йшла залізницею Харків – Полтава – Київ, друга просувалась у напрямку Курськ – Бахмач – Київ. Детально див.: Тинченко Я. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 – березень 1918). – Київ; Львів, 1996. – С. 74 – 161.
Щоб мати змогу самим заключит мир і завести лад та спокій… – йдеться про мирні переговори з Центральними державами в Бресті-Литовському, у яких з середини грудня 1917 р. брала участь делегація УНР. Проти участі українців у переговорах виступала делегація радянської Росії. Більшовики доводили, що вони є центральною владою і представляють інтереси всієї колишньої Росії. Завдяки зусиллям молодої української дипломатії 30 грудня 1917 р. держави Четверного союзу – Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина – визнали повноваження української делегації як представника самостійної Української Народної Республіки. Тому провід Центральної Ради вирішив, не чекаючи скликання Українських Установчих зборів, оголосити УНР незалежною державою. Див. також: Дорошенко Д. Історія України. 1917 – 1923. – Ужгород, 1932. – Т. 1: Доба Центральної Ради. – С. 295-326, 423-431.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 85.