Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Промова під Центральною Радою на похороні січовиків студентського куреня

Михайло Грушевський

Dulce et decorum pro patria mori! Солодко і гарно вмерти за отчину – каже латинський поет, поезії котрого були шкільною книжкою тих, котрих тепер ховаємо. Солодко і гарно! Се затямили вони – і не опустили тої рідкої нагоди, яку давала їм нинішня велична хвиля відбудування нашої держави і охорони вільностей і прав нашого трудящого люду. Вони стали грудьми за свою батьківщину і мали щастя полягти головами в сій святій боротьбі!

Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не замішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи. Велике щастя окупити своєю кров’ю забезпечення сеї свободи!

От у сій хвилі, коли провозяться їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронтону її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власті над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістдесят з верхом літ. Видко, можливість його здерти не давалась даремно, видко, вона не могла пройти без жертв, її треба було купити кров’ю. І кров пролили сі молоді герої, котрих ми нині проводжаємо!

Вони щасливі, що могли купити своєю кров’ю такі вартості свому народові! Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо! Стримайте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж ті, котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя – вмерти за отчину! їх слава і вдячна пам’ять про них житиме з нашою свободою разом, серед народу нашого однині довіку!


Примітки

Текст промови вперше опублікований в огляді «У Києві. Похорон жертв боротьби за волю України» в газеті: Народна воля. – 1918. – 20 (7) березня. – № 32. – С. 4. Окремо під заголовком «Промова М.Грушевського під Центральною Радою на похороні січовиків студентського куреня 19 березня 1918 р.» опублікована в газеті: Народна воля. – 1918. – 22 (9) березня. – № 34. – С.1. Згодом за публікацією в № 34 «Народної волі» автор вніс промову до збірки: На порозі Нової України: Гадки і мрії. – К., 1918 (розділ «Самостійна Україна». – С. 85). Передруки: Вільна Україна. – Нью-Йорк, 1967. – Зб. 55 – 56. – С. 16 – 17; Грушевський М. На порозі Нової України. Статті і джерельні матеріали / Редакція і вступна стаття Любомира Р. Винара. – Нью-Йорк; Львів; Київ; Торонто; Мюнхен, 1992. – С. 76; Державний Центр Української Народної Республіки в екзилі. Статті і матеріяли / Ред. Любомир Р.Винар, Наталія Пазуняк. – Філадельфія; Київ; Вашингтон, 1993. – С. 30-31.

Подається за публікацією в збірці: На порозі Нової України: Гадки і мрії. – К., 1918. – С. 85.

19 березня 1918 р. відбулося перепоховання розстріляних під Крутами 27 вояків першої сотні Студентського допоміжного куреня січових стрільців. Як повідомляли київські газети, жалібна хода, в якій взяли участь учні вищих і середніх шкіл міста, військові, громадські діячі, вирушила з вокзалу, пройшла Безаківською вулицею і Бібіковським бульваром. Біля Володимирського собору процесію зустріли члени Малої ради в повному складі на чолі з М.Грушевським та члени Ради народних міністрів (матеріали засідання Малої ради 19 березня 1918 р., опубліковані в газеті «Нова рада» від 20 березня 1918 р., повідомляли пропозицію М.Грушевського перервати засідання і взяти участь у похороні).

Процесія зупинилася біля будинку Центральної Ради, де виголосив промову М.Грушевський та виступили представники українських січових стрільців. Далі процесія вулицями Володимирською, Фундуклеївською, Хрещатиком та Олександрівською вирушила на Аскольдову могилу. У першому числі ілюстрованого додатку до газети «Відродження» (ч. 10) була вміщена світлина траурної ходи.

Київські газети широко освітлювали цю подію. Зокрема, в газеті «Нова рада» була опублікована стаття Л.Старицької-Черняхівської «Пам’яті юнаків-героїв, замордованих під Крутами» (Нова рада. – 1918. – 24 (11) березня. – № 41. – С. 3 – 4), а також лист до редакції О.Шульгина з проханням подати відомості про бій під Кругами та долю брата, В.Шульгина (Нова рада. – 1918. – 5 березня (20 лютого). – № 26. – С. 2), інші матеріали.

Після похорону педагогічна рада та дирекція 2-ї Української гімназії ініціювали заснування при навчальному закладі стипендії імені учнів, які загинули в бою під Кругами. Департамент класичних мистецтв міністерства освіти Української Держави подав ідею спорудження на одному з київських майданів монумента борцям за незалежність України, жертвам Бахмача, Крут і Києва. Розробка статуту комітету для спорудження пам’ятника загиблим під Кругами була доручена професорові Університету св. Володимира Григорієві Павлуцькому. Пожертви на спорудження монумента надіслали представники українських видавництв та окремі особи. Перебіг подій в Україні не дав можливості реалізувати цю ідею.

…каже латинський поет… – йдеться про римського поета Вергілія (70 – 19 рр. до н.е.).

Вони стали грудьми за свою батьківщину і мали щастя полягти головами в сій святій боротьбі! – бій біля залізничної станції Крути (між Ніжином та Бахмачем) відбувся 16 (29) січня 1918 р. під час наступу на Київ більшовицького війська.

У ньому 6-тисячному більшовицькому загону протистояла 1-ша Київська юнацька школа ім.Б.Хмельницького (4 сотні по 150 юнкерів, 20 старшин) та 1-ша сотня (близько 130 осіб) новоствореного Студентського куреня, сформована з добровольців – студентів Університету св. Володимира, Українського народного університету та гімназистів старших класів 2-ї Української гімназії ім.Кирило-Мефодіївського братства.

У нерівному бою загинуло близько 250 юнкерів та студентів, 10 старшин. 27 студентів і гімназистів Студентського куреня, які потрапили в полон, розстріляли петроградські червоноармійці, за наказом командуючого більшовицьким військом П.Єгорова, їхні тіла поховали селяни в спільній могилі біля станції.

Бій під Кругами став подією, яка набула в українській історії символічного значення. 29 січня 1991 р. з ініціативи Спілки української молоді була здійснена перша спроба встановити хрест на Аскольдовій могилі в пам’ять про полеглих, проте правоохоронні органи цю акцію заборонили. Пам’ятний знак на Аскольдовій могилі був встановлений у 1998 р. Детально див.: Білокінь С. Крутяни // На службі Кліо. Збірник наукових праць на пошану Любомира Винара, з нагоди 50-ліття його наукової діяльності. – Київ; Нью-Йорк; Торонто; Париж; Львів, 2000. – С. 444 – 459; Героїка трагедії Крут / Упоряд. В.Сергійчук, Я.Гаврилюк. – К., 2004; Зарицький В. Крутянська трагедія. – Чикаго, 1972; Коваленко О. «Ми рвали одвічнії пута…» // Київ. – 1994. – № 8-9. – С. 144-148.

…з фронтону її будинку здирають російського орла… – пізніше, 25 квітня 1918 р., для правового урегулювання цих заходів, міністерство внутрішніх справ внесло на розгляд Ради народних міністрів доповідну записку про ліквідацію пам’ятників самодержавства, і зокрема знесення російських «двоголових орлів» з пам’ятників та архітектурних пам’яток Києва (див.: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У двох томах. – К., 1997. – Т. 2. – С. 305).

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 121.