Промова на київському селянському повітовому з’їзді

Михайло Грушевський

Дорогі браття-селяни.

Не тільки ви, але і я багато згубив від большевицької навали, я згубив свою найбільшу дорогоцінність – свою книгозбірню, українську старовину, котру я збирав декілька десятків літ, свої записки, матеріали по історії. Видно, не можна було забезпечити нашу велику будову держави інакше, як кров’ю. Все це ми повинні пережити, щоб засіяти наше поле добрим насінням.

Прикро було нам кликати сторонніх людей, аби рятувати себе від загибелі, аби урятувати свою державу, свою свободу, свій добробут.

Се, може, останній час, щоб ми доказали свою державну мудрість. Бо як тепер ми владу не наладимо, коли тепер не заведемо лад твердий і добрий, і поля наші лишаться незасіяними, і ми не втримаємо своєї держави, то будемо прокляті своїми нащадками.

Але я сподіваюсь, що ви вжиєте всіх заходів, щоб сього не було, щоб всі поля були засіяні; і скрізь настане лад і порядок на нашій, кров’ю политій і попелом посипаній, нашій землі.

Вітаю вас і працю вашу.

Примітки

Вперше зміст промови поданий у загальному огляді «Київський повітовий селянський з’їзд» у газеті: Народна воля. – 1918. – 9 квітня (27 березня). – № 48. – С. 3. Окремо текст під заголовком «Промова Голови Ц[ентральної] Р[ади] проф. М.С.Грушевського, виголошена на Київському селянському повітовому з’їзді 7 квітня» опублікований у газеті: Народна воля. – 1918. – 17 (4) квітня. – № 55. – С. 1-2.

Подається за публікацією в газеті: Народна воля. – 1918. – 17 (4) квітня. – № 55. – С. 1-2.

Київський селянський повітовий з’їзд відкрився у Києві 7 квітня 1918 р. В його роботі взяли участь 400 делегатів. На порядку денному стояли питання: про політичний момент, земельне, про становище повітової і волосних народних управ, вибори повітового комітету Селянської спілки. З привітанням до з’їзду звернувся голова УЦР М.Грушевський. На з’їзді були присутні керівники Селянської спілки, з промовою виступив міністр земельних справ М.Ковалевський.

…але і я багато згубив від більшовицької навали… – див. статтю «На переломі». Відомості про збитки, що понесла родина Грушевських у січні 1918 р., див.: Державний архів Київської області. – Ф. Р – 2796. – Оп. 1. – Спр, 34. – Арк. 1-6.

…я згубив свою найбільшу дорогоцінність – свою книгозбірню, українську старовину… – див.: Гирич І. Знищені мистецька збірка і архів Михайла Грушевського // Пам’ятки України: історія та культура. – 1995. – Ч.1. – С. 103 – 105; Эрнст Ф. Художественные сокровища Киева, пострадавшие в 1918 году. – К., 1918.

…і поля наші лишаться незасіяними… – загроза, що частина землі залишиться незасіяною, була пов’язана з впровадженням земельного закону. Упродовж березня – квітня 1918 р. до земельних комітетів перейшло чимало поміщицьких земель, плантацій цукроварень. Натомість розподіл відбувався повільно і багато земель залишалося без господаря. Селянство не мало реманенту, посівного матеріалу, а іноді й бажання освоювати отримані землі. Поміщикам проводити весняний засів було заборонено.

Від весняних польових робіт залежав майбутній урожай і відповідно спроможність України виконати економічні зобов’язання перед Німеччиною. Тому німецька окупаційна влада вимагала будь-що засіяти всі землі. 6 квітня 1918 р. вона видала наказ про засів полів без попереднього узгодження з урядом УНР, який Мала рада кваліфікувала як втручання німців та австро-угорців у соціально-економічне життя України. На Київському селянському повітовому з’їзді була ухвалена резолюція щодо посівної, в якій наголошувалося, що необхідно засівати всі землі в повіті, повернути земельним комітетам сільськогосподарський реманент. Міністр земельних справ мусив вирішити питання про негайне прийняття закону про користування лісами і націоналізацію цукроварень.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 130.